вечірка для снобів

ремуса відправляють в школу-пансіон «гоґворст», де його сусідом стає шумний хлопець з проблемною сім’єю.

аж раптом його втягують в підозріле братство «мародерів»

 

1

– Я ж кажу: не Гоґвортс, а в’язниця якась, — немов по секрету ділиться Сіріус і ображено дивиться на спину Філча з котом, який неприємно шкіриться, показує ряд жовтих зубів і закриває за собою двері. Місис Норіс нявчить, і чоловік починає сюсюкатися з нею, від чого Ремус відчуває бажання проблюватися.

Блек показує йому в слід середній палець, супиться на ліжку й ігнорує всі слова Петіґру, який тільки те і робить, що капає на мозок другу, вимірює розмір його терпіння. Немов поставив собі за мету розтрахати мозок настільки, щоб більше не було ніяких ідей, як мають потенціал провалитися ще на етапі планування.

А ідея була геніальна! Пронести алкоголь, напоїти Ремуса, відсвяткувати початок чергового року, викинути Пітера в озеро, розмалювати обличчя Поттера, потанцювати під AC/DC. Провести вечір як нормальні підлітки 70-х., але проблема з’явилась звідти, звідки не чекали: Філч унюхав про план і прийшов зі своєю мочалкою місис Норіс шукати що-небудь заборонене. І знайшли, гади! Відвоювати такі запаси не вийшло: гівнюк привів ще і Макґонеґел і свято пішло в причинне місце повністю.

Ремус прочитав сто сторінок і тричі ледь не викинув книгу.

До концерту на честь початку року залишалась година.

– Ремус, ти серйозно не привіз з собою що-небуть? — в сотий раз питає Сіріус, і обличчям лягає тінь розчарування, як і кілька хвилин тому.

– Ні, блять, я не привіз нічого з собою! — знов хлопає «Ромео і Джульєттою» Ремус і кидає її в хлопця навпроти.

Здається, план ігнорувати провалюється занадто швидко як для години перебування в школі.

До розчарованого стогону додається ще і Джеймс, від чого Люпин шкодує всією душею, що його поселити настільки близько до них. Коли через кілька хвилин питання повторюється з боку Поттера, Ремус розуміє, що це за всі його гріхи. Напевне, щось на небі почуло всі його думки про снобів та мажорів, тому зараз показує, наскільки краще було б, якби вони дійсно були зарозумілими мудаками і слова в його бік не сказали. У хлопця були б цілі мізки!

– Ми збираємося сидіти й чекати? — Пітер тримає в руках залишки цигарок, немов це їхній найбільший скарб життя, і не наважується закурити. Чи то страшно самому робити, чи то шкода це взагалі робити.

– Скоро вечірка для снобів, — у подушку бурчить Блек.

Ремус навіть відкриває очі в здивуванні, коли потік страждань щодо відсутності алкоголю замінився іншою темою. Та ще якою темою! Сіріус Блек, найбільший сноб, якого хлопець встиг побачити за цей час в пансіоні, зараз лежить і ремствує на таких самих мажорів? Неймовірно.

– Ага, і ми плануємо бути найбільшими снобами на святі життя, — Поттер усміхається, коли ловить погляд блакитних очей з іншого кінця кімнати. Так, немов і він бачить наскрізь всі його думки. Хіба що борідку сиву не плескає.

– Моя мамінька була б у захваті.

– Якби ти ще почав зачитувати трактати про «йобаних бідняків, які не можуть підняти йобані жопи й піти заробляти йобані гроші», можливо, тебе б навіть передумали викреслювати з роду, — Поттер тільки сміється з цієї репліки, так, немов жарти про моральні традиції (свята Діва Марія, невже це взагалі традиції?) та сімейне відречення від Сіріуса є абсолютно нормальною темою для розмов. Так і так, зараз ми вивчаємо латину, щоб Блек міг зрозуміти всі слова про вигнання з власної сім’ї повністю і без втрати всіх жартів.

Не сусіди, а казка.

Час невпинно летить до початку концерту, але Пітер все так само крутить цигарки в руках, Джеймс відбиває такт ногою зі складним виразом обличчя, Сіріус лежить на подушці. Ремусу здається, що саме зараз, коли начебто тихо і спокійно, планується якесь грандіозне лайно, яке доведеться розбирати ще не один день. А відчуття його нечасто підводили.

Затишшя перед бурею.

Сонце все більше ховається за горизонтом.

