Ваше замовлення

– Ромео — звернувся Кайл до нього продовжуючи ходьбу.

Крадій повернув голову в сторону Кайла поправляючи сорочку:

– Чого тобі?

– Ти хотів поговорити зі мною. Хіба не так? – промовив той зі спокійним голосом.

Ромео подивився вниз, а потім знову на Кайла.

– Не місце і час для цієї розмови я думаю — пізніше він далі дивився прямо відвернувши погляд.

Кайла трошки кольнули ті слова які він також казав два дні тому, йому ж.

– Ти правий — відвів погляд маг.

***

Годинник пробив десяту вечора.

Зала наповнювалась великою кількістю аристократичних писків.

Коти в різних вбраннях, говорили різними акцентами що інколи можна було почути їхню фальшивість.

Горді дами з високо піднятими носами проходили зі своїми партнерами, а точніше з вельможними панами проходили в бальну залу.

Вишукані страви відомих кухарів, закуски та напої різних витримок. Все це наповнювало запах залу, від чого згадувалось що самому треба було б щось перекусити.

Недалеко від середини залу був весь інший персонал.

Двоє влилися туди як рідні. Ніхто нічого не питав, що дивно.

Весь цей час гільдійці шукали серед них того хто міг володіти рукавицею. Інколи пролітали короткі фрази, через що й розмова не те щоб виходила.

Згодом пробило дванадцяту.

Всі гості хто встиг вже були в атмосфері вишуканого свята, а Ромео та Кайл обслуговували їх задля потреби.

“Святі коти… Як принизливо схиляти голову перед цими…”
Кайл трохи підняв погляд та дивився на фігуру Ромео.

“Йому дуже підходить цей вигляд. Зосереджуйся Кайл!”

Він відвів погляд від крадія на якусь підозрілу пару джентльменів, які в скупченому соціумі були не такими й помітними до цього моменту.

Ромео не часто довелося носити одяг котрий підлягає персоналу зала. Можна сказати ніколи

Аристократів він не любив, але ходив з роздратованою посмішкою котра показувала його малу злість.

“Ціль цього квесту полягає в тому, щоб знайти власника магічної рукавиці котра може заморожувати. Сам власник може бути тут неподалеку або за стінами цієї зали” – мислив крадій поки приносив їжі останній молодій парі.

Помітивши пару джентльменів котрі сиділи за столом він до них підійшов зі словами котрі вилітають на автоматі:
– Доброго вечора. Не бажаєте зробити ваше замовлення?

До цього чоловіки говорили між собою.

– Йди звідси. Не заважай.

– Давайте краще ми підемо на вулицю пане.

– Слушна думка.

Після чого вони піднялись з місць та пішли зі зали.

Кайл помітивши це пішов з порожньою тацею до виходу зі зали, щоб не втратити слід.

“Далеко підете?” – з думкою Ромео швидким кроком пішов в сторону іншого ходу, щоб перебратись через інші вікна і двері та спіймати тих двох.

Кайл слідував обережно за підозрілими особами.

Шпигунство не його, але в такий момент треба робити все можливе та неможливе, бо якщо вони хоча б почують підозрілий звук…

Все може закінчитись дуже погано, якщо це справді ті хто причетний до рукавиці.

Ромео не віддавав жодного звука хоч і туфлі самі по собі б дали багато шуму.

Знаходив різні входи через труби й дійшов до виходу.

Помітивши когось внизу він вдивлявся хто це і побачив в темряві Кайла. Ходьба і запах його, тому підмінити не могли.

Ромео тихо стрибнув навшпиньки вниз і піднявся позаду декількох кроків від Кайла.

Кайл різко повернувся на відчуття позаду нього. Трохи здивованим поглядом він почав шептати

– Ромео? Звідки ти з’явився?

Крадій підставив вказівний палець до вуст, щоб Кайл поводився тихо.

Йшовши вперед до нього і близько сказав пошепки:

– Де вони?

Кайл жестом вказав на поворот до дверей які вели скоріш всього до задньої частини будівлі, але тут несподівано з’явилась позаду них охорона.

– Що ви тут робите? – промовив один поклавши руку на плече Ромео.

Він не на жарт злякався руки та відійшов від неї повернувшись обличчям до рицарів.

Другий охоронець промовив:
– Ви з персоналу повинні бути в залі що ви намагалися зробити?

В Ромео було нуль слів і він намагався щось видумати, щоб їх не вважали зрадниками.
Пізніше він посміхнувся згадуючи свої улюблені речі:

– Посеред зали ходять небезпечні персони котрі були моїми клієнтами. Хочу сказати вам пане, посилити охорону поки не відбулося щось жахливе. Ми саме бігли до вас це донести та всім хто тут є

Мельнула коротка тиша і рицар хмуро глянув на Ромео.

– Ви не мусили бігти до охорони повідомляти цю інформацію, ви мали це повідо-

– Клієнт вкрав мою дорогу річ — перебив рицаря Ромео, згадуючи що в джентльмена було дорогоцінне колечко — Моє колечко з чистого золота і червоними камінцями, а в цього пана — він вказав на Кайла — Сережки з червоного каменю

– Добре ми посилимо охорону і не дозволимо такого — промовив охоронець

Крадій хмикнув і пішов назад.

Кайл глянувши в останнє на рицарів пішов за Ромео.

Пошепки він почав його розпитувати.
– Що це за історія з колечком та сережками?

Йшовши біля Кайла, хлопець відповів:

– Просто описав їх вигляд з дорогоцінними речами які мені сподобалися

– Ха. Розумно. – потім трохи промовчавши продовжив посміхаючись — Не думав що тебе можливо налякати.

Голубі як небо очі подивились на мага:
– Це було доволі неочікувано і грубо з його сторони торкнутися мого плеча

Кайл відвів погляд дивлячись вперед.
– Старієш, діду. Навіть присутності не відчув.

Ромео хмикнув.
– Давно я не чув таких слів.

– Яких саме слів?

Крадій поправив голос і сказав:
– Ми їх втратили, що тепер робити? Справжній власник рукавиці може бути хто завгодно

Кайл глянув на нього.
– Доведеться далі спостерігати за іншими. Він же не з’явиться прям зараз щоб напасти на інших з криками “Я всемогутній”.

І тут почався дивний шум.

Почали грохотіти меблі, а за цим почались крики.

Ромео дивившись вверх і на людей підставив дві долоні біля двох щок відображаючи що він кричить:

– Я всемогутній! – дивившись на Кайла промовив він і опустив руки.

Маг дивлячись на нього з натягнутою посмішкою промовив:
– Ха-ха ха. Ходімо вже.