Видіння мають властивість збуватись

 

Кімната Остапенка:

С: — І це ті люди які влаштували аварію Саші! Сука! — Чирков вдарив кулаком по стіні, після того як той заспокоївся, Толя сказав:

Т: — І що будемо робити, які ідеї?

М: — Коли ті покидьки будуть дзвонити, треба з’ясувати їхнє місцезнаходження, може там вони і переховують її

Т: — Макс, ти генератор ідей! Гаразд, тільки от, а якщо щось піде не за планом

С: — Використайте мене як наживку

М: — Ти здурів, ні!

С: — Так, мені втрачати вже нічого, окрім Саші

Т: — Я не проти, ти будеш корисним у цій ситуації

М: — Та ви подуріли, блять. А раптом в нього стріляти будуть!?

С: — Знаєш, зараз інше важливе, якщо що передасте їй про мої почуття

Т: — А тут вже ні, завтра їдь і зізнавайся

С: — Побачу, краще йдемо, бо вже ніч, завтра буде тяжкий день

М: — Ти правий, і мені ще Марту потрібно заспокоїти

Т: — Ідіть вже, мені ще багато чого зробити треба

М: — Толя, моя тобі порада, після того як ми знайдемо Ладу, зізнайся їй у почуттях

Т: — Макс, які почуття? Ми лише колеги, не більше..

М: — Ну окей, згадаєш ще мої слова — хлопці вийшли з кімнати, а я сів на підвіконня і думав, а як Юля зараз, про кого вона думає, що взагалі робить, це наївні думки, бо моя дружина півроку тому померла від отруєння інсценоване під серцевий напад, а я з тих пір самотній, проте Лада, її усмішка, та і взагалі її присутність дає мені якусь енергію, мені хочеться жити завдяки їй, і я не витримаю ще одну втрату, наче короткий час минув, а я закохався чи що, от думки у мене і про неї і про Юлю, може вона моя доля, чи це мої фантазії дурні

 

POV Марта:

Я лежала в ліжку як хвора, бо сьогодні не було ніякого настрою щось робити, навіть замовлення по роботі, у кімнату несподівано зайшов Макс, я вирішила не виправдовувати свій стан, бо я була втомлена, хоч нічого і не робила:

М: — Марта, чого ти не казала, що тобі погано, я б відклав свої справи і приїхав

М: — Я не хотіла турбувати тебе..

М: — Бляха, ну ти дурна. Я б міг і не їхати, а побути поряд

М: — Я просто не довіряю особливо комусь

М: — Чому ти мені не довіряєш?

М: — Я не можу заспокоїтись, після того випадку..

М: — На вечірці.

М: — Так..

М: — Знаєш, я не ідеальний, але я би не став таку хуйню робити, тим більш з коханою дівчиною..

М: — Стоп, з яких пір ми пара?

М: — Я образно, і я не мав тоді на меті образити тебе

М: — Я просто не хочу мати досвід Лади..

М: — Я розумію, ти боїшся щоб тебе не образив хтось

М: — Ти випадково не вчився з Ладою, на одному курсі психології?

М: — Ні, але інколи я можу і побути психологом, для тебе так точно — я поклала голову йому на плече, і я відчувала комфорт, мені було добре, водночас були якісь дитячі метелики у животі і закоханість, я що люблю його, я навіть не хотіла про це думати, втім я прошепотіла до Щербини наступне:

М: — Макс..

М: — Що?..

М: — Обійми мене..

М: — Обійняти?..

М: — Так, обійми мене, прошу.. — він сором’язливо обійняв мене і ніжно губами доторкнувся до мого чола, я заплакала, чому я сама не розуміла, але ми відсторонились і почали дивитись одне на одного, ми не могли відвести погляди довго, кажуть після того можна зблизитись, але я не вірю в таке, проте якби його очі були наркотиками, я б вже померла від передозу, і ось Макс відвів погляд, збираючись вже йти, однак чомусь я не могла просто так відпустити його і вимовила:

М: — Залишся, будь ласка..

М: — Залишитись? А ти ж казала, це вперше і востаннє..

М: — Макс, я не хочу аби ти йшов..

М: — Чого?

М: — Бо я.. Чорт, я не можу це сказати.. Бо це якось тупо

М: — Що тупо? Скажи, якщо хочеш..

