Викрадення

Сонце вже піднялось високо в небо і ясно світило над головами місцевих мешканців  Канохи. Всі погрузились у свої буденні справи, вже й не згадуючи про незгоди. Як би там не було, справи йшли не погано. Робочі робили свою роботу, ніндзя відправлялися на місії, викладачі повчали дітей у школах. Нічого незвичайного. Нічого.

  – О, Хіната – гукнув Кіба з-за дерева – А я й незнав що ти тут. Як справи?
– Кіба-кун! – неочікувано повернулась до нього дівчина і усміхнулась – Я чекаю на Неджи. У нас має бути тренування сьогодні у лісі, але він запізнюється.
– Дивно, на нього не схоже.
– Так, можливо щось трапилось… Напевне мені варто поспішити до дому. – задумалась Хіната, але Кіба її перебив.
– Ні, не думаю, не бери в голову. Можеш потренуватися зі мною і Акамару – із за дерев вискочив великий, лахматий ,білий собака задоволено виставивши язика.
Дівчина знову мило усміхнулась і підійшла до пса. Акамару завиляв хвостом і вискочив на дівчину граючи.
Вони були на майданчику для тренуваннь недалеко від селища, на початку лісу. Погода була спекотною, це було замітно спостерігаючи як пес весь час шукав собі затінок.
– Хіната-сама. – почувся незадоволений голос і всі оглянулись шукаючи його володаря.
Неджи стояв на гілці дерева, трохи захеканий і начебто чимось невдоволений. На ньому був звичний одяг, біла вільна рубашка, темні штани і сандалі.
– Ні-сан! – здивувалася дівчина підійшовши ближче. Її тон був лагідним і дружелюбним, і кузену явно не сподобалось, він відсікся.
– Ваш батько повернувся.
– О, це ж чудово. – усміхнулась Хіната спостерігаючи як брат зістрибнув з гілки крокуючи в її сторону – Що він казав? Нам повернутися до дому?
– Ні, він чекає на вас завтра зранку в  залі для тренувань, хоче повідомити якусь новину. – вимовив хлопець без єдиної емоції.
– Яку новину? Не томи. – нарешті обізвав Кіба погладжуючи Акамару.
– Цього я незнаю, а навіть якби і знав – тебе не стосуєттся. – сказав Неджи і повільно направився дальше у ліс – Хіната-сама, ви тренируватиметесь сьогодні?
– О, так. Вже іду. – поспішила за ним кузина – Кіба-кун, побачимось пізніше!
– Оу, Хіната, може якось підемо в Ічіраку пообідаєм?- трохи невпевнено гукнув хлопець їй у слід.
Дівчина зупинилася оглянувшись, але митю усміхнулась так лагідно як вміла тільки вона і побігла дальше за братом вимовляючи на ходу:
– Так, звичайно. Може ще Шино покличемо з собою.
Кіба на якусь мить задумався, а пізніше теж усміхнувся і викрикнув:
– Чекатиму…
Але Хіната була вже далеко. Разом з Неджи вони направлялись дальше, в глиб лісу. Тренування були невід’ємною частиною життя усіх в клані Хюга, та і взагалі у ніндзя, тому вона ставилась до цього серйозно.
– Тут.- зупинився парубок оглядаючи місцевість.
Невеличка галявина посеред лісу де росли дуби і клени в основному, привернули увагу блідоокого. Він зайняв бойову стійку і спокійно спостерігав за сестрою. Хіната, зрозумівши що хлопець повністю готовий до спарингу і чекає на неї, заметушилась. Вона відложила в сторону рюкзак який зазвичай не носила з собою, чим привернула увагу супротивника, і зняла фіолетову спортивку, залишаючись у чорній футболці з сіткою више грудей. Неджи неочікувано видихнув.
– Вибач, що я довго. – спереживалася дівчина – День сьогодні спекотний, буде важко у душному одязі.
Проігнорувавши оправдання, Неджи наступив першим. Його рухи були плавні і сильні, водночас жорсткі і точні. Було надто замітно що хлопець виложується не на повну і Хінату це тривожило. Вона вміло відбивала всі атаки, але в справжньому бою у неї наврядчи був би шанс. Вона старалась підбадьорити себе тим, що її навики не були безнадійними і вона стала сильнішою, хоть і не достатньо.
