Велика магія у маленькому містечку

Незадовго після цієї події вона вирішила поїхати в гості до герцогині Ільзе-Софії фон Ветцель, котра вже давно хотіла побачити колишню виховательку її онука, якому вже минуло 20 років. Фрау Маєр вирішила взяти з собою дітей – восьмирічного Ґеллерта та Ґізелу, котрій вже минуло 19.

– Шорше, meine Liebe, як ти змінилася за весь цей час! Дочка у тебе – твоя копія, така ж красива і завжди усміхнена. А синочок – майбутній рицар, он як похмуро дивиться, – Ільзе-Софія грайливо ущипнула за щічку Ґеллерта, котрий спохмурнів ще більше.

Йому не подобався цей великий, але занедбаний будинок, не подобалася герцогиня, одягнута в стару сукню і не подобалися пестливі слова в його адресу. А особливо йому не припали до вподоби важкі сандалові парфуми, котрими, здавалося, був просякнутий кожен куточок дому. Єдиним достоїнством маєтку, на думку хлопчика, був прекрасний вигляд на величні Альпи, від яких аж перехоплювало подих.

Після обіду Ґеллерта відправили в величезний сад – погратися з дітьми родичів Ільзе-Софії. Хлопчик просто всунув носа в книгу, котру йому подарувала герцогиня, та вирішив посидіти в альтанці, огорнутій виноградною лозою.

– Мене звати Хайнц, а тебе як? – пухкенький темноволосий внучатий племінник Ільзе-Софії  раптово ввірвався в тиху гавань Ґеллерта та почав трясти його руку.

-Ґеллерт, – трохи невдоволено відповів хлопчик.

– А ти будеш грати з нами в хованки? Давай, чим більше учасників, тим краще! – в один голос вигукнули рудоволосі двійнята – веснянкуваті та задерикуваті на вигляд хлопчик та дівчинка, котрі несподівано вигулькнули з-за спини Хайнца.

–  Будеш моїм кавалером на дитячому зимовому балу? Обіцяю тобі всі вальси, – низенька дівчинка з каштановим волоссям та лялькою в руках сіла біля Ґеллерта, мило кліпаючи блакитними очима.

Хлопчик закотив очі – він так мріяв побути наодинці зі своїми думками! А тепер ще й проводити час з цими маглівськими дітьми…

Побоювання Ґеллерта  справдилися – спочатку вони просто гуляли густим садом, в якому то тут, то там вигулькували античні статуї та трояндові кущі. Але хвилин за 15 Хайнц запропонував влаштувати показ талантів у тій самій альтанці, в котрій намагався усамітнитися їх новий знайомий. Ґеллерт спохмурнів та забився в куток, поки двійнята – як виявилося їх звали Пауль та Аннелізе – вже співали красивими голосами якусь народну пісню.

-Знаєте, друзі мої, я можу показати вам дещо набагато цікавіше, – гучний голос Ґеллерта озвався саме в ту мить, коли рудоволосі брат з сестрою розкланялися скромній публіці. – Повірте, музика, фехтування, декламації і танці близько не стоять в порівнянні з цим… От дивіться, – на обличчі хлопчика з’явилися весела багатообіцяюча усмішка і він спрямував уважний погляд на найближчу статую Діани, трохи вигнувши брову.

Статуя раптом смикнулася, підняла руки…і почала обертатися в мовчазному танці.

Діти аж роти повідкривали від здивування, а Мартіна – та сама дівчинка, котра запрошувала Ґеллерта на бал – не зводила захопленого погляду з незвичайного нового компаньйона.

– Це ще не все, он бачите садового гномика зліва від альтанки? – самовдоволений голос юного австрійця вивів з заціпеніння маленьку компанію і змусив Хайнца закрити свого відкритого від здивування рота. – Погляньте на нього уважніше.

За кілька секунд гномик перетворився в кришталевого метелика, котрий завис у повітрі і переливався на сонці всіма кольорами веселки. Аннелізе кинулася ловити його, але в ту саму мить метелик знову став гномиком.

-ҐЕЛЛЕРТЕ! – гучний голос матері перелякав хлопчика так, що він кинувся до неї, навіть не попрощавшись зі своїми новими знайомими, яких він зумів так сильно вразити.

– Ґелліке, послухай мене, – Ґеорґіна нахилилася до сина, обхопивши тонкими білими руками його розчервоніле від бігу обличчя. – Те, що ти можеш робити, – про це ніхто не повинен знати. Будь ласка, не демонструй свої вміння при маглах.

– Матусю, але ж що може бути кращим за магію? Який маглівський талант може зрівнятися з тим, що можемо ми – чарівники? – не по роках доросла манера висловлюватися та ораторські здібності сина лякали Ґеорґіну, вона розуміла, що його потрібно дуже контролювати, а то наробить таких помилок, що може і світ здригнеться.

– Розумію, синку, але зрозумій і ти мене. Маглів більше, вони сильніші, тому ми мусимо приховувати свої вміння, щоб нас не розсекретили. А то нам загрожуватиме неабияка небезпека. Тому краще нікому не говори і не показуй того, що вмієш, добре, любий мій?

Ґеллерт мовчки кивнув, проте в його душі вирувало полум’я – чому? Навіщо ховатися? Магли не варті такої честі, щоб від них ховатися, вони обмежені та недалекі….Взяти хоча б його колишню класну даму – дурнішої магелки годі й шукати…Його думки перервали спішні слова матері, котра виправдовувалася перед Ільзе-Софією за те, що не зможе бути на вечері – виникла одна ситуація, котру потрібно владнати.

Красуня Ґізела, одягнута в прекрасну блакитну сукню, яка підкреслювала її фарфорову шкіру та шовковисте золотисте волосся, тільки зітхнула – вона так мріяла познайомитися з численною ріднею герцогині, поговорити з освіченими людьми, можливо зіграти їм на віолончелі – хто-зна, може вона б зустріла сьогодні ввечері майбутнього нареченого? Але потрібно було сідати в потяг та під протяжний гудок паротяга прощатися з Баварією.