Ваш гаманець тепер мій гаманець!

Привіт, сонечка! Це моя перша історія по Спартак/Женя, тому трохи хвилююсь публікувати.. Відразу скажу для тих хто читає, домінантом тут буде Спартак. Розумію, коли шукаєш фф важливо знати хто в кінці-кінців буде зверху, тому кажу на початку) А так приємного читання!

ДИСКЛЕЙМЕР
На початку їхнього знайомства Спартак буде балакати роснявою(заради збереження канонічних образів хлопчиків) але це не надовго;)

Ох.. милий Житомир. Кожна стебелинка тут пахла своїм, наче рідним запахом, який Євген вже міг позабути. Дуже хотілось вже вибігти і насолодитись таким іншим повітрям.. Його «смак» сильно відрізнявся від київського чи якогось іншого. У столицю хлопець переїхав давно, приблизно, років 5 назад. Зараз юнакові 27 років. Рано пташечка вилетіла з свого рідного гніздечка.. проте, дуже хотілось чогось нового.. та й у столиці набагато легше віднайти себе і своє покликання. Ось наприклад Женя, за час проживання у Києві він зміг знайти себе у акторстві. Почав зніматись у багатьох фільмах і серіалах, тому і став досить популярним. Це, звичайно, не могло не подобатись.
А ось зараз наш головний герой сидить у купе поїзда і з величезним ентузіазмом розглядав нові, але такі рідні краєвиди Житомира. Довго його подорож вже не продовжувалась, за декілька хвилин зайшла провідниця і повідомила про скору зупинку.
– Житомир! – пронеслось у коридорі.
Женя, вже з трохи дибільною усмішкою на обличчі, піднявся і закинув рюкзака собі на плечі. Він приїхав до своїх рідних на декілька днів, щоб відпочити. Багато роботи вимагає багато сил, а щоб вони були потрібно час-від-часу відпочивати. Десь він вже схоже чув, здається… Цікаво де?
Як тільки ноги спустились на таку рідну землю, усмішка на обличчі Жені ще більше почала світитись, засліплюючи все у радіусі декількох кілометрів. Погляд відразу зачепився за невеличкий магазинчик. Здається, раніше його тут не було.. Раптово, відчуття наче щось важке звалилось на плечі.. Це гріхи?
Ні, на щастя чи на жаль, це був чоловік років тридцяти. Такий файненький але запиханий. Здається, кудись спішить.
– О Господи.. Простите.(О Господи.. Вибачте) – почулась російська. Але хіба ж це його діло?
-Нічого, будьте обережні. – Стримана але доволі дружелюбна відповідь. Чоловік навпроти поправив свої окуляри і темне пальто, що так контрастувало з білим Женіним. Прикольно вийшло. Незнайомець стоїть декілька секунд нерухомо, а потім швидко зникає серед таких же самих незнайомих людей. Опустивши очі вниз, Янович помітив гаманець. Це цього чоловіка? Біле пальто зігнулось і у руках молодика вже можна було розгледіти гаманець. Чорний, невже немає іншої кольорової гамми кольорів? Хоча, чорний – це класика, а класика завжди добре. Розгорнути його Жені не дозволила совість.. треба буде якось повернути його власнику. А як? Цієї білобрисої маківки він вже не бачить і навряд чи побачить у найближчому часі, можливо вони взагалі ніколи більше не зустрінуться.
Тоді.. можливо все таки собі забрати? Хехе. Гроші лишніми ніколи не бувають, чи не так? Ну, там би Женя і вчинив, був би на декілька років молодшим. Зараз це вже не маленький хлопчина, що шукає у всьому лише гроші і достаток, а дорослий чоловік, який заробляє вдосталь грошей, щоб не красти чужі!
Тільки зараз молодик помітив, що до сих пір стоїть на одному місці і просто тупить в цей триклятий гаманець. Можливо в середині є візитка? Ну там не знаю.. можливо Женя натрапив на якогось важливого працівника розпіареної фірми. Там у кожного є своя візитка! І справді, за декілька рухів у руках Євгена опинилась одна із таких. І знову чорна..
“Спартак Суббота
+380….”
Якось скудненько.. можна було б і про професію цього Субботи написати! Цікаво куди з таким псевдонімом беруть… Можливо він також актор? Цікавість всередині Яновича розпалювалась все сильніше і сильніше але звонити поки він не збирався. Нехай цей Динамо подумає над цінністю речей і чому так важливо дивитись за ними!

