Велика несподіванка

Розділ 2

Ще трохи повагавшись, Кроулі постукав у двері. Тиша… Ще раз. Знову тиша… Куди це подівся його ангел? Не витримавши напруження, демон безцеремонно увійшов до середини.

– Азірафаелю, ти тут?

На його, превеликий подив, власника в букіністичній крамниці не виявилось.
“Схоже, трапилось щось термінове, якщо він пішов і навіть дверей не зачинив”, – роздумував Кроулі, перебираючи в голові найабсурдніші варіанти.
Вирішивши, що найрозумнішим рішенням буде сісти й зачекати, вмостився на м’якому кріслі.
“Можливо, все не так погано, і він скоро повернеться?” – спробував втішити себе демон, зігнувши руку в лікті й спер на неї руду голову.
Не встиг Кроулі закінчити думку, як двері відчинилися, і в них з гомоном увійшов якийсь чоловік. Йому спочатку притримував їх, а далі увійшов слідом…Азірафаель.

– Ці речі стануть просто чудовим доповненням до твого інтер’єру.

– Я й сам радий, що неподалік відкрили лавку з різними милими дрібницями, але хіба килим з Моною Лізою це не занадто? Я розумію, мистецтво і все таке…

– Мистецтво, Азірафаелю, саме так, мистецтво, – перебив його таємничий чоловік. – Вона чудова.

Щасливий власник килимка з Моною Лізою хотів бува ще щось відповісти, але зустрівся з поглядом двох жовтих очей з вертикальними зіницями, що ховалися за темним склом окуляр і дивилися з повним нерозумінням.

– Кроулі? Що ти тут робиш? Ти вже повернувся? – ангел виглядав розгубленим, як ніколи.

– Бачу, ти не сумував без мене тут. Може познайомиш нас з…?

– Ганіель, – зарекомендував себе чоловік, зрозумівши, що йдеться про нього.

Кроулі нахмурився в задумі, зміряв його очима та проігнорував простягнуту для привітання руку, яку бідолаха невдовзі прибрав.

– Ганіель? Ангел любові? Пригадую, ти охоронцем підпрацьовував.

– О так, але зараз я у відставці. Моя підопічна продала душу Дияволу, і мені більше немає сенсу її охороняти. Та й я втомився, можна сказати, пішов у відпустку.

– Азіра, на декілька слів, – демон глянув на блондина і кивнув в сторону.

– Одну хвилинку, я зараз, – вибачальним голосом промовив Азі до Ганіеля, який розуміючи посміхнувся й відійшов.

– Піду-но заварю чаю, чи що?

Азірафаель по-змовницьки підійшов до рудого й пошепки запитав:

– Ну так про що ти хотів зі мною поговорити, Кроулі? Невже це не може почекати?

– Ні, не може, ангеле. Що тут забув він? – кивнув в сторону Ганіеля.

– Ну-у ми разом п’ємо чай, обговорюємо книги, гуляємо, ходимо в кафе…

– Так,  зрозумів, – не витримав і перебив закипаючий демон. – Я питаю, що він тут робить? Небеса ж відмовились від тебе й наче дали тобі спокій. Вони надіслали його, аби той шпигував за тобою?

Зіра вже збирався виправдовуватись, але до них в милому фартушку наблизився сам винуватець конфлікту і по сумісництву ангел-охоронець у відставці.

– Пробачте, звісно, що перериваю вас, але я тут дещо почув з вашої розмови і хочу сам все пояснити.

– Ну що ж, спробуй, – скептично стиснув губи Кроулі.

– Як я уже сказав, я у відпустці, на небесах мені страшенно нудно, а з Азірафаелем я давно приятелював. Чув про цю історію з Армагедоном, особисто я й сам не хотів кінця світу,  війна, стільки ненависті й боротьби, – Ганіель скривився. – Тому ви для мене герої. Я вирішив, що Азірафаелю, мабуть, нудно тепер, коли дорога до Неба закрита,  й навідався до нього. На горі поки не знають, сподіваюсь, що й не дізнаються, а поки що я відриваюсь.

Закінчивши, він повернувся до приготування чаю й ненадовго відійшов.
Кроулі ж невдоволено всівся в крісло, в якому сидів 10 хвилин тому. Сказати йому більше було нічого. Азірафаель же залишив скручений в трубку килим з Моною Лізою біля стіни й доєднався до приготування чаю.

– Тобі скільки ложок цукру?

– Дві, – відповів демон своєму ангелові, продовжуючи тупо дивитися перед собою.

Його все ніяк не покидало відчуття, що його замінили, і що вже нічого не буде, як раніше.