Емоційна середа

ВЕНЗДЕЙ
Я дуже здивувалась своєму поруху захистити Ксав’є в битві. Я ніколи раніше цього не відчувала – різке бажання – рефлекс захистити когось хто був мені далеко не близьким.
-“Може в мене проснулася совість. Я як не як обвинила його в тому, що він Гайд. А моя помилка завела аж до цього. ” – Думала я відхилившись на кріслі. Семестр був заморожений через смерть деректорки Вінс і всі пакували речі. В мене на констраст з Енід було не так багато речей. І не довелося загрібати всю кімнату в декілька валіз.
Роман закінчено. В ньому залишилися незшиті нитки і питаня, які не встигли знайти свою відповідь. Але мене це не цікавило. Після того, як мене воскресила мій предок – Гуді, я відчувала себе максимально незвично. Дивним був сам факт того, що я, щось відчувала. Єдиний раз коли я відчувала біль після жорстких подій був коли мені було шість. А зараз я чомусь відчувала не тільки темний спектр. Немов Енід ненароком перекинула свій мотлох і він впав мені в голову.
-А, що ти будеш робити на цих канікулах, ти обов’язково маєш погостювати в мене вдома в Сан Франциско. Тобі ж подобається все таке. – Вона замахала пальцями. – Знайдеш ідеї для нових романів. Особливо на по-о-овню.
-Ага…
-Ну, що ти все така.. До тебе прийшли емоції і ти сумуєш? Яке щастя! Може тобі Гуді подарувала і інші почуття! Головне, щоб тебе не потягнуло знову до маньяка, який майже вб’є всіх нас. Бо це вже не буде не смішно.
-Це й не смішно. Зате тебе потягнуло на того, хто всіх нас в статуї може перетворити одним не таким поглядом. Молодець.
-Ой, а чого ти зразу відмахуєшся на мене. Стоп. Ти якось казала, що ті, хто, щось приховує, або тікає від чогось зачасту переводять стрілки коли розмова заходить на таку тему. -Вона враз стала схожа на сукуба. -Мо-о-оже? Ксав’є?
-Ні.
Я вирішила підти прогулятися. На другому поверсі я зустріла Ксав’є з чорною коробкною в руках. Він намотував кола бурмочиши про себе якісь слова. Коли він мене помітив, то зразу підійшов.
-Привіт, Венздей. У мене тут для тебе подарунок. Щоб не губити зв’язок. Це телефон. Я вже вніс свій номер. Вітаю в двадцять першому століті, Аддамс.
-Досить зухвало. Ти ж не надієшся, що я тобі подзвоню.
-Ні, аж ніяк. Хоча би на смс. Не кидай ще одного ножа в спину.
Я простягнула руку. Доторкнувшись до його руки я відчула знайоме відчуття провалля. Моя голова вілкинулась, а тіло заклякло. Остання, що я відчувала в “реальності” були притримавші мене руки Ксав’є.
Я опинилася в кошмарному місці. Стіни були жовті, по всій кімнаті розсіялися червоні фонарики – лампадки. По всьому простору було намахано фарбою. Холст, картина. Я сиджу на стільці в дивному вбранні. Воно було синім і доволі відкритим. За холстом стояв Ксав’є, якого я мало не впізнала. Його розхристане завжди волосся було зібране в пучок і вимащене в фарбі так же само як і обличчя.
-Дякую. Ось так нахили голову. -Бурчав Ксав’є.
-Ні, так не правильно. Все не так. -Блукаючи зіницями я побачила, що держу віолончель. Майже не своїми руками я змінила смичок на ножа. -Я підрахувала. Ти ще не мав намалювати його. Значить перемалюєш на ножа.
-Як завжди. -Пробуркотів він. -Але я радий, що ти все ж погодилась. Після всього. Ти так змінилась після того…
-Я просто вибачаюся, нічого особистого.
-Ти ж маєш колись признати хоча б для себе, що ти теж можеш відчувати емоції.
