Більше не Зимовий Солдат?

[ Якщо хтось взагалі це читає дайте знати. Хотілося б розуміти чи продовжувати роботу чи й далі писати в пустоту.]

Відлік пішов…

***

Ну сказати що ми тут лише за грошима було б брехнею. Барнс стоїть при виході, я йду одразу в спальню. Все найважливіше там.

Переховуватися від гідри та влади з голими руками було б божевіллям. Дістаю портфель, що зібраний саме на подібні випадки. В ньому знаходиться лише найнеобхідніше: одяг, гроші, зброя та деякі шпигунські хитрощі. Останнє є найпотрібніше.

30 хвилин.

Виходжу, Барнс стоїть на тому ж місці. Розглядає квартиру.

— Ти можеш пройти, сісти. — Кажу, віддаючи йому портфель.

— Не затримуйся. — Звучить скоріше як приказ, але все ж приймає портфель з моїх рук. Та я й не збиралася затримуватися.

— Є сер.— Віддаю честь. Жарту він точно не зрозумів. — Вже майже готова.

Йду на кухню, дістаю солодкі батончики. Кидаю одного йому. Він ловить не дивлячись, лише потім звертає увагу на об’єкт в руках.

Нарешті щось потрапить у мій шлунок. З таким харчуванням скоро почну втрачати свідомість.

Проводжу рукою під стільницею. Ще один пістолет. Він йде мені за пояс.

Тепер потрібно забрати найважливіше для мене.

В гостьовій кімнату відкриваю великі дверцята шафи. Я точно знаю де воно лежить. Невеличка коробочка чорного кольору вагою близько ста грам. Відкриваю, в середині така ж чорна але з червоним контуром однією невеликою, випуклою кнопкою. Ця річ лише для екстрених випадків. Закриваю і кидаю в карман штанів.

20 хвилин.

Поруч лежав ще один пістолет. Перевіряю наявність патронів у магазині. Чую як Барнс різко встає з крісла. Бути обережніше з ним, невже забула?

— Розслабся, просто перевіряю. — Я підняла руки, щоб він бачив. А Він готовий до бою, стоїть, дивиться на мене не моргаючі. Проходжу повз, віддаю його Солдату. Він одразу бере, але трохи з нерозумінням. Все ж кладе собі за пояс.

Виходжу в коридор, під невеличким столиком біля дверей закріплений невеличкий ніж з пояском. Закріпляю його собі під рукав.

— Думаю ми готові.

15 хвилин.

***

 — Було б ще не погано якби ми взяли тобі щось з одягу.

— Ні. — Одразу відрізає мої намагання на діалог.

— Ну гаразд, але я б собі щось взяла. І не потрібно так дивитися на мене, мені потрібен новий одяг, тим більше якщо ми плануємо й далі грати в хованки, цьому одязі ми вже засвітилися на всіх камерах. — Мовчить бо знає — я маю рацію. — Я розумію чому тобі це не подобається, але нічого не трапиться.

— Швидко.— Знову каже ніби наказує, але мене це не сильно турбує. Махнула головою у знак згоди.

***

Зайшли на якийсь міський ринок. Людей багато, натовп, всюди шум. Ідеально аби загубитися в натовпі, але так само добре й для наших імовірних переслідувачів.

— Все ще якось потрібно добратися до Меріленду, — ми йдемо між рядами, проводжу очима по запропонованому товару, нічого цікавого, — та було б добре повідомити мою людину що ми прибудемо. Щоб він встиг приготувати документи за раніше і ми просто забрали їх. Не хотілось би затримуватися— Він притримує мене за руку, вище ліктя, аби не зіштовхнутися із незнайомцями та й не розійтися з ним.

— Хто він? — Він відчуває явний дискомфорт серед натовпу. Я йому пропонувала залишитися в машині, що ми орендували. Але звичайно він не погодився.

— Тобі розповісти всю його біографію? — Я реально не розумію, хоч і здогадуюся, що він має на увазі.

— Він як ти? — Повертаю голову. З нерозумінням дивлюся на нього. Ми зупиняється, люди оминають, косо дивлячись на нас. — Пов’язаний з Гідрою?— Ну звичайно я в нього асоціююся з Гідрою. Не саме приємне, але на що я очікувала? Сама винна.

— Він не один рік працював на владу. Був вірним, але його замовили. У мене його замовили. Нам вдалося інсценувати його смерть. Він же зараз на «пенсії»,— показую лапки пальцями,— але деякі зв’язки залишилися. Ось ми ними й скористаємося.

Він нічого не сказав, хоча видно, що слухав уважно. Навіть після розповіді не промовив ні слова.

— Вибач якщо розчарувала.— Він навіть дивиться не на мене, а повз. Різко хапає мене за хвору ліву руку, тягне на себе й притискає до якогось дерев’яного стовбу. Цього я точно не очікувала. Я дивлюся на диво спокійним поглядом. Автоматично стиснула кулаки, готова давати відсіч. Все це трапилося буквально за декілька секунд, я й не встигла подумати про причини його поведінки як чую. Машина пролітає на великій швидкості рівно на тому місці де стояла я.

Не сказавши ні слова він відходить і йде далі. Сказати що я злякалася за своє життя не можна, скоріше просто не очікувала. Хоча навряд чи він просто дивився би як машина плющить моє тіло.

Наздоганяю Барнса. Його один крок за мої два.

— Дякую звичайно, але собі ж гірше. Це був твій останній шанс позбутися мене.