Веселка в дощ

Йде ливень. Я виглядаю з вікна, щоб побачити хоч одну живу душу, але мої надії так і не здійснились. Людей майже не лишилось, лиш ми з тобою. Я не знаю, коли ти приїдеш, чи приїдеш взагалі, мені сумно та самотньо. Проте злива манить мене і я надумую одягтись. Натягую свої улюблені рвані чорні джинси, чорну водолазку, конверси, чорне шкіряне пальто. Дивлюсь на твоє колечко і з непомітною сумною посмішкою одягаю його. 

Чого б не виглядати відповідно стану душі? Дивлюсь на парасолю, проте проходжу повз неї та закриваю за собою двері квартири. І лише одна думка крутиться нон-стоп: «От би ти була зі мною тут і зараз». Я зітхаю і притуляюсь лобом до дверей. Десь хвилину так стою, проте не це моя мета, тому я ліниво спускаюсь по сходах. Піду в парк. Варто було мені вийти з під’їзду, я зупиняюсь. Дощ настільки сильний, що я нічого не бачу. Було прийняте рішення повернутись за парасолькою, якщо я хочу хоча б дійти до парку. Вже під «щитом» я стою знову у виході з під’їзду і ніби чогось чекаю. Моє серце не покидає дивне відчуття. Враження, ніби ти зараз вийдеш звідкись, я побіжу до тебе, ти до мене і ми нарешті будемо разом. Але цього не сталося.. З похмурим обличчям я доходжу до парку. Раціональна людина ніколи не пішла б у зливу тією дорогою, яку обрала я. Пішла через «бокову частину», так її називаю. 

Проходжу крізь багнюку, проте доволі успішно, враховуючи мою невдачу в таких справах. Ось він – вхід в парк, парасолька ледве протискається крізь ворота і я, перестрибуючи з дошки на дошку, добираюсь до більш-менш нормальної дороги. Мені здається, причина, по котрій я обрала саме цей шлях в тому, що це закинута частина парку. Ну не прям зовсім, проте тут немає плитки, а просто щебінь чи щось таке, за цією частиною майже не доглядають, немає колонок, з яких колись доносився спів пташок. Зараз так безлюдно.. Неприємне відчуття панує мною, по тілу холод та мурашки, на очах хочуть навернутись сльози, однак я стримуюсь. Ніколи не думала, що світ стане таким сірим без людей. Втім він набагато безбарвніший без тебе, мій промінчик сонця.  

Я йду повільно, ніби видивляючись хоча б собаку чи білку, але нічого.. Я вже дійшла катамаранів. Хотіла б я застати той час, коли вони тут існували. Зараз же залишилась розрівняна площа і обіцянка про басейни, яка вже ніколи не стане реальністю. Я не буду тут зупинятись довго, йду поволі, вже й по плитці, доходжу майже до задньої частини сцени. Але мої ноги самі мене зупиняють. Я не розумію, чого, проте повертаюсь, ніби ти стоїш позаду. На моєму обличчі сум, бо я знаю, що тебе не буде, це всього лиш моя мрія. Ось він, момент істини, я розплющую очі і бачу.. Т-тебе? Я ніколи не зможу описати спектр емоцій, які відчула, було все: від печіння в серці до сліз радості душі. Руки ніби відняло і парасолька падає на дорогу, а дощ миттю мочить мене. Побіжу до тебе? Забудьте. Мої очі в сльозах, хоч на вустах і крива усмішка, а ноги ніби приросли до землі. Ти підходиш до мене, прикриваючи нас своєю парасолькою, притуляєшся своїм лобом до мого, твоя гаряча долоня на моїй холодній щоці. 

– Сюрприз.., – ти ледве чутно промовляєш, з лагідною усмішкою на таких солодких і бажаних вустах, дивлячись на мої, і ніжно цілуєш.  

В той самий момент мій мозок знову вмикається і я відповідаю на поцілунок, проте зовсім не ніжно, а навпаки – жадібно. 

– Ти мене до інфаркту довести хочеш?, – я вже не стримую сліз, стискаючи твоє пальто, ніби хапаючись за останній промінчик щастя, однак усміхаюсь, – Як..?, – утикаюсь тобі у груди. 

– Довелось докласти зусиль, щоб навчитись водити і провернути таке, проте воно було того варте, хехе, – ти обіймаєш мене і погладжуєш по спині, щоб заспокоїти, – я так мріяла про цей момент. 

– Я теж.., – трохи заспокоївшись, я знову дивлюсь у твої прекрасні зелені очі, які так і нагадують найцінніші смарагди, – але звідки ти знала, де саме я знаходжусь? 

– Я просто відстежила твій телефон, – ти тикаєш легенько мій носик і знову цілуєш. 

Все інше не важливо. Ти тут, ми нарешті разом, це один із найкращих днів мого життя. 

– Тоді у мене є одна пропозиція, – без зайвих слів я веду тебе на гойдалки.  

Це було моїм бажанням – покататись у дощ на гойдалках. Ми дійшли дитячого майданчика і ти закриваєш свою парасольку. 

– Думаю, ми думаємо про одне й те ж саме, – ти береш мене за руку, переплітаючи наші пальці, і ми сідаємо на атракціон та повільно розкачуємось в синхронний такт. Покататись особливо не вийде, бо занадто низькі гойдалки, тому ми просто тримаємось за руки і ледве рухаємо сидіння. 

– У мене стільки питань, проте зараз я лише хотіла б цілувати тебе, – і я ніжно цілую твою витончену руку. 

– Тоді залишимо їх на потім, – ти встаєш і тягнеш мене за собою. Ми знову затягуємось у довгому, проте ніжному поцілунку. Цілуватись під дощем так спокусливо.. 

