Біси

Арес коротко пояснює ситуацію Агнесі та Морені, яка не знаходить собі місця, продовжуючи намотувати кола.

— Отже, я поїду за нею.

Темноволоса вампірка вскакує з місця.

— Я з тобою. Давно не була в Києві. І можливо потрібна буде моя допомога.

Морена хитає головою.

— Ти ж знаєш, що одночасно ми всі не можемо покинути ліс.

Агнеса киває.

— Саме тому ти залишишся тут.

Морена обурено дивиться на Ареса й Агнес.

— Я вражена.

— Морена, Агнес права. Вона сильна і добре контактує з людьми. Вона буде потрібна мені. 

Агнес вже зникла, щоб переодягнутись. А відьма, трохи подумавши киває.

— Ну, гаразд, але не затримуйтесь.

Хранителі дозволили їм мати авто. Звісно, не найдорожче та елітніше. Бюджетний позашляховик, який допомагав пересуватись по лісі за потреби.

Арес вже чекає в машині, коли з хатинки виходить Агнес. Вона по своєму граційна, навіть трохи нагадує кішку. На ній елегантна червона сукня і такі ж туфлі, на шиї золоте намисто і декілька браслетів.

Коли вона сідає в авто, Арес рушає.

— Чи не занадто…яскраво ти вдяглась? — запитує Арес.

Агнес усміхається і закидає ноги на панель.

— Ти хотів сказати красиво?

Арес зітхає. Навіть якби він не знав її так довго, одразу б зрозумів, що та вампір. 

— Саме це я й хотів сказати.

Знає, що сенсу заперечувати їй немає.

— Слухай, Арес, в мене немає можливості так часто бувати в місті. А в селі, боюсь, підлі дівчата не оцінять мого вбрання.

Він закочує очі та решту дороги вони мовчать.

Нарешті вони прибувають до Києва. Багатоквартирний будинок знаходять одразу в досить елітному районі, з купою охорони.

— Це буде проблематично, — каже Арес, виходячи з автівки.

Агнес слідує за ним.

— Не бійся. Є ідея.

Вона хапає його за руку і підходить до охоронців.

— Вітаю! Ми з моїм нареченим прийшли в гості до нашого товариша.

Говорить вона на стільки впевнено, що Арес сам готовий повірити у цю брехню. 

Охоронці мовчки перекидаються поглядами.

— Потрібен пропуск. Ваш товариш мав би дати його.

Арес вже готовий на бійку, щоб пройти в середину, та Агнес зупиняє його, хапаючи за руку, а потім і сама підходить до одного з охоронців.

Вона ніжно гладить охоронця по руці, плечі та заглядає в його очі.

— Ми загубили цей пропуск, але ви нас пропустите. Ви ж знаєте нас, ми хороші.

Охоронці загіпнотизовано кивають повторюючи те, що сказала їм Агнеса. І вони безперешкодно проходять повз охоронців. 

Арес підіймає голову та оглядає високу, позолочену стелю.

— Оце так, навіть мій замок був меншим, — озвучує його думки вампірка.

Вони заходять в ліфт і дівчина натискає кнопку під цифрою 6.

— 6 поверх і 66 квартира. Символічно, еге ж? — усміхається дівчина.

— Хіба в графинь були замки? — запитує Арес, коли ліфт відкриває двері.

— Звідки мені знати?

В нього багато питань, але шатенка вже стукає декілька разів у двері. Знайоме лице Мелані відчиняє їх і вони входять.

Меланія виглядає слабшою ніж зазвичай. І весь час хапається за серце. Арес підозріло дивиться на неї, але вона відмахується і веде їх до кімнати з хлопцем.

— Я візьму тут деякі речі, — каже Агнес і зникає в одній з кімнат.

Арес переходить на шепіт.

— З тобою все добре?

Меланія роздратовано махає рукою.

— Зі мною буде все добре, коли ти перестанеш питати це кожні тридцять секунд.

— Ти хапаєшся за серце. Що відбулося?

Вона сідає на диван, знімає мантію і розшнуровує сорочку. Арес помічає символ. Підходить до неї занадто близько і проводить рукою по ньому, викликаючи зітхання Меланії та мурашки по її тілу.

— Здається все йде за правилами. Який контракт ви уклали?

Арес різко відходить, коли бачить, як його хазяйка ніяковіє.

— Я не знаю… Він промимрив щось не зрозуміле. «Врятуй мене» і відключився.

