Вагітний Чонгукі

Великий та високий будинок блищить від сонця серед інших висоток столиці. Головний офіс однієї з найвідоміших компаній Південної Кореї. Штатні співробітники ходять туди-сюди, виконують свої доручення. На кожному з поверхів досить галасливо.

Але ще голосніше, мабуть, в офісній їдальні. Працівники різних відділів розбилися по компаніях із кількох людей. Обговорюють усі поспіль: хтось розмовляє про роботу, згадуючи минулу планерку; перемовляються про виконані звіти та про те, що щодо них сказало начальство. Але більшість співробітників компанії обговорюють останні новини, що розлетілися по всій компанії. Пліткарі є скрізь.

— Ви чули, що містер Кім прийшов сьогодні в офіс з дитиною? — питає якийсь хлопець-омега з відділу продажу.

—Серйозно? — звучить здивовано. — У нього хіба є син?

—Я про це не знаю, — знизує плечима інший із співробітників.

— Здається, про це не знає ніхто, коли так бурхливо це обговорюють, — вимовляє той же працівник із відділу продажу.

Сьогодні ця тема дуже обговорювана. Кім Техьон, генеральний директор цієї компанії, прийшов в офіс з дитиною. Чоловік не любить поширюватися про своє особисте життя, тому в офісі ніхто не знає про те, чи є у нього діти та чоловік. Хтось навіть припустив, що це не його дитина, і просто збіг обставин, що йому довелося взяти її з собою.

Плітки розлетілися по всьому офісу за лічені секунди. До Техьона вони теж дійшли. Чоловік дивується взагалі, як люди довідалися про це. Робочий день у їхній компанії починається о дев’ятій ранку. Деякі можуть подумати, що це пізно як для офісу, але Техьон складав графік роботи, а точніше саме його початок для себе.

Сьогодні вранці відбулися справді форс-мажорні обставини. Він прийшов на роботу ближче до восьмої години ранку, коли в офісі були лише співробітники охорони. Служба охорони в його компанії складається в основному з альф, тому він не думав, що хтось із них міг розповісти про те, що він прийшов із дитиною.

Можливо, його секретар щось побачив чи почув? Цей варіант Техьон вважає найактуальнішим.

По кабінету альфи розноситься дитячий сміх. Маленький хлопчик чотири роки знайшов собі заняття. Кім віддав синові непотрібні папери, які все одно треба було пропустити через знищувача, і той тепер малює на них. Дитина не розуміє ще повністю, чи потрібні ці папери його батькові чи ні, він радіє від того, що йому виходить їх розмалювати і тим самим повністю зіпсувати їх.

Техьон дивиться на сина, і тепла усмішка не сходить з його обличчя. Мимоволі погляд чоловіка падає на час, показаний на великому комп’ютерному екрані.

— Синхьон, рідний, — м’яко кличе захопленого сина.

— Так, тату? — маленький хлопчик відволікається від свого заняття.

— Час обідати. Їсти хочеш? — цікавиться Техьон. Встає зі свого місця та підходить до сина.

— А що ми їстимемо? — Запитує хлопчик.

— А що ти хочеш? — Проводить долонею по темній маківці. У грудях теплішає від того, як на нього дивиться син. Щоразу, дивлячись на сина, всередині щось тремтить, варто побачити і в черговий раз зрозуміти, як сильно їхній син схожий на батьків. Точніше, Синхьон дуже схожий на Чонгука. І Техьона це анітрохи не засмучує. Він любить своїх рідних малюків. Його дві улюблені омеги.

Він завжди пам’ятатиме той день, коли його коханий чоловік народив йому сина. Пам’ятатиме той день, коли вони довідалися, що в них буде омега. Кім нітрохи не соромиться того, що того дня він заплакав, коли лікар озвучив стать їхньої дитини.

— А татко не дізнається? — хитро цікавиться омега і з легким прищуром дивиться на батька.

— Дивлячись, що ти хочеш, — підхопивши настрій сина, дивиться так само.

— Морозиво, — шепоче малюк, наче це секрет.

— Але це не їжа, Сині, — м’яко вимовляє Кім і помічає, як миттєво засмутився його син. — Але ж давай так. Спочатку ми будемо їсти нормальну їжу, а потім морозиво? — пропонує чоловік.

