Вдома

Сонце вже давно сховалось за горизонтом, а на небі нескінченною кількісттю розкинулись зорі. У бамбуковій хатинці стояла тиша. Сьогодні був один з вечорів, коли Цінцю залишався наодинці, через відлучення Біньхе у царство демонів по справам. Шень Цінцю любив в цей час читати книги до пізної ночі, чи сидіти з братом літаком за чашкою вина, критикуючи новий роман Цінхва. Зараз він лежав на ліжку. Цінцю не спав, а відпочивав із заплющиними очима, коли почув як скрипнули двері.

-Біньхе? Це ти?

Чоловік піднявся з ліжка та потопав до входу.

-Біньхе? -гукає він знов. Тільки но Шень виглядає з-за дверей, а в очі кидається його любимий учень із великим тортом.

-Вітаю, вчителю! Посміхається парубок, простягаючи руки з подарунком до вчителя. -Я спитав у Шан-шибо як привітати вас, він сказав, що зазвичай пекуть торти, аби висловити своє кохання!

Шень Цінцю починає масувати віски, він так робить коли глибоко про щось замислиться.

-Зачекай, Біньхе. З чим ти вітаєш? Володар Сюя виглядає трохи винним, наче забув про щось важливе.

-Невже вчитель забув про свій день народження?

День народження? Ох, як Шень Юань давно його не святкував. В своєму світі він проводив його як й інші дні – просто читаючи романи. Можливо інколи збираючись із сім‘єю. Сум підкрався непомітно. Знову Юань відчуває себе в чужому тілі. Чи заслуговує він на це? Хіба вартий цього? Хіба він не просто чужак, викравший тіло?

Цінцю дивиться на Біньхе та сумно посміхається думкам. Цей вогонь в очах його чоловіка. Як він обожнює це. З ним Цінцю почувається дома.

Так, Цінцю кохає його. А в свому тілі, чи ні – неважливо.

-Дякую, дякую, – шепоче він. Вранці  лорд Шень буде приймати вітання від інших знайомих.

Так, він дійсно вдома.