Біле лисеня. Розділ 3

Наступного дня. Ранок почався з того, що після сніданку Зоряна та Настя сховалися на дереві. Вони спілкувалися, малювали, грали, читали, загалом проводили час у спокої. Зоряна завжди проводила вільний час із Настею. Ще в дитячому будинку у них з’явилася звичка ховатись від усіх у кронах дерев. (Привіт клещики). Зоряна чудово лазить, чому успішно навчила сестру. Дівчині завжди подобалися вчити молодшу чомусь, та завжди слухала. Так вони пробули там години півтори. А потім.

– Ендрю, я їх знайшов! – крикнув Ніл. – Зачекайте, я знайду драбину, хоч вона не дістане.

На заднє подвір’я вийшов Ендрю, Ніл показав йому дерево.

– Дрю, у нас не одна драбина не дістане, до них. – Вони почали розмовляти між собою, іноді там пролитали мати.

– Спускаємось? – запитала Зоряна.

– Давай. – сказала Настя і взяла сумку з речами. Старша забрала сумку і одягла її так, щоб вона не заважала.

– Лізь за мною я тебе підстрахую.

Зоряна почала спускатися, стежачи за тим, щоб Настя правильно ставила ноги. На останній гілці вона почекала Настю дала її сумку, міцно взяла її, і перекинулася вниз головою тримаючись ногами за гілку. Зоряна витягла руки, опускаючи сестру вниз, де її підхопив Ніл. А сама зависла на кілька секунд. Потім перекинулася у нормальний стан, якщо нормально сидіти на дереві не тримаючись руками за гілку. І прикинула куди краще пригнути. Висота майже два метри. Дівчина подивилася на Ніла та Ендрю, обидва мовчали дивилися на неї. Очі Ендрю виражали чи то гнів, чи то страх. Глибоко зітхнувши Зоряна зістрибнула вниз.

– Це, що зараз було? – Ендрю був лютий.

– Ти про що? – запитала Зоряна, чудово розуміючи, що він має на увазі.

– Ми вас годину шукали. – Вставив Ніл.

– Так, мало того, що ми мало копів не викликали, так ви ще місце безпечніше ніж дерево в п’ять метрів у висоту не знайшли. – почав Ендрю. – Ви могли розбитися до біса.

– Ммммм… Немали, п’ять метрів замало щоб розбитися. І взагалі чого ми раптом впадемо? – запитала дівчина.

– Ти можеш і ні, а Настя так. – сказала Ніл.

– Вона зі мною була!

– Настя, у тебе і своя голова є, подумати, що це небезпечно?! Ні не можеш? – прикрикнув Ніл, все, перша помилка допущена. Зоряна сховала Настю за своєю спиною. Розправивши плечі.

– Я теж за неї відповідаю!

– Так, тільки ти теж ще дитина. І відповідаємо за вас!

– Я не дитина, ви нас всього тиждень знаєте і думаєте, що вже все вам про нас відомо? Засмучу вас, але це не так.

– Я думаю Настя нам довіряє. – На ці слова Ендрю смикнув Ніла. А Настя демонстративно надула шеки.

– Ну, дружелюбність і веселий характер не означає, що вона вам довіряє. – Зоряна попрямувала до будинку.

– Зоряно стій! – промовив Ніл, усвідомивши що тіки но впустив.

– Хто ти мені щоб мною командувати? Якщо я живу тут і користуюсь тим, що ви дали, не робить з вас авторитет! Я сама вирішую, що робити і куди йти. – Зоряна та Настя швидко піднялися до кімнати старшої. Зачинивши двері на замок.

Коли Ніл кликав їх на обід, вони не прийшли.

– Вони на нас злятися? – запитала Настя.

– Вони злі на себі, бо не подумали про те, що ми можемо зробити, – Зоряна сиділа в телефоні.

– Ну, це ж добре? Чи ні?

– Не знаю, це нормально але мені це не подобається.

