Вже не болить

* * *

Невеличка замальовка про те, як можна втішити найкращого друга після невдалого дня, або те, як Уілсон позбавив Гауса болі на мить

* * *

Грегорі був в своєму офісі. Кімната наповнювалася мороком, таким тихим спокоєм і смутком. Він не хоче вмикати світло, не хоче щоб хтось заходив до нього, навіть Уілсону той був не радий. Не зараз.
На другому поверсі померала його пацієнтка. Смерть, під маскуванням звичайного головного болю і блювоти, пройшла повз лікарів безперешкодно.
Гаус вважав, що це діло не має такої честі, щоб звертати на нього увагу. Надто нудне. Як виявилося його гординня помилилися. Тепер же чотирнадцятирічна дівчинка поступово прощається з життям. Її батьки ще довго кричали на Гауса, коли той промовив такі прості і в той же момент надзвичайно жорстокі речення: “Вона помре. Рак мозку. Остання, четверта стадія і сумніваюсь, що вона доживе до кінця лікування.”
Це не перша його помираюча пацієнтка, не перша помилка, чому ж він так замучений цією ситуацією? Все так склалося, що нога стала боліти сильніше, від того його роздратованість і ненависть до всього, що рухається, помітно збільшилася.
Грег піднявся з крісла і кульгаючи, без ціпка, підійшов до вікна. Сніг падав кудлатими хмарками. Так не хочеться йти туди, бо ж на вулиці холодно і дує нестерпний вітер, який ріже сніжинками нахолонувше обличчя. Хоча, якщо пройти пішки трохи довше ніж завжди, кінцівки почнуть підмерзати і біль в нозі трохи стухне. План ідеальний!
Непомітно, немов вірна тінь, до лікаря підійшов Джеймс. Він довго вагався, чи треба заходити або ж знов Гаус покаже своє стервозне “Я” і втиче від запитань чи втіхи. Холодне сердце не дасть себе розтопити, надто горде.
– Уілсон, йди …
– Мені шкода, що так вийшло, – перебив Хауса друг – що не кажи, я тебе самого не залишу.
– Перестань, мені це не потрібно.
Уілсон стояв біля друга, трохи позаду ньго. Він опустив погляд і наче вирішував щось у думках. В звичній манері поматав головою. Наступний жест був не буденний для цих двох, але Джеймсу здалося доречним обійняти Гауса зі спини. Уткнувся в комір пом’ятої сорочки він прикрив очі, в очікувані обуреної реакції, але… Нічого не відбувалося.
Тихе часте дихання Грега здавалося дивним. Піднявши голову Джейс ще зачекав декілька секунд і відійшов від друга. Після шуму обережних кроків почулося таке рідне “До завтра” і двері зачинились. А Гаус ще деякий час стояв біля вікна з ледь помітною усмішкою.

***

Новий день – нова справа. Лікаря біля ліфту зустрічала тринадцята, що розповідала про нового пацієнта. В якийсь момент очі натрапили на знайому фігуру найкращого друга, який спершу витріщася на Грега, а потім наполохано загубився в натовпі. Щось новеньке, виглядає як провокація чи запрошення.
Гаус не втрачав часу, недослухавши підлеглу чкурнув за Уілсоном. Очікувано, той був у себе в кабінеті. Грег з розгону (на скільки це було можливо з кульгаючою ногою) відкрив двері і по господарьські зайшов. Джеймс стояв біля шафи і прикривав вуста рукою. Щось точно було не так!
– Що ти як дівчисько бігаєш. Я – каліка, бачиш ціпок? Я не можу бігати за тобою.
Уілсон якось дивно посміхнувся і підійшов надто вже близько. Мовив:
– Вибач, звісно…
Мить і той доторкається до тонких губ своїми, відходить і всміхається вже ширше.
– Дівчисько, і що ти скажеш своїм колишнім після цього? – промовив Гаус притиснувши друга до шафи і ніжно поцілувавши. В друге.

Нога вже не боліла.