– Може постоїмо під дахом, щоб нам не заважав ливень?, – показую на маленький підйом, від якого розгалужуються всілякі гірки. 

– Краще пішли до тебе додому~, – ти шепочеш прям на вушко. Я знаю, до чого ти ведеш і на моєму обличчі теж з’являється посмішка. 

– Ну пішли~ 

Я тягну тебе за руку і ми швидкою ходою йдемо до мене, заскочивши в атб, щоб купити щось смачненьке. Зайшовши у під’їзд, я нарешті цілую тебе, проте не притуляю до стіни, бо не хочу, щоб ти була біла. Вже майже біжимо по сходах, цілуючись на прольотах. 

Нарешті я відкриваю двері і за звичкою вітаюсь. Але в мить усвідомлюю, що нікого немає.. Більше немає.. 

– Оу.., – моя голова опускається, на обличчі знову сум. Ти без зайвих слів обіймаєш мене ззаду, я повертаюсь до тебе і утикаюсь тобі у шию. Через деякий час ми все ж таки роздяглись, все промокло до нитки, проте то і не дивно. 

– Йди в душ перша, мила, – я ніжно цілую тебе у щоку і протягую ту саму жовту піжаму. 

– А ти до мене не приєднаєшся?~, – я знаю, що ти хочеш мене відволікти, ця пропозиція робить мої щоки та вуха червоними. 

– Тільки якщо ми не підемо далі, – я тягнусь за поцілунком, – ти же знаєш, що в душі це не дуже зручно. 

Йдучи до ванної, ми не можемо відірватись одна від одної і я притискаю тебе так, що ти трошки сідаєш на пральну машинку. 

– Хтось не хотів заходити далі~, – ти посміхаєшся, твої руки на моїх плечах. 

– А ми й не в душі~, – я цілую тебе вже з язиком, тримаючи за талію. Проте через деякий час відпускаю, – не будемо затягувати. 

– Милаа.., – ти легенько тягнеш мене за футболку. 

– М? 

– А ти не могла б.. Відвернутись?, –  я бачу твоє миле, однак рум’яне личко. Ти така милашка, коли смущаєшся. 

– Добре, сонечко, – я розвертаюсь і знімаю весь одяг. Раптом відчуваю приємне тепло в області лопаток. До мене одразу дійшло, що це твої прекрасні груди. 

– Може ми почекаємо з душем?~, – ти цілуєш мою шию, повільно тягнучи свої рученята до моїх грудей. 

– Мгм~ м-мила~, – я не можу стриматись і тихо стогну. Думаю, відповідь була очевидною. 

Ти ласкаєш мої груди, а я тихо постогную та вигинаюсь. Вже я сиджу на машинці і дивлюсь за всім, що ти робиш, як ласкаєш мої соски язиком і рукою, як легенько ти покусуєш їх і мою шкіру, твоя друга рука на моїй талії, трохи стискає її.  

– Аах~ кохана~, – я ледве підіймаю твою голову і тягнусь за новим поцілунком. У роті палкі танці язиків, ти іноді прикушуєш мою губу, а я твою. Така прелюдія продовжувалась невідомо скільки, хоча то і не важливо. 

Нарешті ми вийшли з душу. Там ми теж влаштували пекельні танці, я ласкала твої груди, однак далі не зайшло. Ти така сексуальна, коли вигинаєшся і стогнеш, стискаючи моє волосся. 

– Що тепер, любонька?, – ти обіймаєш мене зі спини і утикаєшся в шию. 

– Може щось подивимось?, – знову видавлюю посмішку. Я не дуже налаштована на любощі.. 

– Давай, крихітко, – ти це розумієш, читаєш мене, як відкриту книгу, і ніжно цілуєш, – що подивимось? 

– Мм.. Каталог Мандели?, – обіймаю тебе і тепер я утикаюсь тобі у шию. 

– Ти точно хочеш дивитись це перед сном? 

– Ти ж зі мною поряд, тому мені не страшно, – я цілую тебе. 

– Хехе, добре, рибко, – ти лагідно усміхаєшся і наші вуста знову зливаються у ніжному поцілунку. 

Лежимо у ліжку, з нами смаколики, які ми взяли, Сер Кунжут і ноут з відео. Ти мене обіймаєш, а я тебе, лежачи на твоєму плечі, паралельно ти мене гладиш по голівці, перебираючи волосся. Згодом відео закінчилось, була глибока ніч. 

– Не страшно, ластівко?, – ти мене цілуєш у лоба, я хитаю головою, що ні. 

– Киць.. 

– Що таке, мила? 

– А ти мене укладеш спати?, – я обіймаю тебе ще сильніше. 

– Звісно, кицю, тільки треба все прибрати. 

Ми швидко позбавляємось сміття, я лягаю, а ти йдеш за водою. Повернувшись, одразу лягаєш в мої обійми. 

– Як же мені укласти свою дівчинку спатки?, – ти погладжуєш мене по голівці, а я утикаюсь тобі у шию, – я скажу, що дуже сильно люблю тебе, сонечко, ти в мене найкраща, найгарніша, просто секс. Я так рада, що ти є в моєму житті. 

– І я тебе безмежно люблю, мила.. Ти теж найпрекрасніша дівчина і я дуже рада, що саме я твоя дівчина.., – крізь сон я говорю. 

Ти ще деякий час мене нахвалюєш, шепчучи на вушко, проте я вже нічого не чую. Думаю, ти теж доволі швидко провалилась у сон, поцілувала мене і заснула в моїх обіймах. Коли наступить ранок, я прокинусь і перше, що я побачу будеш ти. Тоді я зрозумію, що це найкращий ранок. 

Кінець