Вигнанець

По прибуттю в Гоґсмід Драко та Герміона на відстані один від одного в цілий вагон вже виконували свої обов’язки. Вони проглядали всі вагони та купе на наявність задрімавших студентів. Герміона провіряючи останній вагон  думала, як вона заговорить з Малфоєм вважаючи їх останню зустріч в Прайм-вагоні.

Повернувшись вона побачила біля входу в вагон Драко з застиглою на обличчі емоцією подиву. Герміона проковтнула в’язку слину, що неприємно саднила горло. Відьма глянула на Драко винуватим обличчям, сама не розуміючи чи воно взагалі чимось зарадить. Малфой прочистив горло та повернувшись до професора Слизорога повільно на аристократичний манер проговорив:

• То це для цього ви викликали мене сер?- перевівши здивований погляд на директорку він продовжив: – Що ж, якщо ви вже тут все обговорили, а міс Ґрейнджер-захисниця сказала свої рекомендаційні нотатки, – і от він холодний та роздратований погляд на Герміону і от знову, на секунду, але все ж знову той Малфой з минулого: – Якщо ВЕЛИКА префектура та Ви, вельмишановна директорко, це погодили…
• Так погодила, – і серце Герміони завмерло, прищурившись ніби щось шукала в Малфою Макгонагл продовжила : – Місце містера Майкла Корнера, займете ви. А так, як з хвилини на хвилину ми прибуваємо, то міс Ґрейнджер розповість вам ваші обов’язки і вони вступають в дію вже зараз. На вечірньому бенкеті я зроблю оголошення для всіх учнів про те хто входить в префектуру та старостат на цей рік. Побачимося там. Всі вільні.

Директорка вже направилася на вихід з вагону, але ніби згадавши щось неймовірне повернулася до префектів та розсікла паличкою повітря. На мантії Герміони та Драко з’явилися два одинакові значки з літерою «П». Макгонагл склала руки в замок і щирою посмішкою промовила:

• Нехай щастить!

Герміона пам’ятала все, і здивованих студентів, і здивованого професора Слизорога і не менш шокованого Малфоя. Та все ж – це все через неї. Можливо він цього і не хотів, та ні з його обличчя було зрозуміло, що він точно цього не хотів. Їй потрібно було поговорити з Драко, але як? Думки нищили її свідомість. Дійшовши так вже до воріт Гоґсміду вона оглянулася.

• Не мене шукаєш Ґрейнджер? – прищурено дивлячись їй в обличчя зло промовив наздогнавший її Драко.

Герміона завмерла здивованою, хоч і очікувала таку реакцію від Драко.

• Чому ти такий?! Чому гніваєшся?! Це ж не така велика проблема ділити гостьову зі мною, – не витримавши їдких думок вона зірвалась на крик, здаючись знервованою. Це точно було те, що називають найкращим захистом – напад: – Бруднокровка, так. Грифіндорка, так. Але що ще не так зі мною в твоєму розумінні? Чом ти так реагуєш? Ми ж вже наче все обговорили, тоді в клубі, ти ж змінився. То що не так?

Драко відвернувся від неї і розкинув руки.

• Ти не розумієш, Ґрейнджер. Це все не через тебе. Я просто не можу бути префектом. Це занадто складно для мене, – він знову відповів грубо, не дивлячись на її очі в яких вже блистіли сльози.

Герміона здивовано підняла брову і покачала головою отряхуючи сльози, які видавали біль всього, що на неї лягло каменем останнім часом: – Я не розумію, Малфою. Що ж ти маєш на увазі? Я допоможу, якщо ти про роботу, я вислухаю, якщо ти хочеш висказатися, я… я…

Вона відчувала, як від надмірної кількості емоцій її починає трусити. Все тіло знову почало відчувати такі вже знайомі за останній післявоєнний час імпульси, в горлі пересохло, голос не піддавався їй, очі заливали сльози. Вона бачила нічого не розуміючий і наляканий погляд Малфоя, а далі блаженна темнота.

*****

Вода. Вона дуже хотіла пити. Спробувавши дотягнутися до склянки, яка завжди була у неї на тумбі біля постелі в будинку сім’ї Візлі вона розплющила очі і знайшла себе в лікарні школи. Здивовано глянувши навкруги вона не помітила нікого, але питання ще були в ній. Залишивши їх на потім Герміона взяла склянку з водою і жадно випила все до капельки. Двері скрипнули і за ними показалася мадам Помфрі.