– Як думаєте, нас одразу виженуть, якщо ми прийдемо в сукнях? — Сіріус ліниво встає й опирається на друга поряд, забираючи сигарети з чужих рук.

Люпину задньою думкою пробігає, що він не проти подивитися на Блека в сукні.

– У нас є прекрасна можливість перевірити!

Поттер підривається до шафи, вишукуючи що-небудь, віддалено схоже на сукню, але воно, як недивно, не знаходиться. А факт того, що пансіон розрахований тільки на хлопців, не допомагає в пошуках. Зрештою, він просто обмотується гардиною і розглядає себе по боках.

– Якби ти прийшов мене вбивати в такому вигляді, я тільки подякував би, — Блек сміється, так і не встаючи з ліжка, і підбирає кинуту в нього книгу. Вона вже старенька, пошарпана і з сотнями нотаток на різних сторінках, по типу «вбийте його/її» або «вбийте мене». У кінці Ремус намалював букет квітів якраз біля сцени подвійного суїциду. І нічого він не злий.

Однак, брюнет перегортає всі сторінки, здається, тільки заради коментарів, яких там вдосталь ледь не на кожному розвороті, та час від часу видає власні вердикти або робить міні карикатури на діалоги. Так, немов намагається насміхатися, вивести на емоції, змусити встати й забрати книгу, щоб припинити дійство.

Через кілька хвилин до нього приєднується Пітер, і тепер вдвох вони розігрують фінальну сцену, де Блек штрикає себе уявним ножем в живіт і без духу падає.

– Якби ти його вбив, я теж подякував би, — під ніс, абсолютно тихо, бурчить Ремус, адресуючи слова Поттеру, який виплутується з гардини, аби закінчити драму і сказати останні слова.

Чого Люпин не враховує, так це того, що репліка вийде занадто гучною, через що Джеймс, ледь не звалившись на підлогу, реготить і сідає на ліжко. Ремусу би прогнати його з особистого простору, але якесь відчуття в грудях, що зараз відбувається щось більше, аніж очікування на початок концерту, зароджується всередині, пробирається глибше, і Ремус, неспроможний зупинити його, тільки сміється з виразу повної зради на обличчі Сіріуса.

Петіґру валиться зі сміху, і справа не в тому, що жарт вийшов таким смішним, але сама ситуація настільки легка і буквально каже, що зараз треба посміятися, показати, що вони однакові.

– Подивимося, як ви заспіваєте, коли я повторю долю Джульєтти, — ображено супиться Блек, але край губ вигинається в посмішці.

Поттер починає реготати тільки голосніше.

2

Перед виходом на концерт Петіґру повертається до всіх у кімнаті:

– Як думаєте, наскільки накуреним цього року буде Дамблдор?

Чомусь питання не дивує Люпина анітрохи. Немов саме цей момент біографії та пояснює той улесливий погляд в його бік і сам факт зарахування Ремуса в цю школу. Звісно, виходить, що його помітили тільки тому, що цей Дамблдор був в зюзю обдовбаний, але безплатне навчання — то є безплатне навчання. Так, тут повно снобів, але ці троє йобнутих хлопців більше схожі на звичайних підлітків з проблемами в головах. І в самоконтролі. І в організації. І в дотриманні порядку. І в ще багато чому, що Ремус встиг помітити за цей час.

– Думаю, десь до кольорових трусів і гирі для пальців, — абсолютно серйозно каже Поттер.

– Ну не знаю, — вривається в розмову Сіріус, — мені здається, десь на рівні цитування «Queen» і Гомера.

– Високу планку ставиш, Блеку, — просто знизує плечима Пітер, — але ставка приймається. Ремусе, розбий нас.

Ремусу не залишається нічого, окрім як розбити зчеплені руки й піти за всіма до зали. На вході їм доводиться розійтися в різні боки, і Люпин сідає поряд з брюнетом, волосся якого очевидно потребує шампуню і побільше. Але він мовчить, коли той оглядає його шкільну форму з ніг до голови й зневажливо повертається до сцени. Поряд залишається кілька вільних місць.

3

Коли Дамблдор встає перед усіма учнями й вчителями, він тільки гучно кашляє, привертаючи увагу. Поряд стоїть жінка в строгому зеленому костюмі в клітинку, і Ремусу на мить здається, що вона своїми рисами обличчя схожа на кішку. Просто розріз очей і посмішка складаються в таку асоціацію.

