Вада і чеснота

Ціженю п’ятнадцять, коли йому вперше дозволяють взяти участь у змаганні лучників.

Всі ці роки він тренувався не покладаючи рук і досяг великих успіхів не тільки в бойових мистецтвах, а й у освоєнні музичних інструментів.

Навіть старійшини Ордена, не кривлячи душею, визнають його таланти та здатність до навчання.

Але старший брат помічаючи скільки часу Ціжень проводить за навчанням, лише засмучено хитає головою – його брат здається занадто самотнім.

Серед учасників він помічає кілька знайомих осіб: Дзян Фенм’янь і Вей Чандзе стоять поруч з адептами свого ордену, вони спілкуються так жваво, що не відразу помічають поблизу адептів Ґусу Лань. Але опісля доброзичливо вітають кожного з них.

Зі слів Цинхен-дзюня Лань Ціжень знав, що наступного року Дзян Фенм’янь приїде на навчання до Хмарних Глибин і старший брат дуже сподівався, що поява друзів допоможе Ціженю хоч трохи розкріпачитися.

На іншому кінці величезної площі, вже осідлавши коней, адепти ордену Дзінь тренувалися у стрільбі по мішенях. Всі, окрім Дзінь Ґваншаня, який обмахуючись віялом виглядав так, ніби збирався на прогулянку.

Втім, змагання проводилися на території лісів Ланьліна, тому не дивно, що він почував себе, як удома.

Був серед учасників і Вень Жвохань. З їхньої останньої зустрічі він помітно змужнів, і весь його вигляд випромінював силу та впевненість у собі.

Достатньо було одного погляду, щоб Ціжень згадав, як дитиною він із захопленням спостерігав за його майстерністю.

Грім барабанів сповістив про початок і сотні вершників зрушили коней у бік місця проведення змагань. Але вже увійшовши на територію лісу, вони зрозуміли, що переміщатися тут буде непросто. Поблизу заболочена місцевість і земля всюди була рихла і надто м’яка.

Упоравшись із кількома духами, адепти Ґусу Лань вирішили розділитися.
Недовго після цього Ціжень побачив духа, маневруючого між деревами, і не роздумуючи спустив стрілу. Попадання ознаменувалося яскравим спалахом у небі у вигляді герба Ґусу Лань. А коли примара розвіялася, Ціжень побачив, як на іншому боці стежки опускає лук Вень Жвохань, дивлячись у бік Ціженя з очевидним викликом.

Але жодних правил порушено не було, тож і Ціжень не бачив необхідності за щось вибачатися.

Тоді лиш піднявши голову і уникаючи пронизливого погляду червоних очей, Ціжень розвернув коня і продовжив полювання, лише згодом помітивши, що його випадковий зустрічний нікуди не подівся.

Далі полювання перетворилося на гру.

Варто було Ціженю знайти духа, як стріла Жвоханя вражала його першою. І нехай ще кілька разів йому все ж таки вдалося вразити ціль першим, але наростаючий тиск почав позначатися на вправності.

Ціжень вже пришпорив коня, повертаючи у бік пологого пагорба, щоб сховатися від погоні, як помітив у протилежному боці між деревами примарний силует. Тіло зреагувало швидше за розум. Він вихопив лук і стріла розітнула повітря.

На жаль, у цей самий час на стежці з’явився Вень Жвохань. Він ледве встиг потягнути повіддя, примушуючи коня звернути убік, як стріла пронеслася всього у дюймі від його обличчя, і точно вразила ціль на голові духа. У небо злетів спалах, зараховуючи попадання адепту ордена Ґусу Лань.

Коли Жвохань підняв очі, місце, де щойно був молодий пан Лань, уже спорожніло.
***
Якось так вийшло, що полювання завело Ціженя на околицю лісу. Далі починалися болота, але тут над землею також ширяли демонічні мішені.

Над лісом поспіль розцвіли кілька гербів, один із них — ордена Вень — зовсім не далеко. Білим феєрверком засвітив над болотами і герб ордена Ґусу Лань.

Ціжень просунувся далі, але в якийсь момент його кінь, ніби оскаженілий став на дибки і голосно заржав. Лань Ціженя підкинуло у сідлі і він випустивши повіддя приземлився на в’язкий ґрунт.

Кінь жваво рвонув у бік лісу, а Ціжень тільки зараз помітив, наскільки сильно тряслася земля у нього під ногами. Наступної миті на поверхню стали прориватися істоти, чиї обличчя були схожі на людські, а тіла вкриті хутром, як у тварин.

Меча не було, а всі стріли ще під час падіння розсипалися по землі. Монстрів, які наблизилися, Ціжень відштовхнув духовною енергією, але навіть піднятися не встиг, як відчув, що щось з особливою силою тягне його за щиколотку. Розібратися з цим вийшло за допомогою знерухомлюючого заклинання, але зреагувавши на шум, на поверхню почало пробитися дедалі більше чудовиськ.

