Вибухи з Атланти

«Дівчисько з траси на виїзд з Атланти, що випадково попадає до людей, які змінять її життя назавжди, ставши їй некровною родиною. Але одне «але» завжди буде, і в цьому випадку – мова. Або незнання її.»

Персонажи спілкуються українською – Персонажи спілкуються англійською

Посеред траси, мов світлячки у ніч, після заходу сонця, люди дістали ліхтарі та ввімкнули фари машин. Вони вже менше снували по дорозі, більшість поховались по кабінам, не бажаючи вилазити на вже прохолодну вулицю, особливо після тих дивних вибухів. Керол не хотіла думати, що то було, скидаючи все на раптову блискавку. Все що залишалось, це притискати до себе ближче Софію та маленького Карла, якого залишила Лорі, приємна жінка з машини неподалік, поки вона та її чоловік Шейн пішли перевіряти, що спричинило той гуркіт. Діти вже трошки заспокоїлись, та повернулись до своєї гри в шашки. Ед пішов «відлити» до лісу неподалік, чому, на диво, жінка була справді рада, бо чоловік був точно не в найкращому настрої, готовий вибухнути від найменшого подразника.

Керол повернула голову на дівчину, що зараз мовчки підказувала Софії, як краще завдати удару Карлу, вибивши з шахматної дошки як найбільше фішок, на що хлопчик, звичайно, обурювався. Зовсім молода, мов тільки-тільки закінчила старшу школу, а може, навіть не закінчила. Темно-русе волосся зібране в дві коси, обличчя всіяне ластовиння, доволі тендітна постать. Чорні очі зараз лукаво підморгували Софії, на що та сміялась. В руці зі словником браслет, на плечах сорочка в чорну клітинку, біла футболка, джинси та спортивні кросівки. І вона тут зовсім одна, без батьків! Тільки сестра та брат, які намагаються зараз виїхати з Атланти. І це ж абсолютно в незнайомій для неї країні, без знання мови, та й в такий час!

Машина Соло, як вона представилась, стояла всього за декілька машин спереду машини родини Пелетьє. Дівчина, привевши заплакану Софію, зовсім відмовилась від подяки, і вже швидко збиралась йти назад, коли, все ж, через ломаний англійський, декілька годин пошуків слів в словнику та відмовок, Керол змогла вмовити Соло залишитись з ними, та розділити гарячу каву з її термосу, допоки її сестра з братом не приїдуть. Та і Софія з Карлом точно були не проти такої компанії – вони швидко прив’язались до незнайомки, яка навіть без слів, змогла зацікавити дітей спочатку фокусами з колоди старих гральних кард, потім гри в квача, а потім і гри в шашки. Завдяки цьому, Керол та Лорі змогли зітхнути спокійно, та дати собі декілька годин сну та спокою в цьому хаосі.

– Я виграла! – вигукнула Софія, піднявши руки вверх, як справжня переможниця.

– Ти махлювала, тому не рахується, – відвернувся Карл, в той же момент підскочивши. – Мама!

Керол і Соло одночасно повернулись на Лорі, яка тільки прийшла. Ед та Шейн за нею відійшли, про щось переговорюючись. Під світлом ліхтаря, обличчі обіймаючої Лорі блистіло від сліз.

Ще один вибух зі сторони міста гуркотом пронісся по землі, вібруючи в ногах, які в один момент підкосилися. Керол відправила Софію до машини, поки Лорі зробила те саме зі своїм сином. Чоловіки підійшли до жінок.

– Вони бомблять Атланту, просто винищують, – проговорив Шейн, склавши руки на грудях.

– Що? – в невір’ї пискнула Керол, сковтнувши. – Ти… ти впевнений?

– Так, ми з Шейном на власні очі бачили, – кивнула Лорі. – Та й по радіо перестали передавати повідомлення про центр.

– Значить нема більше ніякого центру! – гаркнув Ед, повертаючись до Керол. – А я казав тобі, що треба вдома все перечекати? Казав?!

Керол сама того не розуміючи, зсутулилась, роблячи декілька кроків назад. Всі замовчали, тільки шурхотіли сторінки словника Соло.

– Бомба? Атланта бомба? – ломаною англійською спитала вона, дивлячись у очі Шейну.

Той кивнув, ховаючи очі, коли ще один вибух пронісся землею. Соло перевела переляканий погляд з Шейна на Лорі, з неї на Еда, зупинивши його на Керол, від чого в жінки серце стиснулось в тиски від болю цих чорних очей.

– Ні, – закачала вона головою із сторони в сторону, – Ні, ні, ні, це не правда, це не може бути правдою…

Навіть не знаючи, що саме дівчина каже, Керол і так все зрозуміла, поклавши їй руку на плече.

– Вибач, люба, я співчуваю.

Соло тремтячими руками витягла телефон з кишені, швидко набираючи номер, та приклавши його до вуха, поки сльози самі собою текли по її обличчю. Гудки занадто голосно звучали зі слухавки, і коли вже Керол хотіла попросити Соло залишити цю справу, та вирішити, що робити тепер, хтось її взяв.

– Стефочко? Стефочко, де ти?!

Жіночий голос, перериваючись, щось намагався прокричати, коли палички зв’язку зникли, та дзвінок перервався. Поки Ед з Шейном сперечались, що тепер робити, а Лорі пішла до вибігшого з машини Карла, Керол з надією проговорила до Соло.

– Можливо, вони сховались в метро, там безпечно.

– Метро? – подивилась їй в очі Соло, зітхаючи.

Почуття, що навіть Керол в це слабо вірила, мабуть, відчула сама дівчина, тому спокійно прийняла втішаючі обійми від жінки, з якою познайомилась декілька годин тому.