Вибір

Всю дорогу до лісу Стефан та Ліна мовчали. Дівчині хотілося хоч трохи зібратися з думками і вона була вдячна Сальваторе за те, що зараз він давав їй таку можливість і не намагався влізти їй в душу або почати розмову.

Вже коли вони заїхали в ліс, Ліна вирішила більше дізнатися про те, що на неї очікує.

– То які плюси бути вампіром? – порушила вона мовчанку. – Як я розумію, браслет мені тепер краще не знімати.

– Так, вампіри згорають на сонці, – підтвердив Стефан. – Також ми не переносимо вербену і нас можна вбити дерев’яним кілком і ти ніколи не зможеш мати дітей.

– Звучить обнадійливо, – нахмурилася Ліна.

Стефан підбадьорливо посміхнувся їй:

– Але, з іншого боку, в тебе в розпорядженні тепер вічність, отже, ти зможеш бути тим, ким захочеш. Також, коли ти станеш сильнішою, зможеш навіювати людям, але тільки тим, хто не приймає вербену, а в Містик Фоллс багато хто її п’є. Ну, звісно, також в тебе є надзвичайна сила і швидкість.

– А ти задоволений тим, ким ти став? – Ліні було справді цікаво, яким було життя Стефана і Деймона з тих пір, як вони стали вампірами і коли це сталося.

– Ні, я не можу пити людську кров, а коли зриваюся, – Сальваторе сумно відвів погляд від Ліни, – страждають люди і мені доводиться жити з постійним почуттям провини. Знаєш, не дуже приємно жити сто п’ятдесят років і знати, що ти ніколи не зможеш впоратися зі своїм голодом. Спочатку, коли відбуваються такі зриви це затьмарює всі інші почуття, а потім залишається лише спустошення і відчуття провини.

Ліна повільно йшла зі Стефаном стежкою і уважно слухала його. Після його розповіді, в її душі з’явилися сумніви. Вона боялася, що теж не зможе опанувати свій голод і перетвориться на монстра, який нашкодить людям. До того ж, вона сама жила з людьми і тепер переймалася, що нашкодить батькам.

– Як ви стали з Деймоном вампірами? – запитала Ліна.

– У 1864 році у наш маєток приїхала дівчина. Ми думали, що вона сирота із Атланти, яка в пожежі втратила дім і батьків. Наш батько її прихистив. Виявилося, що вона була вампіром. Вона грала зі мною і з Деймоном, навіювала нам і ми думали, що кохаємо її. Це була Кетрін Пірс. Її ти бачила вчора на дорозі. Ми дізналися, що вона вампір, але нас це не лякало. Ми обоє хотіли бути поруч з нею завжди, – під час цієї розповіді Стефан повністю занурився у спогади минулого. – Потім її таємницю розкрили і однієї ночі на всіх вампірів у Містик Фоллс було оголошено полювання. Кетрін теж схопили, а ми намагалися її врятувати. Так наш батько нас і застрелив, але в наших організмах була кров Кетрін і ми стали вампірами. Всіх вампірів вже зачинили в церкві до того часу, як ми прокинулися. Церкву підпалили і всі думали, що вампіри загинули, але Емілі Беннет – родичка Бонні, була могутньою відьмою і вона зробила так, що вампіри опинилися в склепі під церквою. Нещодавно, за ініціативи Елайджі склеп відкрили. Кетрін там не було, а інші вампіри вибралися звідти. На Дні Засновників, як ти знаєш, їх вбили.

– То виходить у Містик Фоллс завжди були вампіри? – не могла повірити у почуте Ліна.

Невже у Містик Фоллс могло бути так багато таємниць? Завжди затишне і, здавалося б, безпечне місто насправді виявилося повним загадок.

– Крім вампірів були ще і відьми та перевертні, як ти розумієш. До речі, позавчора вночі прилад Гілбертів, як ти знаєш, подіяв на Тайлера і на Керолайн. Батько Тайлера був перевертнем і він був на площі, то ж його прийняли за вампіра і теж вбили разом з іншими.

Ліні стало шкода Тайлера. Так, вони не були кращими друзями, але все ж вона знала його з дитинства. В нього були складні стосунки з батьком, але все одно він його любив, то ж вона могла тільки уявити як йому тепер складно.

– А навіщо цьому Елайджі відкривати склеп? – не зрозуміла Ліна.

– Тому що він закоханий у неї, – зітхнув Стефан. – Він якось зміг дізнатися, що Кетрін не загинула і приїхав у Містик Фоллс, щоб звільнити її.

На якусь мить запала мовчанка. Ліні подобалося, що Стефан був ненав’язливим і відчував її емоційний стан і дозволяв побути в своїх думках, коли вона того потребувала.