Один із них, який намагався напасти на Ціженя ззаду, відразу був вражений стрілою. Ще кілька стріл просвистіло поруч, вражаючи болотяних монстрів, і наступної миті Ціженя покрила чужа тінь.

Вень Жвохань простягнув йому руку, і Ціжень не роздумуючи скористався його допомогою, щоб застрибнути на коня.

Озлоблені тварюки, що простягали руки і чіплялися за кінські ноги, вже незабаром залишилися позаду.

У Ціженя шалено билося серце і він ще якийсь час намагався перевести подих, щосили вчепившись у свого рятівника.

Тоді, вже опинившись у безпечному місці, Жвохань зупинив коня і м’яко доторкнувся до зчеплених у нього на талії рук юного Ланя, привертаючи до себе увагу:

— Чи не міг би молодий пан Лань відпустити мене? Я зараз задихнуся, — у голосі не чулося ні краплі докору, швидше ситуація його забавляла.

Ціжень тоді був готовий провалитися крізь землю від сорому, благо Жвохань сидів до нього спиною і не бачив, як змінилося зазвичай серйозне обличчя.

— Лань Ціжень вдячний пану Вень за свій порятунок, — він не міг повністю прибрати руки і скласти їх у звичному поклоні, інакше звалився б з коня, тому все що залишалося просто послабити хватку.

— І це все?

Ціжень підвів голову, помічаючи, що Жвохань озирається на нього через плече. На губах юнака грала лукава посмішка. Напевно, він хотів вибачень за те, що сталося на змаганнях, але й сам він удосталь відігрався.

— Я дотримувався правил. Мені нема за що просити вибачення. Але якщо Вам є що сказати, я вислухаю.

Вень Жвохань самовдоволено хмикнув.

— Ні. Полювання видалося цікавим. Я багато чув про здібності другого молодого пана, і сьогодні сам переконався, що чутки не брешуть.

— Ви занадто переоцінюєте мене.

— Я не з тих людей, хто розкидається словами. Ви зацікавили мене і мені хотілося б дізнатися про Вас більше. Чому б Вам якось не приєднатися до мене на нічному полюванні?

Про Жвоханя ходило багато різних чуток, багато з них були перебільшеними, але деякі небезпідставними. Крім видатних заклинальних здібностей молодий пан Вень так само славився своїм чванством – він швидше переступить через нужденного, ніж простягне йому руку допомоги.

В ордені Ґусу Лань від таких людей вважали за краще триматися на відстані.

— Не думаю, що це буде доречно, — відповів Ціжень.

Жвохань кинув на нього погляд через плече, і тільки потім почувся голос, в якому не було ні краплі розчарування, але легке здивування:

— Що ж, молодий пан Лань вільний прийняти будь-яке рішення. Я не пропонуватиму двічі.

Так вони провели у тиші всю дорогу до тренувального полігону, де їх зустріли десятки здивованих очей.

Через пробудження зі сплячки болотних тімі — чудовиськ, які зазвичай полюють зграями, змагання було вирішено припинити задля безпеки учасників.

Але куди більшою темою для обговорень між молодими адептами стали молоді пани Вень і Лань, що повернулися разом. Важко було уявити, які справи можуть пов’язувати таких різних людей.

Шепотіння, що прокотилося по рядах, Жвоханя зовсім не бентежило, а ось Ціжень бліднув і червонів від обурення через увагу, що звалилося на нього. Найбільше не хотілося згадувати, що він пережив на цих змаганнях. Подумки він мріяв якнайшвидше покинути це місце, і скоріше змінити шати, що зараз швидше скидалися на одяг бродяги, ніж оздоблення шляхетного пана.

Якоїсь миті, ніби відчувши, що на нього дивляться, Ціжень повернув голову і зустрівся поглядом зі спадкоємцем Вень, який невідривно дивився в його бік.

Лише на мить.

Не удостоївши Жвоханя навіть кивком, Лань Ціжень поспішно відвернувся.

Куточки губ Вень Жвоханя смикнулися в глузливій усмішці. Спостерігати за цим безневинним, як білий лотос, юнаком було неймовірно цікаво.

Нехай своєю зовнішньою холодністю і граничною ввічливістю Ціжень тримав людей на відстані, але молодий пан Вень пам’ятав, щось небезпечне, і зовсім не властиве ідеальному образу другого пана Лань, коли той випустив стрілу, що ледь не забрала Жвоханя на той світ.

Невідомо, в який саме момент цей юнак викликав у Жвоханя непідробний інтерес, але про одне можна було сказати напевно — в найближчому майбутньому він точно не збирався випускати Лань Ціженя з поля зору.