Фанфіки українською мовою

    — Постарайся нічого не зламать, мені цю квартиру завтра повертати.— Ми заходимо в невеличкий коридор, що веде до кухні, спальні, ванна. І в цілому це всі кімнати тут.— Почувайся як вдома. Голодний?

    Він так дивиться ніби я його запитала про супер секретний план по поверненню Криму. Вирішивши не мучать його такими «складними запитаннями» я вирішила взяти все в свої руки. Замітка на майбутнє: питання, по максимуму, вирішувати самій.

    — Мий руки та іди до столу. Зараз щось придумаю.— Я заходжу на кухню в які ми в двох ледве помістимося. В холодильнику не густо, але голодні не будемо. Омлет з грибами не так і погано, а на вечерю вже щось серйозніше. Їжа майже готова, а Барнс досі в ванній.— Ти там як? — Не сильно стукаю в двері,—потрібна допомога?

    Вже хоче постукати ще раз, але Барнс швидше відкриває двері. Все такий же замучений, втомлений та небезпечний.

    — Обід готовий.— Без слів він проходить на кухню, сідає за стіл але не їсть. Розглядає не мудрену яєчню.— Не збираюсь я тебе травити.Так ніби це можливо… *Нуль реакції*… Ну ладно,— своєю виделкою беру кусочок його блюда і жую.— Бачиш? Все добре, їж.

    Він просто встає і як ви думаєте, що робить? Правильно розвертаючись уходить. Знову. Як неочікувано. Я не його мама, не буду за ним бігать з тарілкою. А от самій поїсти не завадило б.

    * * * *

    Готувати бажання не було зовсім, тому я просто замовила. Якісь супи, салати та солодощі. День важкий, потрібно відпочити. Солдат зник і як він вийшов я не чула. Професіонал, що скажеш.

    Чесно кажучи я й сама до кінця не розумію навіщо це затіяла. В цілому я сама могла б впоратися з переховуванням. Попросити допомоги у Наташи, месник як ніяк. Але правда в тому, що вона і так багато для мене зробила. У неї в самої проблем зараз вистачає, а я можу хоча б спробувати боротися, за себе та своє існування, самостійно.

    Боротися? Цікаво як люди починають «боротися» коли притисне, навіть ті кому немає чого втрачати. Вже все втрачено. Сенс, бажання, а головне вже втрачено себе, свою людяність. Такою людиною є я, принаймні такою я себе вважаю вже давно.

     Я скоріше оболонка, що просто «існує». І лише зрідка намагається бути людиною. Лише для найближчих, які ще не розпізнали брехню, не помітили фальшиву посмішку та завчасно вивчені фрази «щасливих людей». Ти робиш вигляд, що живий. Не фізично ні, морально. Сарказм, жарти, емоції, які ти насправді не відчуваєш. І здається нічого вже не може повернути тебе минулого. А якби й могло, залишається розуміння, ти не заслуговуєш шансу, якого колись не давала іншим.

    З цими думками вже напів спала, як повернувся Барнс. Значить не тікав, можливо перевіряв шляхи відступу. Хоча можливо йому просто потрібно було привести думки в порядок. Все ж таки він розуміє, що працював на тих проти кого боровся. Тому він так підозрілий до мене, повертатись не хоче. А хто б захотів?

    * * *

     План дуже простий: заїхати в штат Меріленд, а звідти в Нью-Джерсі. Далі з Атлантик-сіті на пароплаві до Іспанії. Нема куди легше, але ж залишається питання. Як перевезти особливо небезпечного, розшукуваного на всесвітньому рівні злочинця? Відповідь: зробити з нього звичайного туриста. Ну принаймні по документах.

    Заходжу на кухню, Барнс сидить так ніби й не спав. Почувши, що хтось зайшов він різко встав, готовий відбивати напад. Тільки нападати я не збиралася. Побачив мене. Трохи заспокоївся, плечі спустились, але очима слідкував за моїми рухами. В сміттєвому кошику лежала упаковка від замовленої їжі. Все ж таки поїв.

    — Можна пройти? — Він все ще стояв у проході. Зробив крок в бік.

     На кухні якраз був увімкнений телевізор. Йшов прямий ефір із залу садіння. Заходить Романофф, не знала, що сьогодні йде слухання. Вдова йде спокійно, ніби це не через її справу зібрали весь комітет безпеки Америки. Я сіла за стіл. Романофф як завжди права. Виходить з залу ніби йде по червоній доріжці. Барнс також уважно слухав її спіч. Все на тому ж місці. Мовчки.

    Я поставила чайник. Ранок без чаю чи кави не може називатися ранком. Не для мене це точно. Ставлю дві чашки чаю на стіл, очима запрошуючи до столу.