Далі Стефан показав Ліні як він полює і, доклавши чимало зусиль, Ліна навіть змогла піймати кролика, але радості це їй не додало. Їй було шкода бідолашну тваринку, а коли вона спробувала кров бідолашного кролика, то її ледь не знудило. На смак це було просто жахливо, а ще, на додачу до всього, їй набилося повний рот шерсті. Відчувала Ліна себе роздратовано і дала про це знати Стефану.

– То я повинна вічність отак ганятися за кроликами? Фу, це огидно на смак, – Ліна вже була не рада, що погодилася на цей похід в ліс.

– Ти вирішиш сама, чого хочеш. Ми поки що не знаємо, чи зможеш ти себе контролювати, – серйозно сказав Стефан. – Просто ти маєш знати, що є і такий варіант. Так, це неприємно, згоден і кров тварин не дає вампіру тієї сили, що і людська, але…

– Такі муки заради того, щоб бути слабким? Добре, що на крові тварин ти зовсім не охляв від голоду, – роздратовано сказала Ліна.

Поганий настрій, який був вранці, повернувся до неї. Тепер знову в її голові був шум із голосів птахів, тварин і їй знову хотілося схопитися за голову і закричати, щоб всі ці звуки затихли.

Стефан помітив її кепський настрій, тому запропонував повернутися додому.

Вже дорогою до міста, Стефан сказав:

– Ледь не забув, вчора ж твоїх батьків не було вдома ввечері, тому після аварії Деймон загіпнотизував нотаріуса і будинок було переписано на тебе. Ми подумали, що ти і так будеш в шоці, тому буде краще, щоб ти прокинулася в своїй кімнаті. Зроблено це було тому, що вампіри не можуть без запрошення заходити в будинки, якими володіють люди, тому ти б не змогла бути в будинку після того, як випила крові. Поки ми були в лісі, Деймон написав мені повідомлення, щоб будинок знову переписали на твоїх батьків. Отже, хтось з батьків тебе має запросити в дім. З питань безпеки буде краще, щоб дім був записаний на твоїх батьків. Так ніхто з вампірів не зможе зайти, якщо вони не запросять.

– Дякую, що сказав, – зітхнула Ліна.

Було стільки інформації, що вона просто не знала, як все це запам’ятати.

Коли вони повернулися, то батьків Ліни ще або вже не було вдома. Ліна вирішила перевірити, чи справді не зможе зайти в дім і коли спробувала переступити поріг, то наштовхнулася на невидиму перешкоду. Що ж, доведеться піти на розмову до Елейни.

***

Елейна відкрила двері майже відразу після того, як Ліна постукала.

– Ти можеш зайти, – посміхнулася їй Гілберт.

Ліна обережно підняла ногу, щоб переступити поріг. Вона думала, що її знову чекатиме перешкода, але дійсно, після запрошення Ліна змогла зайти в дім Елейни.

– Джеремі і Дженни немає, тому ми будемо лише вдвох, – сказала Елейна. – Про що ти хотіла поговорити?

– Про Елайджу, – без передмов сказала Ліна.

– А що ти хотіла про нього дізнатися? – Елейна виглядала збитою з пантелику. – Він один з найперших вампірів, як ти знаєш. Коли я дізналася, що ти потрапила в серйозну аварію, – голос Елейни затремтів, – я попросила Елайджу вилікувати тебе.

– І він просто так погодився? – не вірила Ліна. – Ви з ним не найкращі друзі, як я розумію. Яка була ціна, Елейно? Будь ласка, тільки не бреши мені.

Елейна сумно дивилася на подругу деякий час, а потім кивнула сама собі.

– Добре, я розповім тобі, але, пообіцяй, що нікому не скажеш. Ще ніхто не знає і Стефан теж.

– Так в тебе вже секрети і від Стефана? – почала злитися Ліна. У що встряла Елейна цього разу?

– Я сама скажу йому, – твердо сказала Елейна.

– Добре, – зітхнула Ліна.

– Як ти знаєш, Елайджа – один з перших вампірів і є ще інші. В нього є сестра і три брати. Вони жили колись у Містик Фоллс, коли були людьми, але тут були і перевертні і, щоб від них захиститися, їх матір – Естер звернулася до темної магії і перетворила своїх дітей на вампірів. Один з його братів не зовсім звичайний вампір. Естер мала стосунки з перевертнем і народила від нього. Отже, після перетворення на вампірів і першого вбивства Клаус, так звати цього брата, активував прокляття перевертня. Він був і перевертнем, і вампіром. Потім Естер наклала закляття на Клауса і придушила його природу вовка. З того часу, як сказав Елайджа, Клаус став звичайним вампіром, але він дуже хоче зняти це прокляття і стати повноцінним гібридом. Для цього ритуалу йому потрібна відьма, вампір, перевертень і двійник.

