Вибач

Тут грала приємна та заспокійлива музика. Її заледве перебивало шипіння розпилювачів, що приємною прохолодою перекривали палюче сонечко за дверима. Так, це було парке літо, від якого хотілось заховатись. Він ще раз поглянув собі за спину, де з-за привідкритих дверей було видно його власний магазин. Якщо господар побачить, то роздусить його.

Але він не рухається, знову роздивляється магазинчик. Квітковий магазинчик. Так, це той самий сусід, на якого він чекав. Тихий, спокійний і мирний. З таким посваритись — собі ж дорожче. Йому дійсно тут подобалось. Подобалася ця приємна тінь від рослин, шум старого радіо, який передавав місцеві новини, неголосні розмови клієнтів і продавців, які саме вибирали собі нового «зеленого друга» додому.

Окрім однієї деталі. Саме ця деталь зараз задоволено давить либу, вперши руки в боки, з дитячим інтересом спостерігаючи за його реакцією. Правду кажучи, він би не повірив, що напрочуд активне і голосне створіння може настільки захоплюватись рослинами. Можливо, тут була своя історія чи дивні відьми зачарували всі ці рослини, які, можливо, були раніше його друзями і родичами? Іншої причини, чому Хіната з таким трепетом тримає в руках ринку з «тещиним язиком» і гладить по листочкам, він знайти не може.

— Підберемо тобі щось цікавеньке! Є якісь побажання? — горщечок з рослинкою відправляється в руки жіночки, що проходила повз, і хлопець оглядається, отримавши мовчазну негативну відповідь. Отже, буде діяти за інтуїцією. Кагеяма піднімає брови в нерозумінні, коли флорист (тепер уже разом з вороною на голові) кружляє навколо нього, прискіпливо видивляючись щось. Особливо стало незручно, коли йому майже щелепу не вибили тим, що Шойо різко підняв голову і зщурив очі. — Гм, розкажи-но трохи про себе.

— Ти будеш підбирати рослину по характеру? — У відповідь впевнений кивок. Тобіо слухняно йде за ним, ледве встигаючи лавірувати між високими-високими прилавками. Хіната, схоже, повністю погрузився в пошуки і не на жарт серйозно підбирає щось «особливе». Десятий не в захваті від швидкості господаря і перелітає на плече Кагеями. — Чому б тобі просто не віддати мені щось дешеве? Я не люблю рослини і піклуватися про них тим паче.

— В тебе є я! — ­Юнак ловить дежавю, тільки тепер замість зіпсованого огірка він уявляє мандарин на ніжках. Касир киває собі: його майже-друг з яскравою копною рудого волосся дійсно схожий на щось цитрусове. — Який допоможе за доглядом. Буду допомагати в піклуванні твого, я так розумію, першого «сина», а там, дай Боже, в майбутньому і нового подарую. Ти так і не розповів про себе.

— Але я не хочу, та й взагалі…

— Добре, тоді розповім я, — випалює Шойо, неочікувано зупинившись і повернувшись до нього лицем. Вони стоять в тісному проході між прилавками і низенькими деревцями. Тут пахне цитрусами і ліліями, і це приємно розкручує розум. Змушує розслабитись, вдихнути тепле повітря, ввібравши в себе прохолоду в затінку рослин. Хіната робить крок вперед, і між ними залишається декілька сантиметрів, коли Тобіо схиляє голову в очікуванні чогось. — В тебе проблеми з людьми. Тобі тяжко спілкуватися з такими, як я. Але ти продовжуєш це робити, просто з поваги і виховання в якійсь, ну, до прикладу, багатій сім’ї? Хоча по тобі видно, що ти готовий прямо зараз дерти кігті звідси.

— Це просто інтерес, не перебільшуй…

— Ти зацікавився мною? — щелепи міцно стискаються, а на обличчі брюнета заграли жовна. Перебивати Хіната любив, охоче закидаючи бентежливі фразочки без задньої думки. — Бач, я легко вгадую. Кагеямо, ти лиш здаєшся закритим, намагаєшся закритися під голками холоду і консерватизму, але ти навіть не уявляєш, як легко тебе прочитати. Але, та, якоюсь мірою я неправий. У тебе звичайна сім’я, але виховали тебе не батьки. Думаю, це були бабуся і дідусь, або батьки часто пропадали на роботі, правда? Ти добрий в душі, розумний і ввічливий, але…

— Заткайся, — звідкись дунуло холодом. Бурштинові очі пронизливо вдивлялись в темну райдужку Кагеями. Він знаходився на лезі ножа, стиснув пальці в кулаки і опустив голову вниз. Стовідсоткове попадання. Шойо сам здивувався, обережно відступив, уже готовий у випадку чого оборонятися, але нічого не сталось. Юнак бачив, як його слухача просто розриває від злості, але той лише смиренно стояв на місці і тяжко дихав. — Просто віддай мені щось, і я піду звідси. Я не хочу тут більше залишатись.