-Нащо? В мене їх майже немає і я цьому рада. Нормикам та ізгоям потрібно більше мати таких, щоб суспільство набуло адекватного вигляду.
-Або ти не вмієш їх показувати і сама боїшся тому, що цей хаос важче контролювати, ніж інших. Але навіть, як ти би майстерськи це скривала. Якщо хтось готовий тебе сприйняти, як просто особистість то побачить, що ти, хоч і на голову краще в самоконтролі та всьому іншому, теж жива істота. Просто інша.
Я завмерла. Чьомусь це відкликнулось. Так ще й так немов я захворіла на лихорадку. Спочатку я так подумала зрадівши прекрасним наближачимся обіймам смерті, але зрозуміла, що не варто.
-Що ти хочеш?
-Адекватної крапки.
-Про що? -Моя брова потягнулася вгору.
-Про те чи можеш ти, щось відчувати, наприклад до мене?
-Тобі має бути всерівно. Я ж тебе вже, як ти сам казав, розтоптала. Чого б це людину після стількох принижень всерівно глухо тягнутися до іншої? Це ж не має здорового глузду.
-Має. Тому, що незвачаючи на все, моє око всерівно до тебе тягнеться. Художники завжди бачать, щось незвичайне. А ти тому приклад. Ти незвичайніша серед всіх, що я зміг зустріти. Potrei guardarti tutto il giorno. Sto pensando a te mentre cammino, mentre parlo, mentre rido, mentre respiro. -Ксав’є це казав спокійно, відклавши пензель і загянувши в мої очі. – Я зміг тебе, не боюся цього виразу, полюбити. За те, яка ти є. На вигляд і по характеру. Все розраховуєш і користуєшся. Важко розумієш, що відчувають інші. Розумна. Вперта. Цілеспрямована. Рішуча. Tu sei la mia vita, в якомусь смислі.
Серце немов під сильним закляттям забилося немов в клітці. Кров, що ганяла по венам почала бити в голову. Адреналін, чорт забирай. Це було несамовите безумство. Але не таке, яке я завжди відчувала. І не те, якого прагнула.
-“Звідки він знає, що я розмовляю по італійськи.”
-Незнаю. Цього ніхто вже не дізнається. -Я панічно піднялась тупаючи пішла до виходу.
-А може пора. Il segreto per andare avanti è iniziare. Може твої історії вже час розбавити цимось іншим. Ти ж пишеш про правду так спробуй написати щось ще цікавіше. Застав героїню покохати героя, а потім покажи, як вона його жорстоко зрадить. Я з радістю поясню, як це.
-Цікава ідея. Може сам почнеш писати?
-Якщо ти захочеш мене навчити цьому.
-Я нічого не роблю не отримавши в замін.
Ксав’є доторкнувся моєї щоки вимазуючи її в різнобарвній фарбі, так немов в останнє перед смертю бачив і відчайдушно хотів вципитися, щоб вижити? А потім приблизився так, що я чула його ріжуче дихання. Він мене поцілував.
-“Надіюсь хоча б ти не серійний вбивця? Хоча ні, лише надіюся, що ти не Гайд, а так.”
Я відповіла на поцілунок, але швидко його припинила.
-Це не для мене. Мені більше личить розтин мерців, кладовища, серійні вбивці, таємні бібліотеки і битви, ніж це. Краще залишу для цінителів.
-La frase più pericolosa in assoluto è: abbiamo sempre fatto così. Може хоча б тоді залишся картину закінчити. Я тебе довго тримати не буду, обіцяю.
Я заглянула на полотно. Воно і правда було майже закінчене залишалися тільки руки і деталізованість. Як перший недодуманий чорновик.
-Тільки знову не відштовхуй всіх нас, коли твоя місія закінчилась. Як не тобі так інших це розбиває. Хоча я бачу, що хоч до Енід ти потепліла. Не забувай хоч цю дружбу.