Починає грати музика, яка, можливо, є гімном школи, але насправді тільки закликає всіма своїми мотивами й мелодіями піти втопитися в річці поряд. Коли всі учні починають вставати й співати пісню, Ремусу одночасно ніяково і смішно. Так, він не знає слів, бо йому, взагалі-то, і слова не сказали про ці зборища невизнаних співаків. Але задля годиться він відкриває рота в такт. Просто, щоб жінка в зеленому не дивилась занадто критично.

Двері позаду відкриваються, і в залу заходить колона учнів, несучи прапор «Гоґвортсу» попереду. Одразу після них в руках тримають якісь свічки й портрети дуже-видатних-і-відомих-в-світі людей. Люпин не знає жодного. Проте тільки через кілька хвилин, коли процесія доходить до рівня хлопця, він помічає, хто несе все це добро. Сіріус занадто задоволено усміхається, поки високо підіймає прапор, показуючи його всім. Але дивиться боковим зором тільки на Ремуса. На самій тканині красуються кілька тварин, ймовірніше змія, борсук, ворона чи галка і лев. Всі вони стоять по боках від великої «Г» в центрі. Має воно доволі блювотний вигляд, але не Ремусу судити. Можливо, він занадто скептичний щодо усього цього місця. Та і прапор не такий і поганий.

Поттер за ним несе свічки у високому свічнику так, немов від цього залежить його життя. Обличчя поважне, але сам він ногами відбиває тільки йому зрозумілий мотив, і стає зрозумілим, що клав він великий … на весь цей офіціоз. Крапля воску стікає вниз, і від рухів полум’я погрожує затухнути повністю, але Джеймс тільки повертається так, щоб протяг не діставав свічки, та йде далі. Жінка в зеленому тільки підкочує очі на таку виставу, але не каже і слова проти. Музика продовжується, учні співають.

Пітер тримає портрет хтозна-кого, але має поважний собою вигляд, немов все життя йшов до цього моменту слави. Він не пританцьовує, не сміється, а тільки тихо-тихо співає гімн і стежить, щоб зображення не нахилялося занадто вперед в його руках.

Вся процесія доходить сцени, Сіріус ставить прапор в спеціальне місце для цього, Джеймс розташовує свічки, поки Пітер вішає картини десь неподалік. Коли всі хлопці стоять на місці поряд, вони кланяються директору, Блек запускає повітряний поцілунок жінці в зеленому, від чого вона тільки мовчки хитає головою, але губ трошки торкається посмішка, і всі йдуть до зали сідати поряд з Ремусом. По дорозі на місця Поттер тільки дає п’ять Блеку і Петіґру, і музика затихає повністю.

Сіріус плюхається на стілець поряд з Люпином, занадто близько притискаючись стегном. Але брюнет не видає незручності ні мускулом на обличчі, тому Ремус вирішує проігнорувати цей момент.

Поки сам Блек не нахиляється до його вуха:

– Ну як тобі вечірка? Достатньо снобська, щоб проблюватися?

Хлопець з немитою головою зневажливо дивиться на нього, немов вони знайомі й мають не зовсім теплі відносини.

– Я ще не чув промови Дамблдора, — пропускає погляд невідомого Ремус і відповідає в чуже вухо.

Джеймс, котрий якимсь магічним чином чує розмову, тільки нахиляється до хлопця і, не звертаючи уваги на всю церемонію, шепоче у відповідь:

– Не чекай від нього якихось зрозумілих і аристократичних слів. Він біла ворона на нашому снобському святі.

Через кілька хвилин розмови в залі стихають, і Дамблдор підходить до невеличкого столика, де прикріплено гучномовець. Але він все одно чекає, поки учні замовкнуть без його слів. Погладжує борідку, і Ремус вже готовий підірватися і відрізати їх тупими ножицями.

Все-таки плескає руками, останні хлопці звертають на нього увагу, і той усміхається.

– Вітаю вас! — усмішка стає ширшою, але вона немов не торкається його очей, і від цього вигляд має абсолютно недобрий; наче ті монстри з дитячих страшилок. — Вітаю вас із початком нового навчального року в Гоґвортсі! Перед бенкетом я хотів би сказати ще пару слів. Ось вони: Бовдур! Булька! Кулька! Круть! Дякую!

Ремус кілька разів кліпає. А потім ще кілька разів. Але слова так і залишаються тими самими, жінка в зеленому майже не кривиться після промови, а Джеймс тихо каже «таак». Ставка зіграла. Сіріус розчаровано стогне. Пітер потирає руки.