– Двійник? – нахмурилася Ліна.

– Так, для закляття придушення сторони перевертня Естер використала кров дівчини. Раз на п’ятсот років в одному родоводі народжуються дівчата, які є двійниками цієї дівчини. І Кетрін, і я – двійники, – сумно сказала Елейна.

Ліні не подобалося, куди веде ця розмова.

– Елайджа розповів все це мені і сказав, що Клаус прийде за мною, можливо, він вже близько, а, можливо, тут і ми ще не знаємо про це. Він зробить все, щоб зняти закляття. Він хотів зробити це ще п’ятсот років тому, але Кетрін виявилася хитрішою і зробила так, що стала вампіром. Елайджа ненавидить Клауса через те, що він заколов усю родину і вчинив так з Кетрін і хоче його смерті.

– Цей Клаус справжній псих! – вигукнула Ліна. – Він що, вбив всю родину?

– Ні, як сказав Елейджа, є кинджали, за допомогою яких саме первородних вампірів можна помістити в так званий сон. Елайджа хоче вбити Клауса.

– То це ж добре? – Ліна злякалася, що Клаус може напасти на Елейну і якось використати в цьому ритуалі, але, здається, все було не так погано.

– Елайджа зможе його вбити лише в ту мить, коли він буде найбільш вразливим, а це станеться під час ритуалу, коли він вб’є перевертня, вампіра і вип’є кров двійника до останньої краплі.

Тепер Ліна зрозуміла, до чого все йде і вона не хотіла вірити, що Елейна погодилася на це.

– Я пообіцяла Елайджі, що візьму участь у ритуалі і за це він вилікував тебе.

Ліна на мить прикрила очі, намагаючись стримати сльози.

– Елейно, ні, ти не помреш, – заперечно похитала головою Ліна. – Я не хочу і я ніколи собі не пробачу, що житиму через те, що ти пожертвувала собою.

– Клаус все одно прийде за мною. До того ж, якщо він стане гібридом, то зможе створювати собі подібних – свою армію. Я ще нікому про це не розповідала, але це було моє рішення. Я хотіла врятувати тебе і ми уклали такий договір. Я ні про що не шкодую. Врешті, така доля двійника, – спробувала посміхнутися Елейна. – Можливо, я і вижила тоді на мосту, щоб померти ось так, не знаю.

– Ні, ми щось придумаємо. Ми тебе врятуємо, – впевнено сказала Ліна. – У нас є Стефан і Деймон йому допоможе, також Керолайн і Бонні.

– Ти не розумієш, ніхто не зрівняється в силі з Елайджею і з Клаусом теж. Ми нічого не зробимо, – просто сказала Елейна. Здається, вона змирилася зі своєю участю.

– Ти врятувала моє життя і я не дозволю тобі померти, – сказала Ліна. – Розкажи про все Стефану, Елейно, він має право знати і всі разом ми знайдемо вихід. Ти не можеш ось так померти.

– Я вже і забула, коли ти так переймалася про мене востаннє. – змахнула сльози Елейна.

– Я завжди хвилювалася за тебе і завжди буду, – після цих слів Ліна міцно обійняла Елейну.

– То ти мені пробачаєш? – спитала Елейна. – За те, що не спілкувалася з тобою. Я не хотіла втягувати тебе в усе це і думала так буде краще.

– Я тебе пробачу, якщо ти не поспішатимеш на самогубство і дозволиш нам хоча б спробувати тебе врятувати.

Дівчата посміхнулися крізь сльози. Голод знову повернувся до Ліни і, обіймаючи Елейну вона відчула запах крові і серцебиття дівчини, тому вирішила покинути дім, щоб не завдати шкоди подрузі. Вони попрощалися і Ліна пішла до свого будинку, але заходити їй було страшно. Вона боялася, що може завдати шкоди рідним, тому нерішуче тупцювала на терасі.

– Чув, у тебе був важкий день.

Ліна різко повернулася і побачила Деймона, який наближався до неї із своєю фірмовою посмішкою на обличчі.

– Звідки ти знаєш?

– Стефан сказав, що полювання пройшло невдало. Тепер ти знаєш, що це не вихід, – серйозно подивився на неї Деймон.

– То який вихід існує для мене? – з відчаєм спитала Ліна. – Я стою тут, на терасі, і навіть не можу зайти у свій дім, а попросити батьків запросити мене я боюся, – всі емоції, які за день накопичилися в Ліні враз дали про себе знати. – Я боюся, що зможу нашкодити їм, тому що я така голодна. Знаєш, яких зусиль мені коштувало не впитися в шию Елейни кілька хвилин тому?