— Ти розумієш, що це може бути на все життя? — незадоволено і грубувато каже демон.

Меланія цокає язиком і не виглядає більш задоволеною за нього.

— Знай, своє місце, Арес.

Агнес знову входить до них з величезною сумкою, в якій очевидно купа речей. Вона підіймає одну брову і кидає на них насмішливий погляд.

Меланія починає метушитись і вдягатись, а Арес підхоплює хлопця і занадто швидким кроком виходить.

— Ваші відносини звісно не моє діло, але займатись «цим» в одній кімнаті з напівмертвим хлопцем, ну якось не дуже.

Меланія підхоплює косу і прищулює очі.

— Правильно, Агнес, не твоє діло.

Вампірка знизує плечима і дівчата теж виходять з квартири. Меланія закриває її на ключ, який схоже знайшла в середині та вони теж спускаються в ліфті.

Меланія в якийсь момент, підходячи до авто, хапає Агнес за руку, намагаючись втриматись на ногах. 

Агнес люб‘язно допомагає їй і садить на заднє сидіння, до хлопця. Вона не дуже задоволено хитає головою, але мовчить. Меланія все ясно дала зрозуміти.Та й Агнес була занадто далекою від цих демонічних штучок.

Морена зовсім не задоволена тим, що її залишили саму в лісі. Не те щоб вона чогось боялась, але не любила вона самотності. Їй не хотілось з кимось спілкуватись, але хотілось знати, що вона не сама.

Лісні жителі не любили їх, але напасти посеред дня на неї одну теж не наважились би.

Вона накидає на свою коротеньку бежеву піжамну сорочку довгий чорний халат і підходить до своїх Таро. Їй потрібно знати, що їх чекає.

Руда вже тасує карти, але чує підозрілі кроки біля хатинки. Вона залишає карти на столі, хапає кухонний ніж і обережно виглядає з-за дверей. Бачить дивного хлопця, який схоже селянин, що зайшов в ліс. Відкладає ніж і виходить на ґанок.

Білявий хлопчина нахабно топчеться на посаджених Мореною травах. 

— Це хто тут по моєму саду топчеться?

Її голос грізний, вона б і сама його не впізнала. Хлопець сіпається й аж підскакує. Він відходить від клумби та підходить ближче до ґанку Морени. 

Не наважується піднятись до неї й зупиняється біля сходів.

— Вибачай, кралечко, не знав, що тут хтось живе.

Від його спокусливої посмішки відьмі хочеться сміятись. Знав би він, хто вона така.

— Іди геть, не можна діткам тут блукати. 

Він випрямляється і насуплюється, його сині очі міняють свій погляд. А Морена ледь стримує сміх. Він вважає себе альфа-самцем. І навіть не здогадується, що вона йому зовсім не кралечка.

— А ти сама чому тут? Хіба такі красуні, як ти не мають остерігатись страшних лісів?

Морена йде на край ґанку, стає навпроти нього і кидає зверхній погляд.

— Денисе, тебе всі шукають! — промовляє знайомий голос хранителя.

Хранитель Олександр був добре знайомий з лісовими жителями. Він був найголовнішим хранителем в цьому селі та очевидно найсильнішим.

Він виглядає мужнішим за Дениса і старшим. Під його чорною футболкою, яка прилипла до тіла видно пресс.

Сашко підходить ближче до них.

— Заманюєте невинних хлопців до себе в ліс, га, Морено?

Морена закочує очі.

— Побійся Бога, Сашо, потрібні нам твої хлопці.

Олександр дивиться на неї пронизливо, немов намагається щось з неї виманити, а потім намагається заглянути в хатину через відкриті двері.

— Агнеси немає? — нарешті запитує він.

Морена всміхається.

— Якщо хотів так з нею побачитись, то міг прийти особисто, а не посилати своїх агентів топтати мої трави.

Олександр миттю звіріє. Підіймається на сходинках до відьми та стає майже впритул до неї. Він набагато вищий і за неї теж, тому дівчина вимушена підійняти погляд вгору.

— Контролюй, що говориш, Маро, пам‘ятай, завдяки кому ти тут.

— Йди ти до біса, Сашо. 

Він всміхається і гнів на його лиці моментально зникає, він відступає від неї та підходить до Дениса, який не розуміє, що тут коїться.

— Саме тому, я й сюди прийшов, Морено.

Він плескає Дениса по спині та вони йдуть геть. Денис ще декілька разів оглядається і помічає, що руда стоїть все ще на своєму місці.