Маленький хлопчик замислюється, наче вирішує найважливіше питання, і за кілька хвилин видає відповідь: — Давай. А що ми їстимемо?

— Замовимо тобі кашу, інакше наш татко лаятиметься, — вимовляє Техьон і бачить, як скривив ніс маленький омега. Точна копія свого тата. — Але ж ти пам’ятаєш, потім морозиво, — нагадує Кім.

— Гаразд, — погоджується хлопчик. — Каша із фруктами, а морозиво ванільне.

— Я пам’ятаю, маленький, пам’ятаю, — цілує сина в маківку.

Чоловік виходить на якийсь час зі свого кабінету. Підходить до столу секретаря і просить замовити доставку, перерахувавши все, що потрібно. Той лише коротко відповідав, записуючи все.

Через деякий час Кім знову вийшов до секретаря та забрав доставку. На мить зупинившись.

— Мієне, найближчі пару годин до мене нікого не пускати. Абсолютно нікого, я зайнятий, — попереджає Техьон.

— Добре, містер Кім, — киває секретар.

Весь цей час Техьон сидів у кабінеті разом із сином. Вони поїли. Спочатку кашу, потім морозиво, як і обіцяв Техьон синові. Потім вони дивилися мультфільми на робочому комп’ютері альфи.

Кім тримав сина на своїх колінах, голова того лежала на його плечі. Техьон давно втратив суть мультика. Він насолоджувався тим теплом та затишком, який випромінює його син. Він дуже любить свою дитину. Чоловік, закопавшись носом у темну маківку, вдихає аромат малюка. Той переважно поки що пахне тільки шампунем, яким його вчора викуповував Чонгук. Як він це робить зараз, Техьон не розуміє. Але йому завжди подобалося те, як багато часу Чон приділяє синові. Вони намагаються сильно не балувати дитину, але своєю увагою її не обділяють. Обидва розуміють, як для дітей важлива батьківська увага. Їхнє маленьке диво.

***

В офісі досі гамірно. Час обіду закінчився кілька годин тому. Співробітники розбіглися своїми відділами і тепер працюють, виконуючи всі доручення начальства. Але пліткувати ніхто не перестав. Від чого деякі співробітники компанії одержують зауваження від свого керівництва.

Молодий на вигляд чоловік переступає поріг компанії. М’яко ступає білою кахлем у холі. Тримаючи руку на попереку, повільно рухається у бік ліфтів, киваючи чоловікові на посаді охорони. Зайшовши до ліфта, чоловік розстібає пару верхніх ґудзиків своєї безрозмірної сорочки. У ліфті дуже душно. Поруч стоїть кілька чоловіків, на вигляд і запах видно, що ті омеги. Чонгук помічає їхні погляди і вловлює їхнє шушукання. Глибоко вдихає та видихає.

— За своїм носом стежте, пліткарі, — можливо чоловік погарячкував, але він сам так не вважає. Чому його мають пожирати поглядом? Йому некомфортно від цього. А в його зовнішньому вигляді, між іншим, немає нічого надприродного.

— Що ви собі дозволяєте? — писклявить один із омег неприродним голосом.

— Саме так, що нічого. Адже це не я випікаю на вас, а ви на мене, — зухвало вимовляє омега. — Чи ви вперше побачили вагітну омегу? — усміхається Чонгук і демонструє свій живіт, проводячи долонею. — Подивились і вистачить.

Чонгук більше не розмовляє з цими людьми, що надто багато собі дозволяють. Те, що він назвав їх пліткарями, відповідає правді. Адже він упевнений, що вони зараз підуть далі з кимось обговорювати. Чому тут стільки пліткарів? Вони що для цього на роботу влаштовувалися? Треба, щоб Техьон із такими співробітниками переговорив. Останнє, про що Чонгук встигає подумати перед тим, як ті двоє виходять через два поверхи: «Цікаво з якого відділу, я раніше їх не бачив?».

Чоловік їде у ліфті ще кілька поверхів нагору. Кабінет Техьона знаходиться на п’ятнадцятому поверсі. Омега не зводить погляд із циферблату, де цифри змінюються одна за одною.

