Вечір бажань

Він впевнено крокував до дверей, але я не міг дозволити ось так йому піти. Боюся я б картав себе за це ще надто довго. Моя рука зупинилась в повітрі, а я і ні слова не міг видавити з себе. Чи то страх, чи сум керували мною в той момент, не знаю хто з них. Сльози текли все швидше, а його образ розпливався в моїх очах. Опустивши голову я стиснув руку в кулак і закричав. Це був крик якого я не очікував від себе. Крик болю який накопичувався впродовж двох років.

– Що це все означає?! Чому Ви робите це зі мною?! Чому спочатку Ви мене хвалите, а потім кажете такі речі? І що я повинен розуміти по тому як Ви поводитеся щодо мене?! – Сльози були моєю головною перешкодою, адже я не міг побачити його обличчя в той момент. Я бачив лише силует котрий зупинився і поглянув в мою сторону.
– На що ти натякаєш?
– Я питаю Вас на пряму, поясніть, що в біса коїться!
– Тебе так зачіпає, коли я кажу, що не задоволений твоєю роботою сьогодні? Мені подобається наскільки серйозно ти сприймаєш мої слова, але не забувай, що це танці. Ніхто тебе хвалити тут не буде, навіть якщо все добре це все одно недостатньо
– Ваші слова… Чому Ви мені це кажете, якщо тут є ще багато інших талановитих людей?
– Тому, що я бачу твій вогонь в очах і мені це подобається. Коли я кажу тобі, що не задоволений тим що бачу, я знаю, що ти розізлишся і тоді вже буде омріяний результат
– Ви думаєте я злюсь на Вас?
– А на кого ж ще?
– На себе

У відповідь я почув лише голосний сміх. Він тримався за голову і не соромився гучно сміятися в той час, як я захлинався в сльозах. Цей вбивчий контраст доєднувала його міміка котру я намагався розгледіти. В момент коли я почав хапати повітря намагаючись просто подихати він знову попрямував до мене. Я почав боятися, я не знаю чого від нього очікувати. Але він непохитно з тією ж посмішкою дивився на мене.

– Що саме так Вас забавляє?
– Ти, дурнику. Ти дуже кумедно виглядаєш коли плачеш і верзеш таку маячню
– Я запитав Вас дещо
– Думаю це тобі є що мені сказати. Судячи з усіх цих питань. Чи я не правий? – Я завмер, від шаленого темпу серце почало боліти, а очі пекти від сліз. Я вхопився руками за кінець футболки та прижмурив очі.
– Що, немає що сказати? Ех…Майк, ну поглянь на себе. Такий незграбний вигляд. Тепер ще й ці червоні набряклі очі. Думаєш це нормально виглядає? Поглянь на сліди на своїх штанах, тобі зовсім байдуже на свій вигляд? – Він якомога швидше намагався змінити тему, але я вже все вирішив.
– Ви подобаєтесь мені – Сказав я після того, як підвівся і нахабно поглянув йому в очі. Давши собі можливість знову потрапити під дію коричневих безодень.
– Що ти щойно сказав?
– Ви мені подобаєтесь, я люблю В… – Удар. А за ним ще один. Я не втримався на ногах. Коли опинився на землі він присів і одною рукою схопив мене за волосся.
– Ти що, падло, з глузду з’їхав!? Ти ще смієш казати мені таке? Геть сором втратив? Чи вдарити тебе ще раз щоб ти прозрів? – Боляче. Голова болить.
– Зупиніться… – Обличчя пече.
– Я запитую тебе ще раз! Як ти смієш казати мені цю хуйню?! Я схожий на того хто б подякував тобі чи що? – Відпустіть… Волосся.
– Відпустіть, будь ласка – Знову сльози, на цей раз вже з мертвих очей.
– Як ти мене дратуєш! – Третій удар в лице, а відчуття що серце він не оминув стороною.
– Благаю, я не можу дихати – Лука жбурнув мою голову об землю, а сам відійшов. Він нервово стояв і дивився, як я намагався оговтатися. Я не міг навіть підвестися тому, що в очах все темніло, а тіло вже не мало сил. Я здався і просто продовжив лежати. Тим часом тренер вже відчинив двері та стояв на виході. Він навіть не озирнувся в мою сторону коли говорив.
– Якщо хоча б хтось про це дізнається, я зроблю так щоб твоя кар’єра закінчилася в ту ж секунду – Він пішов. Я обійняв себе і скрутився від болю. Фізичний біль не був таким же жахливим, як усвідомлення всього що сталося.