– Що казав Кіба? – неочікувано перервав тишину Неджи, продовжуючи свою атаку. Від здивування, Хіната пропустила декілька ударів. Їй було цікаво, чи дійсно брат цікавиться її розмовою, чи просто намагається відволікти.
– Він випадково мене зустрів.- тихо відповіла вона – …Ти прийшов майже одразу.
“Ага…випадково почув твій запах і приповз на нього, поки поблизості нікого не було! Ось воно його випадково! – крутилось в голові хлопця, але він стримався від озвучування.
– Коли ви збираєтесь пообідати з ним?- неочікувано навіть для самого себе ляпнув Неджи і зупинився відводячи подих у дерева. Хіната зробила те саме.
– Ну завтра… я маю ще справи, тим більше розмова з батьком, а післязавтра…думаю ми могли б пообідати. Ти хочеш з нами?
“Та не доведи Господь!”
– Ні, дякую. Але я планував післязавтра потренирувати вас на скелях. – холодно сказав парубок кинувши погляд на рюкзак дівчини на землі -Там свіже повітря і тверда поверхня, зовсім не ті умови що в лісі. Вам буде корисно змінити обстановку.
– Хм..раз так. – весело заговорила дівчина – Я буду рада відправитися з тобою куди лише скажеш, Ні-сан!
Неджи гірко повернувся до сестри спиною, збентеживши її своїм вчинком. “Нетреба, так… я не можу слухати твій ніжний голос і просто стояти.. Ти жорстока Хіната!”
– Що таке? – підійшла до нього дівчина доторкнувшись до широкої рівної спини – Я тебе обідила чимось?… Вибач якщо це так…
Хлопець різко обернувся і схопив її за руку притягнувши ближче до себе. Хіната від неочікуваності закрила очі чекаючи найгіршого, але Неджи нічого не робив, просто тримав за руку біля своїх грудей і дивився на неї згори в низ. Тільки зараз вона помітила який він високий. Вона ледь доставала до його бороди. Це було так непривично, що Хіната підняла голову шукаючи пояснень, але зустрівши його погляд вона почервоніла і швидко опустила її назад, розглядаючи свої черевички.
– Ти…- видавила з себе дівчина – Ти досі незадоволений мною…моїми успіхами…
“Ні, ні…нехочу що б ти так думала. Не смій винити себе! Прошу… “– але замість того що б озвучити свої думки, він різко потягнув її ще ближче на себе і невпевнено обняв. Любляче, відчайдушно. Розгублена вже в край Хіната незнала що й думати. Її серце вилітало з грудей, а щоки червоніли наче  налиті яблука. Втамувавши подих вона закрила очі і ледь чутно приобняла його у відповідь положивши голову йому на плече. Наче друг…наче сестра. Хлопець видихнув і в цьому можна було прочитати стільки печалі, стільки гіркоти і відчаю, але читачів не було. Лише вони двоє. Неджи відкинув голову назад і закрив очі. Навіть такими моментами він насолоджувався, йому було це потрібно і Неджи не шкодував, і навіть не думав що сказати їй після обіймів, чим розрядити обстановку. Він подумки підмітив, що це напевне перший раз він собі таке дозволив і від думки про це радість тихо підкрадалася до його серця. І хоча це було для неї лише дружній жест, для Неджи це багато означало, ці обійми давали йому сил і терпіння.
В мить його чуття щось насторожило. Він неохоче ,легко відштовхнув від себе сестру і витягнув кунай чекаючи на гостя. Хіната стояла в нього за спиною, вже не розуміючи нічогісінько. Але щойно з-за дерев появився незнайомець, дівчина теж зайняла бойове положення.
– Хей, це я… – захекано обізвалась Тен Тен.