-Я не просила давати собі поради. -Я гордо підняла підборіддя ще вище. Поки малював Ксав’є з кам’яним обличча розмовляв зі мною, хоча це було схоже на монолог з коментарями. Через якийсь час я почала губити зв’язок з реальністю.

-Дякую, за телефон. -Сказала я коли піднялась на ноги.
-Ти теж це бачила? -Сміливо спитав Ксав’є.
-Ти ж не очікуєш, що вони правдиві? Це лиш видіння. -Я розвернулася. Але Ксав’є схопив мене за руку.
-Почекай.
-Що?
-Видиння правдиве. Точніше на мій рахунок. Я й спраді так думаю. Може … розповіси про свої видіння. Або наприклад як ти врятувалася чи про те, як вся ця історія проходила з твого боку?
-Це вкладеться в декілька слів. -Говорила я холодно.
Намагаючись скрестити руки на грудях я знову відчула, як провалююсь в видіння, хоча на цей раз мене ж ніхто з живих не торкався. А Гуді не в грі.
Я опинилася в рідних коридорах. Була відмінність, коридор був довше на незліченну відстань, яку було неможливо порахувати стоячи на одному місті.
Потягнувши за одну ручку я побачила гробницю пілігрима. Поспішила її закрити. Пройшла далі. Кімната Белла Донни. Ще одна – кімната Ксав’є і десяток моїх зображень і блокноті розгорнутих на стіні.
-Це починає діяти на нерви.
Прохожу далі поки коридору. Гараж Ксав’є та рухоме моє зображення з якого вибивались жалюгідні потуги музики. Фєхтування, де я в парі з Ксав’є і він програвши лежав долілиць. Фестиваль де він стояв поруч. Майстерня Ксав’є і його реакція коли я викручуючись запросила його на Рейвен. Його слова вже на вечірці, що звучали десь далеко. І те, що казала Б’янка.
-Покажіть хоча б кого мене винити в цьому безумстві.
Відкрились двері і я побачила свого “злого двійника”. Вона була кошмарно вдягнута в різнокольрове вбрання, розпустила волосся і в цілому так наївно, що хотілося блювати.
-Зрозумло. Як тебе хоч звати?
-Як і тебе.
-Чого тобі потрібно?
-Повернутися, зібратися.
-Ні в якому випадку тебе ніхто не побачить?
-Вже час. Ти не зможеш повернутися без мене. Це – ще одна твоя битва.
Дівчина схопила мене за руку з моїм звичним садизмом і потягнула за собою.
-Ти маєш це побачити.
Ми пройшлись по різнобарвних кімнатах та спогадах з мого дитинства, які я не могла пам’ятати. Я відчувала симпатію, жаль, злість, радість та інші. Я наповнювалася емоціями. Та пам’ятю. Змінювалась, але так повільно, як ріст рослин.
Продерла я очі на чомусь м’якому. Розплющила очі і зрозуміла, що я в кімнаті Ксав’є.
-Що я тут роблю Ксав’є?
-Ти жива! – вскринув він.
-Що відбулося? – сказала я піднімаючись в ліжку.
-Ти впала посеред коридору, знову. Мої намагання там не допомагали, тому я поніс тебе в свою кімнату і ось ти тут. Тебе трусило і кидало в жар. Я вже не знав, що робити. Радий, до Ти в порядку.
-Вибач, що так налякала? Дякую, що потурбувався. -Сказала я дивлячись на тарілку з водою та ганчірку, що стояла на тумбі. -Скільки я так пробула?
-Декілька годин. Це були видіння?
-Випробування. Яких з мене вже годі.
-І що там було?
-Найефективніші. Тортури емоціями та споминами. Якщо навчусь маніпулювати чужими споминами то тортури стануть ще кращими.
-А ти казала, що їх у тебе немає.
-Я не помилялась. Я не знала. Тепер знаю і ще гірше.
-Думаю час знову мені запитати те питання.
-До мого жалю, так.