– Я відчуваю себе виною

– Мовчи, якщо хтось і винен, що не правда, то це я.

– Ти так завжди, щось трапитися, так ти відразу береш усе на себе. Як ти ще не задовбала?

– Ой, ти не така проблемна.

– Але ж ти все контролюєш, ти вночі нормально не спиш. – сказала Настя. Що було правдою Зоряна схоплювався з ліжка від найменшого звуку.

– На тому світі відпочину.

– Не шуткуй так! Це не смішно.

– А як на мене смішно. Краще ніж жарти про гівно.

– Ага, – Настя надула шеки, вона так робить, коли ображалася. Зоряну це потішило, вона обережно обійняла сестру, а потім почала її лоскотати. Настя почала сміятися – Все досить.. я більше не можу.

Зоряна відпустила її і вони вдвох продовжували сміятися. У такі рідкісні моменти Зоряна відчувала справжнє щастя. У дитячому будинку часу на сестру не було, вона постійно тусувалася з Зграєю. Напевно тільки із цього Зоряна терпіла опікунів, можливість для сестри, та моменти побити разом. Ці думки змусили згадати Зоряну її дитинства, від чого в душі стало тепло та сумно. Вони лежали на підлозі, мовчки, перевівши дух.

– Коли я стану повнолітньою, я заберу тебе і ми поїдемо далеко від сюди. Назавжди, будемо лише вдвох. І я відвезу тебе на поле просто повалятись на траві. – Зоряна не хотіла думати, що її можуть не дозволити забрати сестру, і про гроші. Зоряна чудово розуміла, що в неї не коли не буде хорошого майбутнього. Але в сестри може вийти все.

– І в гори, хочу в гори. – сказала Настя.

– І в гори. – Зоряна згадала як сама у п’ять років у перші приїхала у гори, тоді це була казка, а вона принцеса у цій казці.

До вечора вони просто спілкувалися не про що і про все відразу. Зоряна навчала Настю математики. Але вже до п’ятої вечора Настя захотіла їсти і вони вийшли з кімнати.

Ніл саме піднімався щоб їх покликати. Побачивши їх у гарному настрої, він усміхнувся. І спустився вниз. Сівши за стіл і без побажань дівчинки почали їсти. Зоряна їла як завжди, але Настя просто проковтнула свою порцію салату та м’яса, і пробурмотіла щось на кшталт “дякую” побігла на верх. Зоряна подивилася на Ніла, в перші за весь час її стало так смішно, бачити здивування на його обличчі було справді смішно.

– Що це зараз було? – спитав Ніл дивлячись на сходи.

– Це одна з фатальних помилок. Вітаю. – Зоряна взяла свою тарілку та тарілку Насті. Поки вона прибирала Ніл ментально спілкувався з Ендрю.

– І що тепер? – продовжує Ніл.

– У нас є 4 помилки. Перша: крикнути на Настю; друга: становити небезпеку; і два інших секрет. – Зоряна руками вперлася в стільницю і сіла на неї. – Якщо ви припустите ще одну. Я заберу Настю та піду.

– І що нам робити, щоб її виправити? – Ендрю уважно дивитися на неї, Зоряна усміхалася, не дуже просто так. Посмішка одна з найкращих масок у світі.

– Не знаю, мене вона прощає, а опікунів поки що ні кого не пробачила.

– Зрозуміло – Ніл опустив погляд.

– Чому ти така активна? – спитав Ендрю.

– Ти про що? Про усмішку? – Зоряна схилила голову на бік.

– Я про все, – Ендрю вичікувано дивився на неї – Ти минулого тижня була спокійнішою.

– Була, я просто навчилася спати.

– Навчилася спати. – задумливо сказала Ендрю.

– Тут не безпечно, не де не буває безпечно. У другий день я припустилася помилки, яка могла коштувати мені життя, я не виспалася і відключилася.

– А зараз?

– Я сплю, але чую, як ти рівно о третій годині ночі спускаєшся вниз, попити води.

