ваніль і квіти

Наближалося Різдво. Пухкий сніг вже накрив більшість вільних поверхонь надворі та приємно хрустів під ногами, коли вони йшли за руку додому з різдвяного ярмарку, де провели більшу частину дня. Драко з Гаррі також були з ними, як і Рон та Блейз. Усією компанією вони сходили на ковзанку, де виявилось, що Гаррі та Рон навіть стояти на ковзанах не вміють, та випили ґлінтвейну, стоячи між купою невеличких лавок, де продавали усілякі смаколики. День вийшов теплим та приємним, не дивлячись на холод, що щипав дівчат за ніс та вуха, через що Пансі постійно натягувала шапку Герміони нижче, перевіряючи, чи точно та у теплі. Герміона на це сміялась, із-за чого Пансі на мить застигала та дивилась на її губи, що розпливались у новій усмішці, коли дівчина помічала цей погляд. Тоді їх кликали хлопці, помітивши, що вони забарились.

І от, вони дійшли до будинку у маглівській частині Лондону, де була їх квартира. Піднялися сходами на другий поверх і Пансі відімкнула двері, побрязкотівши брелоками на ключах. Щоки, здавалось, горіли від контрасту теплоти квартири та холоду вулиці, коли дівчата ввалились всередину та почали швидко знімати верхній одяг. Пансі швидко скинула пальто та помила руки у ванній кімнаті, що була одразу справа від прихожої і пішла на кухню, починаючи гриміти посудом. Герміона ж провела у ванній трохи більше часу, а тоді теж рушила до кухні. Пансі вже щось нарізала на дощечці. Вона часто не використовувала магію, готуючи, бо знаходила процес приготування їжі вручну особливо привабливим. Різала Пансі перці — це побачила Герміона, коли підійшла до дівчини ззаду та обійняла, склавши руки на її талії. Та, очікуючи такої поведінки, не рухалась, продовжуючи різати перці на великі шматки.

– Паста? – запитала Герміона, втикаючись носом у шию коханої. У тієї побігли мурашки. Увесь день вони дозволяли собі тільки тримання за руку на публіці, тому трохи скучили одна за одною.

– Так, – відповіла Пансі та перейшла на помідори.

– Тобі чимось допомогти? – запропонувала Ґрейнджер, легко цілуючи маленьку родимку на білосніжній шкірі, трохи нижче від лінії росту волосся, від чого Пансі здригнулась та ледь не порізала палець.

– Так, – сказала вона, зітхнувши, – пошматуй цибулю.

– Добре, – трохи сумно відгукнулась Герміона — різати цибулю не найприємніше заняття. Та усе таки стала до роботи, озброївшись іншим ножем та захистившись від сліз чарами. Це не зайняла багато часу, тому зовсім скоро Пансі склала усе це у деко, додала спецій і поставила деко у розігріту духовку. Вона втомлено притулилась до стільниці попереком. До неї тут же підійшла Герміона, тулячись до неї усім тілом, змушуючи Пансі обвити руки навколо себе. Вона знову втикнулась носом у шию дівчини, вдихаючи запах її гелю для душу. Ваніль та якісь квіти — їй личило.

–Я так тебе кохаю, ти знаєш? – зізналась вона у шкіру Пансі.

– Знаю, – відповіла та, – ти кажеш це кожного дня.

– От і чудово, – підняла голову Герміона і провела долонею по її щоці. – було б недобре, якби ти не знала.

– З тобою мені це не загрожує, – Пансі провела рукою з темно-зеленим манікюром по довгому кучерявому волоссі її дівчини і нарешті поцілувала. Герміона одразу вплела смуглі пальці у її чорняве каре.

– Овочі не згорять? – запитала вона, на мить відірвавшись від солодких губ, червона помада на яких вже встигла розмазатись.

– Часу ще достатньо, – видихнула Паркінсон і відновила поцілунок.