— Вибач, якщо тебе це заділо… — Хіната в знак примирення тягне руку, щоб погладити Кагеяму по плечі, але той швидко відсахнувся, відступивши ще далі. Дідько, це не той ефект, якого він намагався досягнути. Він чекав здивованого погляду, круглих очей і його улюбленого: «О-овва!» Але він лише сильніше відштовхнув його від себе.

Флорист оглядається. Чудово, вони у потрібному відділі. Тягне руки до невеличких риночок, бере їх в оберемок і несе до невеличкого столику, де в ряд їх виставляє та вдивляється в кожен листочок. Рослина має бути ідеальною. Такою ж високою і підтягнутою, як Кагеяма, але до того ж зберігатиме природну елегантність і символічність. Вибором стає молоде дерево. Гладенькі чисті листочки, покриті росою, а на верхівці вже квітнуть перші квіточки. В майбутньому вони виростуть спілими і яскравими плодами.

— Мандарин. Ще зовсім молоденький, тому з доглядом потрібно бути обережним. Можеш поставити його на підвіконня і поливати декілька разів на тиждень. Цього буде достатньо, але, якщо щось… — Хіната з обережністю батька пакує дерево в фірмову плівку, неголосно проговорюючи собі під ніс так, щоб це чув тільки Кагеяма. Але він водночас впевнений, що набурмосений Кагеяма навіть не слухає, що і підтверджується вирваним з рук пакетом і кинутою на прилавок купюрою в сто єн. Флорист сумно усміхається, поглянувши на пусті руки і почувши тяжкі кроки все далі і далі.

Дзвіночок над дверима дзвонить неприємно. Музика продовжує грати зі старого радіо. Розпилювачі тихо шипять, окроплюючи все крапельками води. Руде волосся завилось сильніше, але їх миттю намагаються розпрямити м’якими пальцями. Час повертатись до роботи. Усмішка звично натягується на вуста, і до кінця дня він намагається не дивитись в скляну вітрину сусіднього магазину, сподіваючись побачити там винуватого в тяжкій гирі в серці. Але погляд повертався до нього…

***

            Квітковий магазин зачинявся на декілька годин раніше продуктового, приблизно о восьмій. Кагеямі ж потрібно сидіти тут майже до опівночі, бо в будь-який момент може прийти заядлий палій, у якого закінчили цигарки, або матуся в пошуках персиків для свого маленького вередуна. Тому доведеться йому тут нудитись ще довго.

Хоча раніше з цим проблем ніяких не було: ще з дитинства він був посидючим, спокійним малятком, який без крику вас послухається і сяде на дупці рівно, допоки ви йому не дозволите продовжити займатися своїми «важливими» дитячими справами. З роками, по суті, нічого не мінялось. Навіть в пубертатний період, коли гормони і вибуховий настрій переслідував бідних підлітків, Тобіо показував свій бунтарський дух, але це спокійно сприймали і терпляче пояснювали йому, де він правий, а де ні.

Йому ніколи нічого не забороняли. Серйозно. Дідо сам говорив, що якщо онук хоче попробувати сигарети, то хай порадиться з ним, які брати, і як правильно робити затяжку. З алкоголем його знайомила мама, яка з’являлась вдома хоч раз, та гаразд, щоб похвалити сина за його досягнення і привезти якісь подаруночки з-за кордону. Батько провів з ним статеве виховання, а бабуся допомогла йому після першої бійки зі старшокласниками за дівчинку. В нього були чудові опікуни, у яких він навчився життєво необхідним речам.

Найчастіше він сам для себе ставив кордони. Мітив ціль і вчився долати перепони на шляху. Він завжди вперто намагався стати найкращим, найшвидший і найсильнішим. Просто тому, що він вважав, ніби його високі результати допоможуть йому знайти друзів. Він падав і знову вставав у всіх на очах, витирав цівки крові з лиця, самостійно вчився зцілювати свої рани. Він розумів, що не зможе завжди бути під батьківським крилом. Правда, він так і не допетрав, що цією самостійністю і холоднокровністю він лише відштовхував від себе людей. Так, він вмів все, знав все, але комунікабельності його ніхто не навчив. Ніхто не сказав йому, що прямолінійність не завжди правильний вибір і деколи потрібно пом’якшувати правду.

Його ніхто не звинувачує в цьому, ні. Навіть він сам себе не вважає винуватим, що його єдиний «друг» — старшокурсник з іншого університету і його повна протилежність, а не якийсь там одноліток чи навіть дівчинка. Він взагалі не уявляв себе у стосунках. В будь-яких. Дружні? Ні. Романтичні? Боже збав. Статеві? Ніхто й не хоче, власне. Навіть він сам, чесно кажучи. Він не бачить в цьому сенсу і не розуміє, чому всі ці стосунки виставляють як найважливішу річ у світі.