Ксав’є почав усміхатися, а його аура метала громи і бурі. І я вдруг теж це відчула, полекшення, радість. Тепло, яке ненавиділа завжди. Але зараз воно було іншим. Ксав’є був правий ці відчуття запалили в мені вогонь, який добряче можна було експлатувати на моє благо.
-Можна? -Обережно сказав Ксав’є.
-На твій розсуд.
-Знаєш, я якось цілим хочу залишитися.
Я лише знизала плечима. А він все таки наважився і наблизившись палко поцілував.
У мене завжди були питання до того, як в фільмах та іншому абсолютно всі герої знали, що робити під час страсних сцен. Майже ніхто нікого по своїй волі не відштовхував і інші причини. А тоді на крихту стало зрозуміло.
-Ух. Як я вдячний таким вчасним твоїм видінням.
В мене вийшло розтягнутись в щирій усмішці, але збоку вона навевно виглядала ляльковою. Я провела по щоці Ксав’є.
-Вибач? Пробач? За те як відштовхувала. Хоч я і не вважаю свої дії до кінця неправельними.
-Завжи чесна. Заворожує.
-До речі, як ти могла так дати віпір Б’янці тоді на фестивалі.
-Залізла сюди щоб знайти щось про твого сусіда, щоб довести його смерть або дізнатися більше про книгу. Заодно побачила твої роботи.
-Я ж весь час був у кімнаті.. Тебе я б не забув.
-Поки ти був в душі, напевно.
-Ти за мною шпигувала?
-Доволі довго, але не чітку довжину часу. Переривами. Заради порятунку Невермору і цікавості.
-Якого роду цікавості? Може тобі і зараз цікаво?
-Нащо мені про це було думати? Тай зараз… Ти мабуть мене не розумієш.
Ми так замовчали. Якийсь час так і просиділи загубивши нитку розмови. Так, що через деякий час Ксав’є знову приблизися близько та поцілував. Я вирішила дати своїй цікавості волю поки за якимсь новим прородством мої “таємні бажання” не спалили світ.
Через деякий час я відмітила, що контроль зовсім розтанув. А я сама відчувала палке гіркувато-кисле відчуття. Неочікувана жорстока хтивість. Заглянувши в очі я завмерла. З важким диханням Ксав’є спитав:
-Чи можливо, що ти відчуваєш той самий потяг, що й я?
-Так.. -Прошепотіла я м’якше ніж коли небудь.
Це була краща з тортур, що я на собі випробувала. Вогонь прожигав мене зсередини особливо граючись на деяких місцях.
-Ти…ти така…Така.. -Шепотів видихаючи Ксав’є. Він обережно знімав з мене одяг. А я намагался шматувати його. Дихання було рваним. Я відчувала, як камінь моєї маски сипеться з неочікуваною швидкістю та легкістю.
-“Я що даремно такою була. Навіть не боляче.”
Я відчула своє розжарене тіло на холодній тканині, хоча завжди було навпаки. Ксав’є навис зверху, але не міг нічого з собою вдіяти, щоб щось зробити. Лише палко цілував мою шию, кличицю, ловив руки, які я агресивно виривала. Я не втрималась і потягнула його обличча до свого прошепотівши.
-Моментально я тебе не вб’ю. Можливий тимчасовий імунітет. Але на довше не надійся.
Він ще більше приблизився немов обіймаючи.
-Я тобі так радий. Sei tutto ciò che voglio.
Підняв мене до себе. Потім опустився нижче. Поцілував мій живіт. А потім став його несамовито лоскотати, заставляючи тіло по живому звиватися.
-Так ти лоскоту боїшся. -Сказала Ксав’є повертаючись до моїх губ. Сплів обоє наших рук. Може боячись, що я втечу.
Але я не закінчую діла незавершеними. Це всі мали б знати.
Потім з такою обережністю, яка я думала не існує ( або не має права існувати в такому жорстокому світі ), прижався своїми стегнами до моїх. Люба дівчина на моєму місці вже б почала кричати, але я лише хитро усміхнулася і посміялась. Цей сміх приємно розкочувався по тілу грозою, під кінець примушуючи відчувати ейфорію від нестачі кисню, яку я експлуатувала по повній.