Неджи сховав зброю, спостерігаючи за діями дівчини. Після війни, Тен Тен найшла в собі сили і призналася блідоокому красенею в своїх почуттях. Хіната навіть заздрила її рішучості і впевненості. Згодом вони все ж почали зустрічатися, але Неджи багато часу проводив в клані, а Тен Тен то і діло на місіях. З боку це були трохи дивні відносини, але їх начебто влаштовувало.
-Сенсей Гай хоче нас бачити. – спокійно сказала вона посміхнувшись парубку і абсолютно не звертаючи на його сестру уваги, підійшла і кинулась йому на шию – Я так скучила!
Хіната відвернулась, розгублено шукаючи поглядом свій рюкзак.
– Я скоро буду. – як відтренированно, холодно вимовив хлопець забираючи руки дівчини з своїх плечей – Іди вперід.
– Ммм? – здивувалася напарниця – Знову тренируєш її? Ще не набридло?
Хіната сховала погляд наче цуцення незнаючи що й робити.
– Не кажи так. – заступився Неджи – Її успіхи вражають. Мені не в тягість проводити так час.
– Але ж як би там не було. Вона твоя хазяйка, а ти просто слуга. – випалила Тен Тен – Нерозумію як тобі хватає сил з цим миритися.
Не витримавши останніх слів, Хіната не піднімаючи очей побігла з галявини наче обшпаренна, залишивши свої речі там. Тен Тен усміхнулась. Їй не подобалося, що коханий стільки часу проводить з кимось настільки жалюгідним, але в душі вона знала що це просто заздрість і ревність до дівчини яка мішає їхнім стосункам.
Неджи різко повернувся до дівчини.
– Не кажи такого при ній. Для чого ти це робиш?  – в його інтонації Тен Тен прочитала невдоволеність. Вона криво усміхнувшись, взяла хлопця за руку і лагідно як тільки могла, сказала:
– Вибач, я не хочу створювати тобі проблем. Думаєш вона нажаліється Хіаши?
Неджи мовчав. “Ні, вона ніколи не скаже про свої обіди…дурненька, навідмінно від тебе.” Насправді Тен Тен була не поганою дівчиною. Вона охайно одягалась і цінила дружбу не менш ніж відношення в команді, але початок відношень з Неджи пробудили в ній ревність, не аби яку, а люту і неконтрольовану. Неджи не любив її, можливо вона відчувала і лютувала саме через це, але втратити і те що є зараз ,вона не хотіла. Вона пам’ятає їхню першу ніч, і другу і десяту теж. Кожен спогад про це грів їй душу, але не її коханому ,який йшов одразу після гарячого сексу, ніколи не лишаючись на ніч. Всі рази з ним були надто грубі, надто різкі і надто бажанні для Тен Тен. Не даремно серед всіх куноїчі ,її можна було назвати мужньою і стійкою. Але остання їхня ніч збентежила її як ніколи раніше. Дівчина була у відчаї коли одного гарячого вечора, в готелі, в яскравому оргазмі, з губ хлопця злетіло ледь чутно чуже ім’я, ім’я його кузени… Хіната. Тен Тен ледь не оніміла від почутого, звичайно, їй могло це просто померещитись ,але ж ні! Точно ні! З того часу вона насторожливо відноситься до колишньої подруги. Що б там не було, таке не повинно повторитися, не з Тен Тен.
– Пішли вже. – покрокував вперід  Неджи підхопивши з землі рюкзак і фіолетову спортивку сестри – І Тен Тен…
Дівчина насторожливо глянула на нього ідучи поруч.
– …Не витворяй такого більше перед нею. – продовжив її коханий і більше не сказав ні слова.
День дійсно був спекотний, але вже скоро, повільно і тепло вечоріло. Вийшовши з лісу, Неджи і Тен Тен відправилися до спортивного майданчика недалеко від школи. Там вони завжди зустрічалися з сенсеєм, та і частенько самі збирались в разі чого. На місці їх уже чекав Лі. Завжди такий позитивний хлопець у зеленому комбінзоні ,був точною меншою копією свого сенсея. Майстер тайдзюцу ,та і просто чудовий чорноволосий товстобровик радісно привітався побачивши колег і підбіг ближче.