– То ти не спиш?

– Сплю, але по особливому

– У якому сенсі – Ніл подивився на неї.

– Ти вмієш контролювати свій сон, ти не спиш глибоко. – Заключив Ендрю.

– Майже, дуже близько, але не всі. – Дівчина зістрибнула зі стійки.

– Куди ти? – Ніл подивився на неї.

– До себе.

– Ти злишся на нас?

– Ні, – Дівчина дивиться на Ніла – Це краще ніж жодна реакція. Повірте мені.

– Я запитаю? – запитав Ендрю, на що Зоряна позитивно кивнула. – Чому ти впевнена, що ми тобі не нашкодимо?

– Ти не правильно поставив питання, але я зрозуміла. Я просто знаю, що ви фізично не хочете нам нашкодити. Та й по правді ви і психічно не хочете, але можете.

– Звідки знаєш? – питає Ендрю. Зціпивши руки і закинувши одну ногу на іншу. Чи то він намагався додати діловитості своєму вигляду, чи то йому так зручно.

– Просто знаю.

– Але при цьому ти нас відштовхуєш?

Зоряна промовчав і пішла. Години чотири вона то читала то йшла до сестри вислуховувати її фантастичні ідеї.

Настя готувалася до сну, в своїй кімнаті. Понад ростила постіль і почала прибирати брудний одяг. Щоб кинути його в корзину. Зоряна спостерігала за цим сидячи на підлозі навпроти дверей. Зоряна рідко відкривала двері на довго та зараз вона мала спостерігати за сестрою щоб вона чогось не накоїла. Час від часу залітаючи в телефон. Читаючи і шукаючи нові книги. Коли настав час Насті іти спати вона взяла спочатку купу брудних речей а потім повернувся за піжамою. Зоряна зачинила двері і сіла назад на килим. Через деякий час в двері постукали.

– Заходьте. – Промовила Зоряна.

– Привіт, слухай сьогодні обіцяю холодну ніч. В тебе звісно тепла ковдра. Але якщо раптом замерзнеш чи ще щось то підходь до на. – Ніл став у дверях.

– Ага, якщо якимось магічним чином замерзну скажу. – Зоряна не відривала очей від анонсу якоїсь дивної книги.

– Гаразд, не сиди на підлозі бо потім з статевими органами проблеми будуть і не тільки. – Зауважив він.

– Та ти що я ніби не знаю.

– Я просто попередив, – Ніл чекав на відповідь та дівчина мовчала. – Можна я зайду?

– Я здається тобі сказала що можна. Навіщо питати якщо не слухаєш. – Зоряна відклала телефон.

Ніл обережно підійшов і сів в позу лотаса навпроти. Він ледь-ледь помітно посміхнувся, його шрам трохи змінив форму. Зоряну дійсно вражало що він не соромиться своїх шрамів. В той час як вона їх ховає. Він був в звичайному спортивному костюмі.

– То що ти любиш їсти? – Запитав він.

– А навіщо це тобі? – Не зрозуміла дівчина.

– Ну ми з Ендрю хочемо знати що ви любите їсти, щоб ми могли готувати те що ви любите.

– В мене немає улюбленої страви. Настя любить печеру картоплю. І яловичину в будь якому виді.

– Ясно а чому в тебе не має? – Продовжив набридати Ніл.

– Бо не скажу що годують нас прямо супер в дитячому домі.

– Зрозуміло, сподіваюся скоро все зміниться, – Він піднявся. – На добраніч. – Він вийшов з кімнати, не дочекавшись відповіді.

– І тобі. – Кинула навздогін Зоряна.

Ніл підійшов назад, і з подивом на дівчину.

– Що? Я не зовсім дика. – Обурилася дівчина.

– Я не думав що ти ” дика “. Просто я ні коли не відповідав в твоєму віці. – Відповів він трохи сумно. Це майже не було помітно. – Але мені приємно що ти теж мені побажала. – Він пішов.