Вибач цього невдаху

Оді прокинулася. Вона лежала на медичній койці а з краю сиділа медсестра.

– о, ти вже прокинулася?- сказала милим голосом вона.

Оді піднялася на ліктях а потім і зовсім присіла. Схоже в її ніздрях була вата. Голова вже зовсім не боліла, а от кров з носу так і лилася. Також вона відчувала як хтось тримає її за руку. Вона повернулася у той бік. Прямо біля неї сиділа Макс яка як раз тримала її за руку а трохи далі сидів Лукас і звинувачено підняв очі на неї.

– ти себе добре відчуваєш? Нічого не болить- це сказала мед сестра і оді повернулася знову на неї.

– зі мною все добре, чесно.

– добре, якщо в тебе нічого не болить то я тебе вільно можу відпускати, але бажано з чиїмось супроводженням.

– я підійду?- спитала рудоволоса і трохи відпустила руку.

– думаю так, Макс відведи її до дому в цілості й схоронності.

– добре міс Стефі.- дівчина встала але Макс не відпускала її руку. Лукас звинувачено піднявся і вони вийшли в коридор.

-вибач я дійсно не хотів цього робити, це вийшло випадково і я..

– все добре, не хвилюйся.- дівчина посміхнулася хлопцеві а Макс тільки ще зліше на нього подивилася і її погляд явно означав що скоро йому буде не добре. Макс тільки сильніше підхватила руку Джейн і вона потягла її в роздягальню щоб забрати речі і всяке таке.

***

– слухай, вибач цього невдаху. Він дійсно випадково та не хотів тобі нашкодити- сказала Макс. Вони з Оді йшли під руки до дому Джейн.

– я на нього не злюсь, усе в порядку.- дівчина слабо посміхнулася та подивилася на свою сопутницю. Доречі у неї також було ластовиння, а її блакитні очі на сонці були як океан. Це було чарівне зрілеще. Але коли сонце било прямо в очі то вона одягала сонцезахисні окуляри, оправа була в формі червоних сердечок, доречі вони їй дуже пасували до образу.

– доречі ми дуже здивувалися коли дізналися що ти донька Харрінгтона

-що?- оді дуже здивувалася бо вона не була його донькою. А потім вона зрозуміла і пояснила- оу ні, я не його донька він просто мій опекун. Раніше стався нещасний випадок та мої батьки загинули.- Макс її зупинила та взяла за плече.

– ти серйозно? Мені дуже жаль, подруго. Не сумуй із-за цього- вона продовжила іти і взяла за руку джейн.- я також рахую що моїх батьків немає, вони завжди зависають на роботі, а це закордоном і приїзджають всього раз на місяць. Вони бувають тут меньше неділі і то половина часу іде на всілякі ділові справи тут. Єдине що завжди відбувається коли вони приїжджають це сімейна вечеря. В цей вечір ніхто не має права кудись йти бо ми й так дуже рідко бачимося. Ой вибач, щось я розговорилася ось ми вже і біля твого дому.

– мені подобаються твої історії, вони такі цікаві та дивні- вони зупинилися прямо перед її дімом і Макс посміхнулася Джейн- дякую що провела мене, Макс Мейфілд.

– до зустрічі Джейн Харрінгтон- вони обидві посміхнулися та розійшлися.