Та й що казати. Зараз навіть самого себе не розуміє. Здається, що на душі і висить образа за сказані слова, а, здається, він має рацію. Просто Хіната занадто різко ткнув його у власне ж лайно, викликавши в нього таку реакцію. І Кагеяма не має права розчаровуватись і робити щось неприємне хлопцю у відповідь. Навпаки, йому варто вибачитись за свою поведінку і, можливо, подарувати щось на знак подяки.

Но що може любити гіперактивний хлопчак, який на вигляд навіть школи на закінчив? Солодощі? Якась нова гра? В рослинах Тобіо не шарить зовсім, тай навряд знайдеться щось, що у флориста нема. Нормального улюбленця? Ідея непогана, але той з Десятим веде себе як з рівним, дозволяючи йому вільно переміщатись і робити все в людських соціальних нормах. Тому якась рибка може здатись плювком в лице, особливо, якщо він вручить це зі словами: «Ось тобі нормальна тваринка!» І ж, бляха, нема у кого питати…

З цією думкою він дістався до дому. Навіть не помітив, як встиг однією рукою зачинити тяжкі ролети і нечувано швидко дійти до будинку, міцно притиснувши до грудей тяжкий горщик з мандариновим деревом, намагаючись нащупати в кармані ключі від дверей. Дідько, та де ж вони? Кагеяма тихо матюкнувся під ніс, коли в величенькій зв’язці нарешті знайшовся потрібний невеличкий ключик. Йому доведеться випробувати свою вправність: намагатись втримати сповзаючий горщечок і відкрити зламаний замок не найлегше задачка.

Ой! Це було боляче. Коли двері нарешті прочинились, ключі з дзенькотом впали на підлогу, злякавши його. Він заплутався у власних ногах, зачепився шнурівкою кросівок за крючки тяжких зимових ботів, а старий комод, за який він схопився, не витримав його ваги і небезпечно нахилився, скинувши спітнілу долоню з себе. Як вже стало зрозуміло, Кагеяма Тобіо добряче копнув носом землю. Разом з ринкою, яка розбилась прямо перед ним.

А най його трясця матері! Він намагався піднятись, але крючок все не відпускав шнурок кросівка, тому було негайно прийнято сяк-так їх стягнути з себе. А бідне дерево все лежить на підлозі і, схоже, своїм шелестом листя, коли хлопець все ж за стовбур підняв його, нецензурно висловив своє незадоволення цією ситуацією. І що дальше робити? Весь брудний у землі студент стояв в прихожій і шукав поглядом хоча б якусь посудину, куди можна тимчасово приткнути деревце.

І нею виявилась неглибока каструля в червоний горошок, куди корінь ледве-ледве вліз. Під нігті забилась земля, але Кагеяма продовжував судорожно збирати ґрунт і утрамбовувати його. Допоки не затряслись руки, він збирав побільше землі, набрав кружку води і влив половину під корінь. Можливо, якби то бачив Шойо, то віддав Богові душу прямо тут. Але, здавалось, мандарин був успішно врятований, навіть якщо він стояв нібито Пізанська вежа.

Хлопець, скрекочучи і зщурившись, перетягнув каструлю в вітальню і поставив її на багатостраждальний журнальний столик, а тобі і сам привалився до нього, закривши очі. Ну й ну, голосні удари серця аж в вухах чути. Але нема часу відпочивати… Потрібно думати, що робити з рослиною. Квітковий магазин вже давно зачинений, а за світло й інтернет Кагеяма так і не заплатив. Тому він зараз сидить один вдома, заледве розрізняючи щось в темряві, і тихо кашляє від задушливого запаху землі, вирішив гидливо витягувати її з-під нігтів.

Переконавшись, що більшість нігтів хоча б частково очистились від багна, студент дістає з карману свій телефон і відкриває контакти. Мати, батько, дідусь, декілька родичів, викладачі, колишня однокласниця, яка вилетіла в Америку, номер Ойкави… Не густо. Кагеяма цокає і знову карає себе, наважившись пошукати щось схоже на бирку. Телефон майже сів, але на ліхтарик вистачає, тому ще декілька хвилин дерево, його листочки і бруньки по-варварськи оглядають зусібіч.

Дурно гадати, що Хіната залишив свій власний номер. Серйозно, Кагеяма не очікував, що посеред керамічних уламків він знайде невеличку різнокольорову візитку. Написану від руки на якомусь шматі паперу, але там був акуратно написаний номер телефону навіть без підпису, чий він. Лише одна дивна фраза: «В будь-який час, в будь-яке місце ;)» Юнак стримує засуджуючий видих і швидко набрав повідомлення, прикріпивши до нього геолокацію. Тепер залишається сподіватись, що Шойо швидко бігає і в нього вдома є зайвий горщик…

Ви, 01:01

В мене НС…