День з батьками пролетів непомітно. Всі сміялись, згадували минуле і планували майбутнє. Батьки питали, коли ж Женя приведе їм додому хоча б когось. Дівчину чи хлопця, неважливо. Женя віджартовувався, що тримає декількох кандитатур у підвалі, просто не може ще вибрати одну. Сміх, галас, їжа, подарунки і ось Євген сидить біля каміну з телефоном у руках.. здається, він щось забув.. Точно! Гаманець! Юнак пулею вибіг у коридор, мацаючи кишені. Фух, ось він. Янович повернувся у крісло і подивився на візитку. Так.. Спартак Суббота, головне не забутись.
– Спартак Суббота..Спартак Суббота.. – на тому кінці було чути довгі гудки, а потім змучене “Ало”.

– О! Добрий вечір, це ви Спартак Суббота?

– Добрый вечер. Чем могу помочь? ( Добрий вечір. Чим можу допомогти?)- грубий голос наче лезом різав чутливі до такого вуха Яновича, стає трохи не по собі.
– Ви загубили гаманець, коли впали на мене сьогодні зранку. Я можу його собі залишити як винагороду за спасіння Вашого гарного обличчя від зустрічі з землею чи, все таки, заберете його? – почувся сміх і на тому кінці слухавки його підхопили.

– Было бы славно если Вы мне его отдадите. Куда ехать? ( Було б добре якщо Ви мені його віддасте. Куди їхати?)

– Ви хочете прямо сьогодні? Почекайте, я ще не всі гроші з нього потратив.

– Очень смешно. Вижу, Вы шутник. Куда ехать? ( Дуже смішно. Бачу, Ви жартівник. Куди їхати?)

– Знаєте де Caffeggio?

– Найду. Во сколько? (Знайду. О котрій?)

– Які Ви самовпевнені, давайте за годину.

– До встречи ( До зустрічі)

– Побачимось!

Хлопець у спілкуванні не виглядав комунікабельним… ну нічого. Зараз він віддасть йому гаманець і вони розійдуться, як штани по швах на сраці. Батьки з розумінням поставились до від’їзду сина, навіть пожартували, що він їде навідувати своїх полонених у підвалі.
Янович викликав таксі і вже за декілька хвилин був на місці. Знайти кафе було просто… для мешканця міста. Ті, хто приїхали з інших областей України досить часто губились. Це дуже веселило хлопчака, він був впевнений на 99 відсотків, що незнайомець з дивним псевдонімом прийде невчасно через те, що не знайде потрібне кафе. Він навіть поспорив сам з собою: якщо Спартак прийде вчасно, то він продовжить спілкування з ним і постарається розтопити лід у його голосі та серці, а якщо ні.. то хлопець прийде сьогодні додому і буде цілу ніч залипати в телефоні на гарні фото гарних дівчат. Щось всередині Яновича навіювало відчуттям швидкої поразки самому собі… особливо нею запахло, коли на горизонті виднілась “чорна хмара”. Як він так швидко його знайшов?..  Женя і сам подався вперед, усміхаючись.

– Вітаю, я Женя, той хто врятував сьогодні не лише Ваше обличчя, а й шлунок. – Очі пробіглись по постаті нового знайомого. Сильні і крепкі плечі, видно що качається.. Світле волосся, що було трохи розхристане через вітер. Чоловік був трохи нижчим за самого Женю але точно подавляв своєю аурою. На ньому просто можна прочитати “Не підходь, ти мені не цікавий” . Ну, треба міняти..

– И Вам добрый вечер. Спасибо, что все таки решились вернуть. Не против, если я вас отблагодарю? Я слышал, что в этом заведении хорошо готовят. ( І Вам доброго вечора. Дякую, що все таки наважились повернути. Не проти, якщо я вам віддячу?  Я чув, що в цьому закладі добре готують)

– Ну, якщо Ви наполягаєте, то я лише за. – усмішка все ще не сходила з обличчя Жені. Ну що зробиш, якщо він таке ясне сонечко? Ось і незнайомець, здається, не стримався.

Мені дуже важливо бачити Вашу реакцію, тому пишіть відгуки!  Продовження буде протягом 2-3 днів, якщо Вам сподобається;)