– Так, я дуже добре розумію тебе, – зробив крок їй назустріч Деймон.

– Ні, не розумієш! – вигукнула Ліна. – Ти живеш з цим сто п’ятдесят років, а я лише день. Всі ці звуки в моїй голові, всі запахи і ця жага крові, невже так буде завжди? – сльози вже текли по її щоках.

– Ні, ти навчишся це контролювати, – обхопив її обличчя Деймон обома руками так, щоб вона дивилася йому в очі. – Я зроблю все, щоб ти навчилася себе контролювати і нікому не завдала шкоди. Я буду поруч завжди. Я буду тим, хто підтримає тебе і я не дам тобі скоїти помилок, за які б ти відчувала провину.

Ліна дивилася йому в очі і, як вже вона звикла, його слова змогли її заспокоїти. Вона не витримала і міцно обійняла його, сховавши обличчя на його грудях. Ліна відчула, як напружилися його м’язи на кілька секунд, а потім він розслабився і обійняв її. Так вони і стояли, поки Деймон не порушив мовчанку.

– Попроси зараз батьків запросити тебе додому, переодягнися і ми з тобою поїдемо у одне місце. Там веселіше, ніж в лісі, – сказав Деймон, погладжуючи її по спині.

– Куди ми їдемо? – підняла голову Ліна і подивилася йому в очі.

– Тепер я покажу тобі, як ти можеш жити, пити кров і нікого при цьому не вбивати, – сказав Деймон. – Тобі там сподобається.

– Чому не можна обмежитися пакетами з кров’ю?

– Пакети стануть у нагоді тоді, коли ти навчишся себе контролювати. Натовп людей не має зводити тебе з розуму. Ти маєш навчитися перебувати серед людей, маєш навчитися пити їх кров і вчасно зупинятися і коли ти цьому навчишся, можеш обрати пакети з кров’ю, якщо захочеш.

Ліна кивнула і посміхнулася Деймону. Вона ніяково опустила очі і сказала:

– Я покличу зараз батьків, але зайди в дім зі мною, будь ласка, – стиснула його руку Ліна. – Я тобі довіряю.

Деймон здавався враженим і здивованим, але шок швидко поступився місцем радості і щира усмішка з’явилася на його обличчі.

Ліна постукала в двері і мама відкрила двері:

– Ліно, ти нарешті вдома! – вигукнула вона. – Чому ти не заходиш? Забула ключі?

Потім Емілія здивовано перевела погляд на Деймона.

– Мамо, це мій друг – Деймон, – сказала Ліна. – Деймона, це моя мама – Емілія.

– Дуже приємно, ваша донька так схожа на вас, – посміхнувся Деймон Емілії. – Така ж красуня.

Емілія задоволено посміхнулася, а Ліна спитала:

– Ми можемо зайти?

– Так звісно, – Емілія відійшла вбік, щоб Ліна з Деймоном змогли зайти.

– Я ненадовго, просто хочу переодягнутися.

– Ти не залишаєшся вдома? – здивувалася Емілія.

– Ні, сьогодні день народження у Стефана – брата Деймона і хлопця Елейни, тому ми всі будемо на святкуванні, тому не чекайте мене.

– Що ж добре, але все ж не затримуйся надто довго, – сказала Емілія.

Деймон залишився внизу, а Ліна пішла переодягатися. Вона швидко зняла спортивний костюм, прийняла душ і обрала чорні шкіряні штани, білий топ і чорний піджак, а також черевики на підборах. Прибрала волосся в пучок і поспішила вниз.

Здається Деймон добре порозумівся з мамою Ліни. Він щось їй розповідав, а та весело сміялася.

– Все, я готова, – сказала Ліна.

– Що ж, гарно вам провести час, – посміхнулася їм Емілія.

Коли Деймон був біля дверей, Емілія обійняла доньку і пошепки спитала:

– Це твій хлопець? Здається, він старший за тебе.

– Мамо, це просто мій друг, – відмахнулася Ліна. – Не переживай, все буде добре.

Вже на вулиці Деймон подав голос:

– Просто друг? Я засмутився, – зробив він сумний вираз обличчя. – Це розбило мені серце.

– А, звісно, ти все чув. Я і забула, що в тебе суперслух, – посміхнулася Ліна. – То що, куди ми? У Містик-гриль?

– Забудь про ту забігайлівку. Нас чекає дещо краще. Сідай у машину, – він відкрив двері свого Шевроле і жестом запросив дівчину.

Ліна з цікавістю подивилася на Деймона, посміхнулася і сіла на переднє сидіння. Через кілька хвилин машина зірвалася з місця. Хоч Ліна не знала, куди вони їдуть, але вона довіряла Деймону і знала, що він не зробить їй нічого поганого.