Картина снобського аристократа-директора пансіону зруйновано. Тепер всі дії Дамблдора щодо його прийняття в школу коштом невідомого спонсора мають більш аргументований вигляд.

– Він йобнутий? — зовсім не соромлячись своїх слів, питає Ремус Сіріуса, який ще сильніше морщиться від згадки директора.

– Він Дамблдор. Цього достатньо, — з відразою промовляє це прізвище, після чого Поттер поряд тільки помітніше хмикає, — ми думаємо, що його улюблені лимонні дольки насправді обсипані коксом.

– Але це скоріш за все всього лише канабіс, — між іншим вставляє Джеймс, і цю думку підтримує Пітер.

Хлопець з жирним волоссям ще раз зневажливо хмикає, наче почув відбірну маячню, і саме в цей час Сіріус не витримує. Він дивиться якраз в його обличчя, поправляє волосся і натягує на себе вираз повної відрази.

– Проблеми з горлом, Снівелусе?

– Проблеми з головою, Блеку?

Вони дивляться один на одного в повній ненависті, і Ремусу неочікувано стає дещо некомфортно сидіти між ними. Проте погляди вони так і не розводять, коли жінка в зеленому забирає можливість висловитися щодо початку року. Джеймс помічає напруження в повітрі, повертається до друга і майже відкриває рота, щоб сказати щось абсолютно точно гнівне і гидке, коли Люпин не витримує сидіти отак поміж двох сторін, не знаючи всієї ситуації.

– А давайте ви піпіськами поміряєтеся, коли мене не буде поряд?

На кілька секунд повисає мовчання, коли його розбирає тихий сміх Сіріуса. Проте він не стає тихішим, а тільки набирає сили, коли приєднується Джеймс. А потім з ними чується і Пітер, і тепер всі погляди зали направленні на їхню четвірку і червонолицього брюнета з немитою головою.

Він ще навіть рік не почав, а вже влипнув в якісь проблеми. Проте жінка не має незадоволення в очах, а Дамблдор, здається, навіть насолоджується цією ситуацією. Може, в нього дійсно коксом цукерки притрушено. Або він сам притрушений.

– Приносимо наші глибокі і щирі вибачення, професорко Макґонеґел! — майже одразу підривається Поттер і чарівно посміхається, — професоре Дамблдоре, прекрасна промова! Мені особливо сподобалась частина про бульки. Надихає!

Мінерва прикриває очі, поки Альбус зовсім неадекватно усміхається за своєю сивою бородою.

– Сідайте, Поттере, — тільки й каже жінка до того, як продовжити свою промову, — як я вже казала, цього року вам варто докласти більше зусиль до свого навчання, адже …

Далі всі слова почали зливаються в одне суцільне «навчайтеся до смерті, бо тільки так ви досягнете свого максимуму і посядете престижну посаду, адже саме цього очікує суспільство від таких молодиків, як ви». Проте навіть збоку здається, що Мінерва не зовсім і вірила хоча б половині цих слів. Вони лилися з неї, як запрограмовані, а вона і не замислювалась щодо їхнього значення. Учні, як недивно, так само. Який сенс витрачати так даремно час?

Т-р-а-д-и-ц-і-ї.

Під кінець виступу всі встають зі своїх місць, немита голова кидає їм останній презирливий погляд і йде швидше за всіх. Сіріус через мить плює йому в спину, але сам плювок падає в кількох сантиметрах від нього.

– Слабак, — Джеймс набирає повний рот слини й вже збирається повторити рух друга, коли його пхає в бік Ремус.

Макґонеґел тільки похитала головою на їхні дії та обережно кивнула Люпину. Він знайшов собі подругу!

4

– Ні, Поттере, я так не вважаю!

Сіріус вперто падає на ліжко і навіть затикає руками вуха. Поки Пітер нестримно сміється з двох телепнів, Ремус намагається не почати битися головою об стінку.

Почався цей цирк приблизно пів години тому. Проігнорувавши всі слова Філча про комендантську годину, заборону заходити в чужі кімнати після відбою, а Поттеру з Блеком взагалі робити що-небуть, що не є сном, двоє прийшли в кімнату до Люпина і влаштувалися тут так, немов їх чекали й це була їхня кімната весь час до цього. Спочатку Ремус дійсно хотів вигнати їх куди подалі, але не встиг, про що шкодує весь цей час.

