вендиго

робота на осінній фікрайтерський з’їзд 2021. ключ “безсонна ніч”

Повітря морозно коле носа, кінчики пальців і вуха. Багаття особливо не рятує, але хоча б вдає з себе подобу світла в кінці тунелю, ліхтаря, який проведе у пітьмі чи щось таке. За спиною підступає пітьма, вона лякає. Але піддаватися аж ніяк не можна. Дорослий птах уже, чого вже боятись, крім ворожих розвідників або здичавілих місцевих чи відчайдушних інфікованих. Геллаґур трохи совається, підбираючись до світла, міцніше натягує на плече форменого плаща і ловить краєм ока відблиск. 

– Не лякайся, – Булдроккас’ті крокує до побратима, важко впираючись в сніг ногами і Геллаґур дивується, як не почув його раніше, з такими габаритами і вічним лязганням броні. 

Поряд з Патріотом він, майже двометровий звір, схожий на маленьку перелякану пташку, що вона примерзла до льоду в озері і не може злетіти. Він зітхає, кидає тихе “не лякаюся” і намагається підповзти ще ближче до вогню. Булдроккас’ті підходить майже впритул, срібні зброї засліплюють очі навіть в темряві. Вони мовчать, Геллаґур дивиться у вогонь, червоні вогники з-під шолома споглядають жалюгідний табір посеред снігової пустелі. Булдроккас’ті трохи думає, а потім мовчки вштрикає свій величезний щит в сніг за спиною у Геллаґура. На вдячний погляд хитає головою і важко опускається поряд.

– Не лякається наш Генерал, та от тільки боїться, – вгачує долонею по геллаґуровому плечу і хрипко сміється. Геллаґур почуває себе більш захищеним, хоча, якщо бути до кінця чесним із собою, йому за це трохи соромно, бо як же, чи не найсильніший і ледь не найвідданіший солдат урсуської армії, Генерал і за покликанням і за званням і на ім’я, трясеться від погляду темного поля в спину. Але тепер Геллаґуру все ж спокійніше. 

– Закінчуй, – він ховає лице в долоні, проводить занімілими пальцями по сухій шкірі, щоб трохи відігнати сон, – і так не у найкращій формі мене застав. Ще й мундір цей блядський. 

– Скінчився патріотизм? – Булдроккас’ті трактує це на свій манер, повертає гострого шоломного носа, і Геллаґурові здається, що якщо він відповість хоч щось, то отримає проламаний череп і звіт керівництва про неочікуваний напад мародерів чи когось іще. Але так само він знає, що нічого, крім мовчазного розуміння його не спіткає. Най навіть Булддроккас’ті цього не прийме, та бодай зроуміє. Він все розуміє. Багато не приймає, але збагнути здатен все.

Геллаґур знову різко, наче роздратовано, натягує плаща на плечі і вдивляється у вогонь. Так йому все не так, що аж на стіни лізь, коли б вони тут були. Або хоч зараз встань і піди у цю тундру безкраю, і щоб сліду твого до ранку не було. Зник безвісти, і все тут. Знайдіть нового командувача. Генерал дивиться у вогонь аж допоки не починають боліти очі, аж допоки його плечі не накриває величезна рука Патріота і притискає до себе. 

– Зніми свого шолома, я тебе благаю, – Геллаґур трохи совається і піднімає голову, дивиться туди, де приблизно мало би бути обличчя побратима, – аж нудить.

– Ти хочеш, чого? Я-

– Чистокровний вендиго і зрадник свого народу, я знаю.. – Геллаґур тягнеться до шолома рукою, але Булдроккас’ті випереджає його, зсоває лускуватого шолома з обличчя і опускає його собі під ноги, – ..трясця. Дякую.

Геллаґур, замість того, щоб опустити руку, проводить долонею по щоці Булдроккас’ті, роздивляючись червоні вогники його очей без зайвого металевого обрамлення, і затихає. А Патріот міцніше притискає птаха до себе і готується до безсонної ночі, ночі думок.