Вечеря і невдалий жарт

Дуже втомлений і трохи роздратований після поїздки на таксі ( салон машини виявився грязним, водій нестримно балакучий і кермував занадто нахабно ) Женя увійшов до ресторану. Одразу відчув тепло, затишок, грала джазова музика на гучності, яка не заважатиме вести бесіду звичним тоном, людей розмістилось не багато, дітей видно не було, можна заспоїтись і розслабитись.

Виявилось, за їх звичним столиком вже сидів Спартак. Чоловік зосереджено читав щось з екрану мобільного, перед ним лежав відкритий блокнот, поруч якого той постукував ручкою.
“Підбиває підсумки робочого дня, або планує наступний” , – подумав Янович. На мить він зупинився аби помилуватися чоловіком, не відволікаючи його від роботи. Помітив на обличчі втому, що змусило його ледь усміхнутись, адже вони зараз будуть однаково намагатись розслабитись і відпочити.

Його спостереження перервала офіціантка, яка запропонувала забрати пальто, та вказала, що на нього вже чекають за “їх столиком”. Брюнет з ноткою жалю видихнув і попрямував до психолога.

– Привіт, Спатрачок.- він одразу вмостився у кріслі трошки “розвалено”. Не хотілось докладати зусиль до чого б то не було. Їсти, випити, потеревенити чи помовчати із другом – це його єдині бажання в той момент.

Блондин відірвав погляд від екрану і досить зосереджено і напружено глянув навпроти.

– Ой, Женька, як я радий тебе бачити. Зморився сьогодні просто не уявляєш як. Тупо відчуваю перенавантаження.

Поки він це проговорив, на обличчі з’явилась легка усмішка, паралельно телефон, блокнот і ручка були прибрані геть із поля зору.

– Це добре, бо я теж замахався в край, – відповів актор, викликаючи офіціантку. – Мені, будь ласка, пасту і вино, можна одразу цілу пляшку. Спартак, а ти вже замовив ?

Блондин дивився на нього одночасно з насмішкою і докором. Це без сумніву значило, що він не задоволений наявністю алкоголю в Жениному бокалі цього вечора, та і в принципі завжди. Можна було не коментувати.

– Так, я чекаю вже на свою страву. А ти точно хочеш сьогодні випити пляшку вина ?

– Не хочу. А дуже хочу випити пляшку сьогодні.- Янович закотив очі, зліпив на обличчі гримасу невдоволення. – Так, це тобі не подобається, але мені то необхідно зараз.

– Ок. Як хочеш. Це твій вибір. – Психолог сидів, незворушно дивлячись в очі навпроти, далі нічого не говорив.

– Хочеш розповісти про свій день ? – вже м’яким голосом запитав Янович.

Блондин потріпав волосся рукою, зняв окуляри, потер зморені очі.
– Давай декілька хвилин помовчимо. Ти не проти ?

– Якщо це тобі допоможе трошки відновитись, я абсолютно не проти. Тільки скажи чи все добре у тебе.

Чоловік відреагував милою посмішкою, ледь подався вперед і однією рукою погладив кисть актора.
-Жень, все ок. Треба тайм-аут після роботи.

Від несподіваного прояву ніжності зі сторони Спартака, Янович стрепенувся, його рот заокруглився від здивування, брови зібрались у кутики, він навіть кліпати перестав.

– Ти не боїшся, що люди побачать ? – питав і одночасно дуже акуратно поглянув у різні сторони брюнет.

Психолог забрав руку, вмостився розслаблено у кріслі. Його грайливі погляд і усмішка не залишили від втомленого виразу і сліду.
– Дуже кумедне запитання. Це ти його собі зараз озвучив ? Мені то байдуже на думку інших, ти ж знаєш. А персонал тут звик до наших неоднозначних жартів. Здається, після вчорашнього можна вже нічого не соромитись. Тим більше тобі. Ти ж у нас з досвідом. Так, Женя ?

Актор відчув, як його лице стає багряним в момент. Він прекрасно розумів, Суббота не залишить без коментарів те, що виявив вночі, але і отак прямо, без належної підготовки морально, чоловік не був готовий почати цей діалог. Його врятувала офіціантка, яка принесла вино. Тепер можна було розслабитись. Що ні секунди не відкладаючи і зробив. Перший бокал було випито залпом. Тілом розтеклось приємне тепло. В голові швидко з’явився шум. Він розслаблявся що секунди більше. Підняв очі на друга. Той спокійно спостерігав за ним. Погляд здавався байдужим.