Замість спокійного вечора він вже пів години вислуховує суперечку про тлумачення «слів» Дамблдора і нетихий сміх Пітера. Це було весело перші п’яти хвилин; через п’ятнадцять хотілось вбивати. Проте всі слова вони ігнорували й просто бігали один за одним в спробах вибити свої заслужені гроші. Ремус вже був готовий дати їм свої гроші, але в нього не було грошей.

– Погодься, що «бовдур» і «кулька» мало схожі на цитату з Гомера! — Джеймс, сидячи на підлозі біля ліжка Ремуса, вже менш активно кидає аргументи.

– Але і до трусів з гирями не дотягують! Ти перебільшив.

– І на слова з «Queen» воно теж несхоже.

– «Круть» і «булька» так само не тягнуть на труси.

– Взагалі-то доволі тягне!

– Та воно абсолютно не тягне! До того ж ти казав кольорові труси та гирі для пальців.

– Це просто епітети!

– Ні, Джим, це поразка.

– Та хоч праска, моя ставка ближча!

Люпин тільки стогне під регіт Петіґру. За що йому таке щастя у вигляді таких сусідів?

Проте ці самі сусіди, здається, тільки зараз згадують про четвертого учасника їхнього спору, тому що одразу тої ж миті Джеймс стрибає на ліжко. Занадто близько до Ремуса, і сам брюнет вловлює цю деталь, адже трохи рухається назад. Зовсім трохи, щоб дійсно побачити це, але Ремус відчуває краплю полегшення.

– Навіть не думайте втягувати мене у ваші йобнуті срачі! — він складає руки на грудях і робить все можливе, щоб всі зрозуміли його настрій.

Ніхто не розуміє.

– Ти єдиний тут неупереджений суддя!

– Але він абсолютно точно зачарований моєю красою!

– Сіріус, йди до дупи!

– Тільки якщо до такої ж файної, як твоя.

– Сіріус, зараз я на це не поведусь знов. Так ось, Ремусе, що …

– Так ось, Ремусе, оціни своїм «неупередженим поглядом» наші ставки й слова Дамбі й видай нам свій вердикт.

Люпин довго дивиться на двох хлопців, відчуваючи всю вагу відповідальності на його плечах. Так, зрозуміло, що цю хуйню з рота Дамблдора абсолютно не назвати Гомером і навіть «Queen». Це зрозуміло і неозброєним поглядом.

Але вони дійсно не дотягують до трусів і гирі. Це так само зрозуміло неозброєним поглядом.

Отже, залишається сказати, що у них тут програли всі, після чого всі ображено розійдуться спати, і Ремус отримає свою частку сну. Але сірі очі Сіріуса зараз з такою вірою і впевненістю дивляться на нього, що Люпин всім тілом відчуває, що він просто зобов’язаний визнати Джеймса переможцем. Просто тому, що Блек занадто покладається на нього, і навіть не через те, що слова Сіріуса якоюсь часткою звучали правильно. І навіть бажання побачити обурення на його обличчі не є причиною того, що Ремус збирається сказати. Він просто мудак, ось і все.

– Насправді, мені здається, Джеймс був ближче.

Коли Поттер притискає його до себе, показуючи фак другу, а Блек супиться настільки, що зморшка залягає на лобі, ірраціональна хвиля радості наповнює його настільки, що він посміхається. Просто від того, що перший вечір в цих старих стінах він проводить не в компанії неадекватних Ромео і Джульєтти.

Коли Сіріус ображено зиркає на нього, протягуючи купюру Поттеру, він на мить застигає. Просто сидить з простягнутою рукою і дивиться на Ремуса так, наче вперше бачить. Джеймс відбирає гроші, зістрибує з ліжка до дверей і посилає повітряний поцілунок, а Блек тільки показує йому другий фак. Чи то світло так падає, чи ракурс такий, але Люпину здається, що він помічає трохи червоні щоки. Зовсім трохи й зовсім неправда.

Через якийсь час вони лягають спати. Світло від місяця не світить в кімнату, і тут залягає повна темінь. За чужим диханням хлопець розуміє, що заснути не вдається не тільки йому.

Кілька хвилин проходять у мовчанні, поки Сіріус не повертається обличчям до нього. І зовсім тихо шепоче:

– Солодких снів, Ремусе.

Голос трохи хриплий від сміху та розмов, і зараз звучить занадто інтимно, як для першого дня знайомства і його хворого серця. Люпин тільки тихо просить в голові, щоб цей день не був останнім. Він не хоче не бачити ці посмішки і не чути сміх.

– На добраніч, — лежить пару секунд і зовсім невпевнено додає, — Сіріусе.

Засинає занадто швидко.

---