-Ти вмієш сміятися? Вау.
Я кусала його мочку вуха з задоволенням вампірки. Кров не була венозною чи артеріальною, так, що приводу для занепокоєння ні в кого не було (Якщо хтось настільки тупий, що на уроках біології гортав підручник на самий кінець скажу, артеріальна та венозна кров більш яскраво червона, ніж звичайна ).
Я вгризалася і в губи до металічного смаку на язиках.
Ксав’є стискав мої пальці легко, але відповідаючи на мої дії стискав їхнастільки, що вони мали б хрустіти.
Мені подобалась ця жорстока спрага. Безумність, рішучість та впевненість. Відчуття немов ходиш по розколених ножах.
Ми вимотували один одного, то перериваючись, то знову повертаючись. Хаотично міняли пози. Де то я його контролювала і казалося, що могла навіть вбити Ксав’є і він би не спротивлявся. Я стгувала волосся у нього на потилиці та, що “очі були готові на лоба лізти”. Кусала його шию. Майже била різкими діями.
То навпаки, вже він мав своє право мене мучити та випробувати. Але він був слабше та його прийшлося заспокоювати, щоб він це робив.
Казалося це ділилося декілька днів. Але це омана. Коли я відчувала себе на самомій вершині, то шепотіла.
-Якщо ти зараз зупинишся я тебе вб’ю. Припилю твоє тіло на самому видному місці. В генсагонному дворі на твоєму малюнку з птицею. Розмалюю твоє обличчя твоєю ж кров’ю немов тим гримом, що був на тобі на змаганнях По. Може навіть Б’янці дам погратися, але вже мертвим, не бійся. Твій дух вона не зачарує своєю піснею.
-Оце плани. Але не відпущу. Ось тобі й ідеї для романів.
Якби я не знала, що точто не лікантропічна то за таким диханням подумала би, що перетворююсь.
Я відчула, як починаю дрожати і немов провалюватися. Тонути, але на цей раз в відчуттях? Немов всі ті казки почали збуватися і я опинилась в райдужному озері, який заздалегідь підготувала Енід. Мене одночасно кидало в окропний жар і лихорадний холод. Все життя немов ще раз проносилося перед очима. Повертаючи емоційний борг передо мною за всі ті роки.
-“Тільки не зараз, не час нових видінь.” – думала я.
Але на щастя то було не видіння.
-“О..Обоже. Не думала, що це може бути приємно. Навіть такі тортури можуть бути приємними.”
-Середо, ти й увити не можеш, що в мені викликаєш кожен раз, коли я тебе бачу. -Неприємною тортурою було бачити, як тебе водив за ніс цей придурок.
-Більше не водить.
-Надіюсь така доля мене ніколи не буде спіткати.
-Можливо. Але гарантії я ніколи не дам.
-Як з тобою не звикнути рискувати. Tu sei un dono del cielo.
Я відкинулась на ліжку, в кутку примостився Ксав’є.
-Розповіси комусь я тебе теж вб’ю.
-Я вже й так смертник. Приїдеш на канікулах до мене? Або може я до тебе? З тобою? Можна зараз пропонувати бути разом? Обіцяю, нічого милого. Кладовища так кладовища.
-Я подумаю.
-Mi fai impazzire.
-Ти ж був не проти.
-Може ще кудись встигнемо сьогодні? Можна погуляти… Раз ти ще не вирішила чи я можу поїхати з тобою. Значить поки я маю мислити, що ні. А зараз я хочу провести більше моментів з тобою.
-Вирішив помучити мене?
-Якщо ти хочеш. Хоча ось куди оце питання. Не думаю, що флюгер зараз відкритий. Хоча можно і просто пройтись. На вулиці якраз дощ.
-Добре. Всерівно Енід знову притягнула в пусту кімнату Айжекса.