Більше ніколи

Повернення спогадів – це щастя. А-Юань радий, що згадав бабусю, дядечка, тітку… що Примарний генерал – його родич, який буде поряд і захистить його, якщо знадобиться.

Повернення спогадів – це біль. А-Юань виріс в Хмарних глибинах, де пам’ятали про злочини Венів і ненавиділи весь їх рід. Він чув розповіді тих, хто пережив війну, разом з ними плакав за загиблими і обурювався нечуваним звірствам.

А тепер він дізнався, що по крові рідний – тим.

Що його батько – Вень Сюй, який колись залишив адептів клану Лань без дому.

Вже не одну ніч А-Юань не може спокійно заснути.

Сянь-геге сказав йому: «Це не твоя провина, А-Юань, ти тоді ще був малий. Я ж розумів це, тому і врятував. І Ханьгуан-цзюнь завжди розумів, він виростив тебе, як свою дитину, а значить, він твій батько, і так буде завжди».

Та якби Вей Усянь знав!..

Ніхто не знає, що А-Юань закохався в Саньду-шеншоу. В ворога всіх Венів.

Ще з того часу, як рік тому гостював з Цзинь Ліном у Пристані Лотоса.

Перше світле кохання, яке зросло в яскравих променях літнього сонця, в різкуватому ароматі розквітлих лотосів, під плескіт теплої води.

Він млів від літнього тепла, крадькома кидав погляди на сильного і владного пана Цзян… здавалось, немає нічого більш красивого і загадкового за тонкі, ледь помітні шрами на засмаглій шкірі. Дивився, як Цзян Ван’інь плаває, з легкістю і невимушеністю річкового створіння, думав – «чи зможу і я колись плавати так?»…

А-Юань мріяв одного разу здобути вражаючу перемогу над чудовиськом або прославитись надзвичайним винаходом – і тоді зізнатись у своїх почуттях.

Тепер він ніколи не відкриє своєї таємниці.

Цзян Ван’інь знає, що той, кого всі вважали одним із клану Лань, насправді належить до роду Венів.

А-Юань ніколи не наблизиться до свого першого кохання… тому що розуміє той біль, і ніколи не посміє…

Тому що він любить так сильно, як тільки можна любити у вісімнадцять років.