– Мені, мабуть, варто дещо тобі розповісти, поки я ще не напився в друзки. – Він намагався дивитись на бокал, який крутив на столі за ніжку однією рукою. Чоловік відчув мовчазну відповідь кивком голови від блондина периферійним зором. Погляд так і тримав на бокалі. – Я гадав, це може якось негативно вплинути на наші стосунки. Чи навіть ти засмієш мене. – Янович тяжко видихнув. – Тепер нічого не має значення. Ти і так все розумієш. Так, я мав і раніше досвід з чоловіками. Я бісексуал. І я дуже боявся, якщо наша команда дізнається, то вважатимете мене просто ненаситним збочинцем, чи щось таке. – Він зупинив келих, відсунув його подалі. Схрестив кисті внизу живота і почав нервово перебирати великими пальцями. Очі опустив вниз. Завдяки алкоголю було майже байдуже, але розумів, що завтра доведеться цей вечір згадувати посекундно.

Їм принесли замовлення. Ніхто не торкався їжі.

– Жень, ти справді думаєш, що я здатен тебе висміювати? Чи що мені не стало зрозуміло про твої сексуальні вподобання задовго до вчора? Я завжди приймав і поважав тебе таким, який ти є.

– Угу, але ж при першій нагоді дорікнув мені цим. Для чого ?

Психолог вже починав жалкувати про поставлене запитання. Але щиро не розумів що не так. В його голові все це логічно і зрозуміло. Жені подобаються чоловіки, отже ця розмова мала скластися просто з фактів. Він не врахував, що Янович дуже емоційно вразливий, що він реагує на все бурхливо і щиро проявляє почуття поруч із ним.
Блондин подався корпусом вперед аби говорити тихіше.

– Для мене просто стало несподіванкою наскільки ти, еммм, готовий прийняти партнерство. Ти вже вибачай за такі порівняння, але тут справді люди поряд. Я звісно не претендував бути першим. Але не знав, що ти постійно практикуєш.

Янович винуватим поглядом глянув в блакитні очі. І побачив там ноту жалю. Його серце в цей момент ніби тріснуло на дрібні шматочки. В голові за секунду пронеслась найжорсткіша лайка і відчай. Він похитував головою. Таким чином ніби намагався прогнати жаль і образу на самого себе, що не визнавав почуттів до товариша раніше. Компенсував це випадковими знайомствами на одну ніч в гейклубі вже декілька місяців. Чоловік був роздавлений морально.

– Мені нічого тобі відповісти. – Все, що зміг сказати Янович.

– Сподіваюсь, ти розумієш, все ок відносно мого ставлення. Я просто невдало підколов тебе. І більше так не робитиму. – Психолог взяв прибори і почав вечеряти.

Більше актор не пив, але пляшку з собою додому взяв. Вирішив, так хоч зможе заснути. Вечеря пройшла цілком нормально. Спартак на середині страви почав розмову про підготовку до лекції, що відновило їх діалог. Перед виходом із закладу чоловіки вели звичну бесіду. Їм знімати нові випуски подкастів на днях. У Жені є накидані питання, як завжди хоч одну тему озвучувати до зйомок відмовляється, відповідно і цікаві історії для прикладу Спартак почує лише на кухні під прицілом камер.
Вони вирішили викликати таксі, хоч додому не так і далеко, бо на вулиці дощило, вітер був пронизуючий.

Їхали мовчки. Втома давала про себе знати. Женя однією рукою тримав пляшку недопитого вина, всередині якої періодично хлюпотіло на вибоїнах.

Перший мав виходити Янович. Він подякував за гарно проведений вечір другу, посміхнувся і не насмілився на щось більше, хоча не міг відвести погляду від губ сусіда. Поки обходив машину, із салону вийшов і Спартак. Чоловік стояв, як кремезна гора, руки в бічних карманах, плечі широко розставлені, погляд насуплений.

– Мабуть, тобі подобається аби я відчував себе не комфортно. Ось зараз маю мокнути і мерзнути, бо ти боїшся брати те, чого так довго досягав.

Він підійшов до актора впритул, запустив руку у волосся на потилиці, іншою притягнув за пальто партнера ще ближче і ніжно поцілував.

– Мені байдуже що, хто, скільки було “до”. Усвідом це. – Сказав це на вухо Яновичу.

Поки брюнет стояв під дощем, знову змалювавши брови кутиком, рота трубочкою, очі п’ятаками, машина вже рухалась від нього. Його серце билось дуже швидко. І воно не почувалось розбитим. Воно було закоханим.