М: — Я.. Я кохаю тебе.. Якщо це не взаємно, я зрозумію..

М: — Дурна ти, Марта. Я теж кохаю тебе.. — наші тіла зрушили з місця і ми поцілувались, невдовзі він обережно рукою доторкнувся моєї щоки, а потім я відчула як Щербина цілував ніжно мою шию, його близькість, його губи, це занадто зваблювало мене, мить, і ми опинилися у ліжку, Макс знову поцілував мене, згодом поцілунки були від шиї до грудей, я багато і голосно стогнала, мені було наплювати на всіх і на все, я була зосереджена тільки на ньому, через півгодини, важко дихаючи ми лягли на ліжко, мовчки поглядаючи одне на одного, проте не знали, що станеться завтра

 

POV Чирков:

Це була вже друга тяжка ніч, я спокійно вже не міг засинати, бо все у голові проминала думка, як там Саша, я дійсно усвідомив тільки зараз що кохаю її, але зізнатись я не міг, бо це було якось тупо, і тим паче ми надто різні щоб бути разом, проте з кожним днем моя душа боліла від того, що я не зміг її врятувати і захистити, це звучить дивно, адже я зазвичай не був таким, на годиннику показувало 5-та ранку, і я їхав майже по порожній дорозі, всі мої думки були заповнені нею, її очі, посмішка, вона сама була неймовірною, раптом мені подзвонили з невідомого номеру і я взяв слухавку:

С: — Так?

Л: — Доброго дня, Сергію. Це лікар Олександри вас турбує, у мене не гарні новини для вас..

С: — Що сталось?

Л: — На вашу дівчину був замах, втім з нею все гаразд, але вона досі не приходила до тями..

С: — Дякую що сказали, а можливо їй щось потрібно?

Л: — Все гаразд, але наразі не радив би її турбувати, коли щось буде відомо, я вас повідомлю — розмова закінчилась і я сильно крикнув, і на мить мені прийшло якесь видіння, дівчина у білому, біжить по лісі і намагається знайти якийсь вихід, але у неї нічого не виходить, і у неї стріляють, прийшовши до тями, я зрозумів що Лада у повній небезпеці

 

POV Лада:

На годиннику була 5-та ранку, я прокинулась від невідомого мені відчуття голоду, моє тіло було все у синцях давніх і нещодавніх, руки були зв’язані, а на голові була засохша кров від удару, у кімнаті я була сама, схоже викрадачі поїхали десь, неподалік лежала коробка, там був мій телефон, я швидше взяла його, побачивши купу повідомлень від одного абонента, Толя Остапенко:

Смс:

День тому:

Лада, ти де?

 

День тому:

Лада, чому не відповідаєш на дзвінки?

 

Кілька годин тому:

Вибач мене за той поцілунок, я не хотів..

 

Півгодини тому:

Лад, я зроблю все аби закінчити ту справу яку ми почали, я обіцяю тобі.. — раптово я усвідомила потрібно тікати якнайдалі, бо якщо я з Толею не закінчу розслідування, то його вже ніхто не закінчить, взявши телефон і шокер, про всяк випадок, я тихо вийшла з будинку, на вулиці було неймовірно холодно, втім або тікати, або бути у заручниках, я обрала перше, і почала бігти боса, майже без ніякої одежі кудись, тільки б подалі від цього місця, я бігла довго у цей мороз, аж ось до мене підбіг якийсь хлопець:

— Дівчино, що з вами?

Л: — О господи, як добре що ви прийшли, будь ласка допоможіть мені вибратись, я втекла від викрадачів, вони хочуть вбити мене, це довго пояснювати, просто допоможіть..

Є: — Гаразд, тоді ходімо, поїдете до моєї квартири поки, я до речі Євген

Л: — Лада, приємно познайомитись.. – ми сіли до машини і хлопець почав розмову:

Є: — І все ж, хто з вами так, якщо не секрет?

Л: — Ви нікому не розповісте?

Є: — Обіцяю.

Л: — Я розслідувала разом з колегою справу вбивства його дружини, її звали Юлія Остапенко, спочатку думали що це смерть від серцевого нападу, а мій друг знайшов що це не так, її отруїли і інсценували серцевий напад, а до мене нещодавно хтось прийшов з вікна і викрав мене, потім я опинилась у закинутому будинку зі своїм колишнім хлопцем який регулярно бив мене

Є: — Господи, я дивуюсь як ви витримали таке

Л: — Знаєте, я користуюся фразою Лесі Українки, щоб не плакать я сміялась, і вона мені якось допомагає все це переживати

Є: — Стоп, як ви сказали, звуть дружину?..

