Біля крайнього вікна

Короткий опис:

Прочтавши цей твір ви станете свідками історії поїздки в літній табір дівчини, що стала центром споглядання цікавих любовних історій її нових восьми хлопців друзів. Це другорядна героїня, що насправді є ключем всіх подій. Попередження: історія повністю вигадка, а головні герої ніяк не стосуються реальних людей окрім їхньої зовнішності та ім’я. Я описуватиму події від свого імені і так як мені хочеться. Не рекомендується для читання людям менше 12 років. Тож погнали.

Розділ 1. Біля крайнього вікна.

Спокійний, жаркий день літньої пори. По гарячім, від яскравого сонця асфальті, їхав двоповерховий автобус набитий купою дітей-підлітків. Він гомонів від розмов, криків та пліток. На остонніх сидіннях, що були найтихішим місцім у автобусі примостилася одна вельми відлюдна персона. Людина яка не полюбляє говорити без мети, людина, що не хоче привертати уваги. А точніше я. Любителька послухати музику на самоті, і навіть зараз у місці повнму людей краще я заховаюся тут слухаючи свою улюблену пісню ( раджу послухати її, ось назва: “Stolen Dance”) я уявляла те, що чекає мене у літньому таборі. Так, я їду у літній табір. Повірте не за власним бажання. Хоча хто зна, як я проведу свої канікули. У мить хтось торкнувся рукою мого плеча. Я обернулася і побачила перед собою хлопця з темним волоссям та миловидним обличчям, що було обсіяно ластовинням.

-Вибач.

-А… так, що?- трішки здивовано відповіла я витягаючи навушник з вуха.

-Усі інші місця зайняті, а на моєму попередньому місці.. ем мені трішки не комфортно.- він поглянув на те місце від якого прийшов, там вже зібралася зграя галасливих створінь, що кричали на всесь автобус. Потрапити під їхню гарачу руку було б не найліпшим задоволенням.

-Тож чи можу я сісти поруч з тобою? – сповнений надії, запитав він.

-Так, сідай.

-Дякую. До речі я Фелікс.- сказав сідаючи хлопець.

-Полі.

-Приємно познайомитись.

-На взаєм.- я не планувала знайти знаймства під час подорожі а тимпаче друзів. Але за час розмови з Феліксом виявилося, що у нас багато спільного і мені цікаво спілкуватися з ним. Зза переднього сидіння висунулася голова, що представилася, як Хан Джісон. Поруч з ним сидів ще один юнак, як згодом ми дізналися його звали Чонін. Усю дорогу ми бубоніли про свяке і в якусь мить я аж відчула піднесення. Бо я давно не мала друзів і мені було приємно вести з ними розмову. Невдовзі ми приїхали у табір. Нас зустрів вожатий і хоч він  старший за нас десь на 2-3 роки він був Старшим вожатим. На слові “сарший”  наголосив увагу. Він представився як Бан Чан але дозволив називати його всім просто Чан. А ще він сказав, що грутожиток буде ділитися на дівочий та хлоп’ячий. Чесно кажучі це мене вельми засмутило. Я хотіла поселитися у сусідній кімнаті з Феліксом, Ханом та Чоніном. Ще й виявилося, що у цьому турі дівчат приїхало набагато більше ніж хлопців, тож вільної кімнати в якій би я жила сама у дівчачому гуртожитку не було. Моє серце заторабанило і на здивування для самої себе я заявила наступне.

-Поселіть мене у гуртожиток для хлопців.- всі навколо враз замовкили та поглянули на мене. Я аж зніяковіла. Хоча, що тут такого.

-До хлопців?- перепитав Чан.

-Так, там є вільна кімната?

-Ну так. Але ти дів..- Бан не договорив бо я його перебила наступними словами.

-Отже вирішили я поселюся у хлопчачій гуртожиток. У вільну кімнату.- і хоч це було моє спонтанне, трішки не обдумане рішення я ні на мить не пожалкувала про це. Я поселилася у сусідній кімнаті з моїми новими друзями, як і хотіла. Ми разом заносили торби та валізи до своїх тимчасових помешкань. Якийсь хлопець, якщо не помиляюся Чан Бін запропонував допомогу в перенесенні рочей. Та я твердо відмовила. Я сама здатна перенести свої речі, до тогож їх було не так багато і вони всі вмістилися в одну тробу. Невдовзі оголосили про обід і ми нашою компашкою з чотирьох осіб (Фелікс, Хан, Чонін і я) попрямували у бік їдальні. Сівши за вільний столик ми почали наминати трапезу розмовляючи про всяке. Їжа була нвпрочуд смачна, а атмосфера перевершувала усе можливе. Невдовзі до нас підсів Чан.

-Ну, що малята. Як влаштувалися?

-Все добре. Дякую за турботу.- промовив Хан і тоді всі хором підхопили.

-Дякуємо за турботу.

-Приємно. – в цей момент я помітила, що хлопець у протилежному кутку вперто дивиться на нашу компанію. Чан побачив мій погляд та запитав.

-Кого ти там побачила?- всі звернули увагу на мене та я лиш покліпала очима і промовила посміхнувшись.

-А ні нічого. Просто мені здається, що той хлопець скоро пропалить в тобі дірку Чане.- усі одразу поглянули у бік де сидів загадковий юнак. Бан трохи здивувавшись зперечив.

-Я його не знаю.

-А мені здалося, що ви зустрічаєтесь?- в мить промовив Чоніні. Бан аж закашлявся.

-Ні. З чого ти взяв?

-Не знаю. Здалося. Він так дивиться, ніби ти його власність.

-Вигадник.- Чан встав зі столу попрощявшись та попрямував до виходу. Знову зайшлася розмова про дурниці. І ніхто не помітив (окрім мене), як за Чаном пішов хвіст.