Звучить дзвінок, який повідомляє про прибуття ліфта на потрібний поверх.

Чонгук неквапливо виходить і прямує прямо до кабінету свого чоловіка. Але не встигає він дійти, як його зупиняють.

— До директора не можна, — каже секретар.

Чонгук переводить погляд на цього хлопця та окидає його поглядом. Цього хлопця він також раніше не бачив. Схоже, оновили штат співробітників, треба буде поговорити про це з Техьоном.

— Чому ж? — запитально вигинає брова Чон.

— Він зайнятий, — коротко киває секретар. Він не бачить Чонгука повністю, від того не помічає його великий живіт. — Вам навіщо?

— З особистого питання, — каже Чонгук. Йому цікаво, що скаже цей хлопець.

— Але містер Кім сказав нікого не пускати. Давайте запишу вас на прийом на завтра? — пропонує Мієн.

— Себе запиши, — Чонгук знову закипає. Йому не подобається цей хлопець. Чоловік прямує до кабінету, не бажаючи сперечатися з цим непорозумінням.

— Не можна, — вигукує Мієн, вибігаючи з-за свого столу.

— Я його чоловік, відійди, — Чонгук уже злий, тож знову зухвало. Щоб його не пускали до свого чоловіка, абсурд і тільки.

Зазвичай Чонгук не завжди поводиться так з людьми, але зараз через вагітність його характер дуже часто змінюється.

Чоловік штовхає двері, проходить усередину, залишаючи здивованого та враженого секретаря позаду.

— Татусю! — вигукує хлопчик, який першим побачив Чонгука.

— Привіт, мій маленький, — м’яко посміхається Чонгук, сідаючи на стілець, що стоїть за столом. І не скажеш, що він щойно дерзив там усім поспіль. — Тобі тут не нудно було?

— Ні, — підбігає до тата хлопчик. — Мені з батьком було весело.

— Ну й добре, — киває Чонгук і лишає короткий поцілунок на м’якій дитячій щоці.

— Привіт, рідний, — до них підходить Техьон і залишає поцілунок на улюблених губах. — Як у вас справи? — питає альфа, поклавши широку долоню на великий живіт, що був прихований під тканиною сорочки.

— Все добре. Лікар сказав, що плід розвивається чудово. Наш ще один янгол у повному порядку. А ще — починає Чонгук, але замовкає.

— Що? — одразу стривожився альфа.

— Ти не дуже засмутишся через те, що я сьогодні дізнався, хто в нас буде? — винувато дивиться на чоловіка Чонгук. Минулого разу вони ходили до лікаря разом, але той їм нічого не сказав.

— Якщо ти зараз скажеш, хто в нас буде, так вже й бути, я пробачу тобі це, — промовляє Техьон. Він засмучений зовсім трохи, але не критично.

— Альфа, — шепоче Чонгук, дивлячись прямо в карамельні очі чоловіка. — У нас буде альфа.

— Боже, Чонгукі, рідний. Я люблю тебе. Спасибі, — чоловік цілує спочатку чоловіка, а потім і великий живіт.

Чонгук ходив сьогодні до лікаря, через що Синхьон був сьогодні з Техьоном. У хлопчика канікули в садку, тож довелося взяти його з собою, поки Чонгук буде у лікарні.

Його коханий чоловік приніс такі добрі новини. Техьон дуже радий. Він так сильно їх усіх любить. Так дуже вдячний Чонгуку за дітей.

Їхні діти — це плід їхнього сильного і щирого кохання. Сьогодні вдома Чонгук отримає чимало подяки. Вони міцна та щаслива родина.

Перед тим, як заснути, Чонгук розповість Техьону, що сталося в офісі.

— Те, — гукає чоловіка.

— М? — запитливо мукає Техьон, не відриваючись від живота своєї омеги.

— Перевір усіх співробітників у своїй компанії і, якщо треба, звільни, — вимовляє Чонгук. — І скажи вже всім, що маєш чоловіка.

— Добре, кохання моє, — шепоче Кім і м’яко цілує.

Він виконає будь-яку забаганку. Аби Чонгук був щасливий.