Л: — Юлія Остапенко, а що?

Є: — Вибачте, просто здалось, не зважайте, можливо вас до лікарні підвести?

Л: — Ні, вони мене можуть там знайти, я маю поки побути у вас

Є: — Гаразд, як скажете — хлопець насправді впізнав це прізвище, бо це була його рідна сестра, але вирішив не казати про це, насправді вбивство його сестри замовили одні люди які сказали, або ти, або твоя сестра, я був ще тим егоїстом і обрав її, хоча я про це дуже сильно шкодую, адже це була єдина рідна людина поряд, зараз я був зосереджений на дорозі і на тому що робити з цією Ладою, бо рано чи пізно ці люди її знайдуть і вб’ють, а захистити я її не зможу, я ж сиділа і дивилась у вікно, думаючи про не про свою безпеку, а про цього ідіота, про Толю, невже я кохаю його, та ні це лише симпатія, не може у мене так швидко проявитись почуття до людини, яку я не так добре і знаю, мені вже було все одно, чи я помру, чи буду жива і чому я довірилась Євгену, я відчувала ніби я знову божеволіла, як тоді коли мене кожен день бив Олег, і я вирішила подзвонити до Остапенка, хоч і не знала що трапиться далі

 

POV Остапенко:

Мені сьогодні снився сон про те що з нею щось сталось, тобто з Ладою, як вона бігла у білому і у неї стріляли, однак я врешті-решт нормально поспав як на мене, хоча всі думки знову були заповнені Юлею і Ладою, я був між двох вогнів по суті, тільки не про це, раптом я почув дзвінок, абонент був Лада:

Т: — Це жарт? — не повіривши у те, сказав Толя і все ж наважився взяти слухавку:

Т: — Так, хто це?

Л: — Толь, це я Лада.. Впізнаєш..

Т: — Лада, це ти? Господи, як я чекав почути твій голос..

Л: — Єдине що я скажу, зараз я їду з однією людиною і буду переховуватись у нього, не переймайся за мене

Т: — Це хоч не викрадач?

Л: — Ні, це не викрадач. Вибач, я не можу більше говорити

Т: — Я скучив

Л: — Я теж, папа — аж ось почулися звуки пістолету, по машині почали стріляти, Євген переїджав з однієї дороги на іншу, викрадачі не відставали, втім Євген відповів:

Є: — Ховайся у багажник!

Л: — А якщо вони мене знайдуть?

Є: — Інших варіантів у тебе немає, ховайся поки вони не бачать, я тебе нізащо не віддам їм

Л: — Чому, я ж навпаки маю здаватись божевільною, чи не так?

Є: — Ти не божевільна, ти просто жертва цих людей, я обіцяю що зроблю все можливе, аби ти була у безпеці, залізай швидко до багажника! — я вирішила не гаяти часу і швидко пролізла до багажника, і до машини вже увірвались кілька бугаїв, ну принаймні голосів було декілька і вони почали казати до хлопця:

— Де вона?

Є: — Хто?

— Женя, ти прекрасно знаєш хто, скажи де вона і з тобою нічого не станеться

Є: — Я не хочу більше вбивати людей! І це ви винні у вбивстві Юлі!

— Ах ось як ти заговорив, падлюка, шукай де ця дівка, якщо її не буде, їдемо шукати в іншому місці! — чоловік почав обшукувати весь автомобіль, і от черга дійшла до багажника, я вирішила діяти, до мене крикнув мій рятівник:

Є: — Лада, біжи! — я вдарила ногою цього покидька і побігла куди очі гледіли:

— Ану стій, курва така, що думала, так просто позбудешся нас, ти так просто нас не посадиш! — я бігла з усіх сил як могла, і от один постріл і я падаю на землю, не розуміючи чи мертва я, чи жива, щось цих моментів стало надто багато, а головним гравцем у цій монополії була далеко не я і далеко не Толя, а ті люди які вбили його дружину і які обов’язково сядуть, моє тіло полилось кров’ю і я була у білому, от такий кривавий сон