• О, міс Ґрейнджер, не підіймайтеся, лягайте, вам ще потрібен відпочинок, – говорила цілителька йдучи до Герміони з склянками зілля.
• Чому я тут, мадам? – все ще хриплим голосом запитала відьма.
• Ну, ви все згадаєте, потрібно лише випити зілля і відпочити.

Герміона одним ковтком висушила склянку і повернулася до лежачого положення на постелі. Коротко кивнувши студентці вона продовжила: – Але можу сказати одне, надіюсь це допоможе згадати, вас приніс сюди містер Малфой.

Наче сам Мерлін клацнув пальцями, бо в дверях стояв він.

• Думаю я вас залишу, – з цими словами мадам Помфрі вийшла з залу прикривши за собою двері.

Драко подякував цілительці і підійшов ближче.

• Можна? – він показав рукою на край постелі в проханні сісти, Герміона підняла руку в запрошенні не зводячи з нього здивованого погляду.
• Чому ти …

Її питання він перервав піднятою рукою. Пильно заглянувши в її обличчя Драко прочистив горло та продовжив.

• Я знаю, що певно ти нічого не пам’ятаєш, але… як давно в тебе панічні атаки? Чому про це ніхто не знає навіть Поттер і Візлі?

В голові пролетіли картинки останньої їх розмови, точніше її монологу і всі шматочки зібралися в одну картину.

• Я… Це моє особисте, тому я і не говорила нікому, щоб не переймалися. – гордо відповіла вона.
• Але вони вже знають. Я розповів їм, бо вони готові були зняти з мене шкіру, коли побачили, що я ніс тебе сюди, особливо Візел. Чому вони подумали, що це зробив я?
• Я думаю ти знаєш відповідь на це питання…
• Ось тому я і не хочу бути префектом, бо всі одної думки про мене! – зі скрежетом на зубах сказав він, було видно навіть його злість на все це. – А якщо навіть Поттер так подумав, то що думатимуть інші? Я вигнанець Ґрейнджер, мені тут не місце, я не хотів повертатися. Мама хотіла, щоб я довчився, тому я погодився, хотів тихо пересидіти цей рік з мінімумом сутичок.

Драко відвів очі певно і сам не очікуючи такого відкриття. Переборовши себе він повернув погляд Герміоні і побачив… розуміння?

Відьма, слухаючи Драко, відчувала, що він справді щиро говорить про свої почуття. Вона сприймала кожен його словесний трюк, але також відчувала його напруження.

• Малфой, я розумію, як тобі важко, але не думаю, що ти повинен перейматися насмішками інших. Вони не мають права впливати на твоє життя. Ти повинен жити для себе, а не для них. Тим більше після всього пережитого. Ти маєш на це таке ж право, як і будь хто з них. А Гаррі просто злякався за мене, він нічого поганого не мав на увазі, я впевнена, бо знаю як він до тебе відноситься. – сказавши це Герміона накрила його руку своєю наче в якомусь дивному тумані і зрозумівши всю інтимність моменту різко її забрала.

Драко поглянув на неї, і Герміона помітила, як у його очах з’явилася невизнана раніше вразливість.

• Але я не знаю, як це зробити, – промовив він приглушено. – Я чекав, що з мене будуть знущатися, і тим не менш мені важко було зіткнутися з цим.

Герміона відчувала, як її серце забилося на весь світ, дивлячись на Драко.

• Я знаю, що ти можеш знайти в собі сили, щоб пройти через це. І я буду поруч з тобою, щоб підтримати тебе в цьому. Як твоя колега та однокурсниця, – різко виправила себе Герміона. – Ти не сам, ти можеш зі мною розмовляти коли хочеш, і довіряти мені.

Драко відчував, що його серце розривається на частини. Але він також відчував, що в Герміони є якась незрозуміла сила, яка його притягує, та не давши думкам засісти в голові швидко встав. Він коротко попрощався, побажав одужання і зник в дверях, залишивши Герміону наодинці з думками. І маленьким пергаментом, який залишив їй Драко швидко покидаючи залу.