– Неджи, Тен Тен, ви вчасно! Сенсей Гай відлучився на хвилинку до Какаши сенсея. Напевне знов буде спаринг! – несамовито викрикнув він – Я з нетерпінням чекатиму! Наш Гай ,майстер рукоборства!
– Ох, Лі. – розчаровано видихнула дівчина – Тільки не кажи що це і є причиною по якій ми тут!?
– Ні,… – запнувся хлопець нарешті побачивши чужий одяг і дівчачий сіро бузковий рюкзак у руках напарника – Це хіба не Хіна…
– Так, – невдоволено перебила Тен Тен – Це речі Хінати. Вона забула їх після тренування, а що ти хотів?!
– Оу, нічого. Просто раджу застібнути молнію, а то здається щось скоро вилетить …
Неджи мовчки повернув рюкзак до себе, і дійсно з середини виглядало щось червоне. Без сорому він витягнув яскравий об’єкт уваги і розгорнув його. Це був шарф. І не просто якийсь там шарф, а шарф для Наруто. ” Закінчила таки… – подумки сказав Неджи – І щож… лише початок осінні. Він не оцінити твій труд.”
-Ого! – здивовано гукнув Лі  -Оце так. Незнав що Хіната вміє вязати.
– Ей, Народ. Ви не бачили сенсея Какаши?…- кричав хтось позаду і Неджи швидко сховав шарф назад у рюкзак.
Всі швидко обернулась. Ось він, такий неакуратний, хоч і завжди веселий, добрий ,люблячий Хінатою – Наруто Удзумакі. Світловолосий парубок ,який звичайно ж не розходиться з своїм оранджевим костюмом, стояв і усміхався колегам.
-Привіт, Наруто. – почала перша Тен Тен – Наші сенсеї скоро прибудуть.  Тебе теж невідомо для чого покликали?
– Що? Ні. – засміявся Удзумакі – Взагалі то я хотів попросити в нього дещо, але не страшно. – погляд хлопця зупинився на Неджи – Хей, класна курточка! Не замала?
Світловолосий залився сміхом.
– Нітрохи. Передайте сенсею, що я відвідав його завтра. Сьогодні у мене ще справи. – холодно сказав Хюга і зник.
– Ей, ти що обідився?…- кричав йому Наруто в слід, але було вже пізно, Неджи вже зник.
– Ех, це вічно в нього поганий настрій через ту Хінату! – буркнула Тен Тен.
– Через Хінату?- здивувався Лі – Не схоже що вона винна. Напевне просто в клані проблеми.
– А я кажу що це Хіната!- настояла на своєму дівчина.
І спорити не було сенсу. Тен Тен була ще тею впертячкою. Ще трішки порозмовлявши, Наруто помчав по своїх справах, а Лі і напарниця слухняно чекали на Гая,  згадуючи колишні часи.
Тим часом Неджи був на пів дорозі до дому. Він знав що вчинив неправильно, відпустивши Хінату саму, але вже нічого невдієш, залишається тільки найти її і…В голові помутніло,  хлопець згадав їхні обійми в лісі які так і залишилися без пояснень. Він згадав її ніжні руки на своїй спині, її ніжний, нерозуміючий погляд прекрасних очей, і думки, які мучили його в той момент. В руках Неджи вона була така беззахистна, така ласкава і соромязлива. Що ж їй сказати? Як пояснити свої вчинки? Незрозуміє. Що вона подумає…?
Вечір підкрадався тихо, непомітно. Хлопець влетів у свою кімнату через вікно, не бажаючи турбувати інших своїм приходом. Активувавши Бякуган він оглянувся спостерігаючи чи всі на своїх місцях. Хіаши був в кабінеті, Неджи не затримував на ньому погляд. Він знав що натренирувавшись, можна було відчувати на собі погляд Бякугану, навіть якщо це було через милю. Хлопець сам довго виробляв в собі цей навик не рік і не два, але все ж у нього получилось відчувати стороню цікавість. Прислуга метушилась на кухні, а Ханабі і Нацу тренувалися на дворі. Коли діло дойшло до Хінати, Неджи зупинився. Він повинен побачити її особисто, не приховуючи погляд. Не рішуче ,хлопець вийшов з кімнати, повернув у право прямуючи до кімнати сестри. Видихнувши, він постукав у двері. Тишина. По коридорі розпалися голосніші, вже впевненіші стуки ще раз. Знову тихо. Неджи потягнув на себе ручку і двері відчинилися. Вона не замикає своєї кімнати, довіряє своїм…родичам.