    «— Як повідомлялося раніше, Гідру, що всі ці роки росла в середині Щ.И.Т.а, було ліквідовано. Проте не всіх її учасників було покарано. Просимо бути обачними та повідомляти про підозрілих осіб. Особливо небезпечним є ця особа *кадри з мосту* на ім’я Зимовий Солдат…»— краєм ока слідкую за Барнсом. По його погляду неможливо зрозуміти його емоції, але мова тіла є красномовною. Тіло напружене, а його рука зараз розчавить в щепки край столу.— «Також відомий як Джеймс Бьюкенин Барнс… По попереднім даним злочини, що йому приписують сягають…»— Я вимкнула телевізор. Ще вчора ти був загиблим героєм якого всі поважають, а як з’ясувалося, що живий вже нікому не потрібен. Точніше потрібен як предмет для обговорення.

    * Телевізор увімкнутвся *

    Барнс тримаючи в руках пульт дивився на екран ніби це справді цікаво.

    — Хочу подивитись,— невпевнено, ніби запитує.

    — Не має там на що дивитись ти і сам все знаєш.— Жмурюсь. Можливо грубо, але правдиво. Намагаюся забрати пульт, але спроба невдала. Солдат навіть не повертаючись відриває руку від столу, ніби завчасно відчув мої наміри. — Хвалько.— мені здалося чи це була усмішка? Не помітна, секундна, але посмішка. Ще одна спроба, знову невдала.— І на що я розраховувала? Потрібно обговорить наступні дії.— Він вимикає звук на телевізорі та повертається до мене.— у Нью-Джерсі в мене є знайомий, він зробить нам фейкові документи. З Вашингтона пропоную пересуватися в Меріленд. А звідти до Атлантик-сіті.

    — Потрібно в Пенсільванію.

    — Пенсільванію ? Навіщо?— І справді дивно. Взагалі дивно чути як він говорить. Жах. Що робили з людиною яка боїться і слова вимовити?

    — Знаю де є запас ресурсів.— На диво він говорить доволі впевнено. Нуу, впевнено по міркам Солдата.

    — Якого характеру ресурси?— Їжа, одяг, гроші, можливо зв’язки. Зараз будь що потрібно. Які зв’язки можуть бути у Зимового Солдата, що ти вже придумала ?

    — Амуніція. — Чи здивована я? Звичайно ні. Чи це мене радує? Ні.

    — Зброя це звичайно добре, але як ти плануєш її вивезти з країни ?— *Тиша*— Як я і думала. Мінімальні запаси зброї в нас є.

    — При повноцінній спробі нападу її не вистачить.— Тепер мовчу я. По його погляду чітко видно. «Як я і думав».

    — Сумніваюся, що Гідра зараз здатна на повноцінний напад, а привертати увагу нам не потрібно.— Видно, що він не задоволений, але сперечатися не став.

    * * *

    Ми зібралися швидко на годиннику було близько восьмої ранку. Ключ від МОЄЇ машини він забрав і сам сів за руль. Ну хто ж сумнівався? Я сіла ззаду, щоб при можливості по спать. Але звичайно ж мені це не вдалося. Дивлячись на те як він напружився мені здалося, що один не правильний рух і ніж з його кишені полетить мені прямо в зіницю.

    — Сунься.— Я намагалася пролізти між двома передніми кріслами, щоб сісти поруч. Він не задоволено жмуриться, але пролізти дає. Я не винна, що він такий широкий. Здається він трохи заспокоївся, але варіант з ножем думаю залишився. Їхали ми так хвилин 20, мені вже почало це набридати.— може музику ввімкнути?— хоча я й запитала, насправді я не збиралася чекати його відповіді. Просто потягнулася, щоб ввімкнути. Новини, новини, новини, погода.— Гаразд, музика відміняється. Ти взагалі як? — І справді. Я зараз виглядала як нездорова. я принаймні він так на мене дивився.— Розкажи щось про себе? А то їду з тобою в одній машині, про тебе нічого не знаю.— Знову цей погляд.

    — Зараз будь хто з перехожих про мене знає більше ніж я сам.— І не заперечиш.— Чого не скажеш про тебе.— А ось це вже не добре.

    — Немає чого розповідать. Не цікаве в мене життя.

    — За «нецікавими» Гідра не веде полювання.— І що на це відповісти? Якщо скажу правду мене викинуть з машини. Якщо спробую набрехати і він помітить то акція «ніж в зіницю» підключиться автоматично. Пауза затягнулася і він це розуміє. Вже збираюся щось відповісти…—Лягай.

    Без питань відстебнула ремінь безпеки, падаю під крісло і закриваю голову руками. Заточені дії. І саме вчасно. Починаються обстріли. Барнс намагається вирулить, щоб нас не підстрелили і поки вдало. Відкриваю бардачок, точно пам’ятає, там є пістолет. Намагаюся побачити хоч щось в вікні, не дивлячись знімаю запобіжник зі зброї. Але використати її не вдалося. Вереск коліс та мат від Солдата — це було останнє, що я чула…

     

    0 Коментарів