Вже не сам

6 сезон, проміжок між 21 і 22 серіями. Дін ніяк не може змиритися зі зрадою Каса.

Звичний запах дешевого пива. І стійкий аромат жіночих парфумів – солодкуватий і різкий… Хто він, де він – поки незрозуміло. Певно, ті останні келихи пива були зайвими. Та йому було все одно. Пив учора, як востаннє. Потім він за звичкою підчепив якусь кралю в пабі. Це її аромат в’ївся у простирадла в кімнаті мотелю, що вони зняли на ніч.

Він просто хотів забутися, зникнути з реальності, стерти події останніх тижнів. Та марно. Спогади вже поверталися.

Дін застогнав і розплющив очі. Похмілля було жахливим. Таки перебрав. Поруч лежала білявка – Стейсі чи Саммер. Голова розколювалася від болю. Чоловік заплющив очі, бо від денного світла ледь не нудило.
Ще гірше стало від усвідомлення, чому він так напився.

Не хотів лишатися на самоті, проте бути в компанії Сема та Боббі, котрі кидатимуть на нього співчутливі погляди, не хотілося. Вони по-своєму намагалися відволікти мисливця від нав’язливих думок, та виходило поганенько.

Як же він сумував за Касом…

Дін водночас сердився на янгола і співчував йому. І через співчуття до зрадника ненавидів себе. Сумував за Касом. Сердився. Співчував. Ненавидів. І так по колу, що виснажувало і так стомленого від життя чоловіка.

Вінчестер не міг навіть допустити думки, що Кастіель працюватиме з Кроулі. Тільки не він. Янгол бачив, на що здатні демони, янгол знав, що вони не дотримують обіцянок, обманюють і віроломно вбивають. Мав би розуміти…

Від усвідомлення того, що вони фактично вороги, Дін поморщився. В груди ніби раз за разом вганяли янгольські клинки так там боліло. Без Кастіеля Вінчестер почувався неповноцінним. Ніби якась частина його зникла разом з блакитнооким янголом. Частина серця, що її, сам того не усвідомлюючи, вкрав Кастіель.

Стейсі чи Саммер поворушилася. Її пишне волосся лоскотало Діну груди. Нащо він її покликав? “Не хотів бути самотнім”, – згадав мисливець. Зараз він не сам. Можна відволіктися на дівчину. А тоді ще піти випити стільки, щоб забути.

Та хіба все забудеш?

Аромат парфумів дратував, та Вінчестеру було все одно. Він притулився до білявки, відчуваючи тепло її тіла. Вона щось прошепотіла. Дін проігнорував.

Аби не лишатися на самоті. Інакше збожеволіє.

Він був не сам. Але не з його янголом, якого волів би бачити, відчувати поруч понад усе на світі.