Він зайшов у середину і завмер. Насправді він ніколи не був в її кімнаті. Точніше був ще зовсім дитиною. З того моменту стільки всього змінилось. Ніжно бузкові, майже білі стіни охопили його зі всіх сторін. Вікно навпроти прикрашала велика важка біла штора роблячи напів морок в середині. На столі з права від дверей, не було нічого лишнього.  Декілька свитків, стакан з пензликами і фото в рамці її команди номер 8. Шафа була невеличка як і комодик біля ліжка, а саме ліжко було просторе ,м’яке на вигляд і охайно застелене. І як очікувалося на стіні біля ліжка в рамках теж висіли фото. На одному була вона ще диттям, Ханабі і Хіаши. На іншому як не дивно Наруто разом з ще якимись ніндзя, а на третьому… Неджи протер очі. На третьому він побачив себе. Він і Хіната попереду а Хіаши і Хізаши,його батько позаду.
-Не може бути. – залишивши рюкзак сестри і спортивку на ліжку він взяв фото в руки і ледь чутно прошепотів – Все ж…ти тримаєш це фото в себе…
Неджи різко оглянувся. Він повісив фото на місце і кинув погляд на маленький годинничок на тумбочці. Була восьма вечора. З кінця їхнього тренування минуло 3 годинни. За цей час вона могла навіть пообідати з Кібою і повернутись. Хіната не з тих хто гуляє до пізна.
Він вийшов, акуратно зачинивши за собою двері і спустився на перший поверх. При вході в будинок якраз дочувався голос Ко і Нацу. Неджи вийшов до них.
– Неджи! – здивувалася Нацу – Ви з Хінатою вже повернулись? Так довго сьогодні.
– Що? Ні, тренування було закінчене 3 години назад. Я надіявся вона вдома.
– Та непереживайте, напевне з свею командою вирішили зустрітись. – усміхнувся Ко.
Неджи задумався повертаючись назад у дім.
– Ей! Хіаши-сан! ,Неджи!! – хтось відчайдушно кричав влітаючи через ворота просто до будинку.
– Лі? Кіба? Що таке?- зустрівши захеканих гостей занепокоєно запитав Неджи – Де Хіната?!
За пару секунд появився і Хіаши.
– Вона…ми…- намагався щось видавити з себе товстобровик.
– Де моя донька!?- наказним тоном, але все ще спокійно запитав головний Хюга.
– Її забрав відряд ніндзя…з країни Хмар!!
Неджи без роздумів вибіг з дому, спішучи вперед. Хіаши люто провів його поглядом і зупинивши хлопців що вже хотіли бігти за ним тихо запитав:
– Що сталося? Де ви їх бачили?
– Я зустрів Хінату по дорозі з лісу… -почав Кіба – ми мали йти пообідати. Вона сказала що зайде перед тим до дому переодінеться. Я чекав її в Ічіраку, але вона так і не зявилась, а тоді прибіг Лі і сенсей Гай. Вони зустріли за воротами селища 6 ніндзя і в них була Хіната…без свідомості…
– Так, саме так. – продовжив Лі – Тен Тен і сенсей залишились там ,а я прибіг як тільки зміг…
– Так,- перебив його Хіаши – Ти біжи до Хокаге і попроси людей, а я зберу їх тут. – крикнув Хюга показуючи пальцем на Кібу – Вони вже не вперше посягають на Бякуган, і на Хінату в цілому! Але їх шестпро, а це вже не проста крадіжка. Поспіши!!
Кіба вилетів з будинку і побіг виконувати доручення Хіаши, а Лі і Ко який весь час, оторопівши, просто слухав про жахливу новину, помчали доганяти Неджи.
Ніч обіцяла бути цікавою.