Початок

Хіната стояла в бойовому положені виставивши праву долоню вперід, а лівою, зігнувши в лікті, прикрила ребра. Вона ловила ротом повітря наче тонучий в морі, але всетаки не здавалась здавлено дивлячись на суперника попереду. Темне волосся, ледь вогке від поту, спадало пасмами на її плечах. Окремі коротші ,тонкі ,нові пасминки прилипли тоненькими кучерями до її шиї і виска. Це було красиво, але надто жорстоко. Супротивником був високий хлопець ,з довгим, темним волоссям і таким холодним поглядом що холонуло в жилах. Здається, він геть не втомився, віддишки у нього майже не було. Він стояв в такому ж положенні як дівчина навпроти. Хлопець був старший всього на 2 роки, але по силі вони були далеко один від одного. Це був її кузен, здавалось б така не похожа на нього, така спокійна і відчайдушно прагнуча до сили яка відмовляється їй покорятися. Вона не створена для цього, тендітна, з блідою, гладкою шкірою вона повна протилежність свого брата. Він зовсім не такий. Його холоднокровний характер і льодяний впевнений погляд міг збити з ніг любого супротивника. Неджи сильний, можливо один із найсильніших дзюнінів в їхньому селищі ніндзя. Він і до того був справжнім генієм свого власного клану – Хюга. Одне, лише одне наперекір заперечувало всі їх несхожості і кричало вголос – одна кров, це були їхні очі, очі клану Хюга. Білі з бузковим відтінком, здатні бачити крізь любі перегородки і стіни. Очі Бякугана.

– На сьогодні достатньо. – тихо сказав Неджи і опустивши руки подивився в небо.

Тієїж секунди на ніс ще захеканої дівчини впала перша краплинка сповіщаючи про зміну погоди. За нею впала ще одна і ще і вже за пару секунд злива хлинула на спарингуючих не лишаючи і надії на суху вечерю.

Хіната не здвинулась з місця.

– Ідем в будинок. – сказав хлопець протягнувши руку.

– Ні, – ледь чутно проговорила його суперниця проігнорувавши долоню допомоги – ми можемо продовжити в залі на першому поверсі… в будинку.

Якусь секунду кузен думав про це, але придивившись бякуганом крізь все тіло промокшої до нитки дівчини, він чітко підмітив пошкоджену гомілку і проколоте сюрикеном пличе дівчини.

– Однозначно ні. – спокійно сказав він і Хіната відступила.

– Може заварити чаю?- робко запитала вона ледь чутно доторкнувшись до ліктя парубка який вже піднімався сходками на веранду.

– Не цього разу. – спокійно відповів він і зник з її очей.

“Звичайно…- подумки сказала вона – Не цього разу..”

Неджи піднявся по сходах на другий поверх у свою кімнату. Закривши дерев’яні двері він плюхнувся на ліжко і закрив очі. В голові було пусто, точніше він так хотів. Через п’ять хвилин він всівся біля бильця і подивився на годинник. Не спішучи парубок заглянув в шафу, витягнув з верхньої полки великий кремовий рушник і закинув собі на плече. Він не виходив, слухняно спостерігаючи за часом. Почекавши ще декілька хвилин він вийшов з кімнати у великий просторий коридор. Просто біля його дверей були сходи на перший поверх. І не аби які а величаві, широкі з деревяними поручнями ручної роботи і з металевими вставками по боках. На другій стороні від сходів була невеличка кладова з різними побутовими речами, білизна, постільне і тому подібне. Цим розпоряжалася особисто служанка в домі і навіть хазяїну особняка Хіаши, вона ключі не довіряла. Навпроти кладової були розкішні широкі двері у зал для прийомів. Зазвичай там збирались старійшини для вирішення проблем клану чи щось урочисте. Залом керував безпосередньо сам Хіаши, але користувались ним рідко, тому двері були як і в кладову, завжди замкнені. По іншу сторону від кладової була кімната Хінати. І дальше по коридорі, прямо – ванна. Кухня, безпосередньо як і кімната Хіаши і Ханабі з прислугою була на першому поверсі, і звичайно ж там теж був зал, але не для гостей, а для щоденних тренувань які проводив Хіаши для доньок.

Хіната вийшла з ванни окутавшись білим мякеньким халатом. Її щічки трішки порозовіли від гарячої води, а мокре волосся неслухняно спадало на плечах. Вона закрила за собою двері і обернулась побачивши брата, що впевнено крокував у її сторону.

– Неджи-сан…- прикрилась вона рукою і щічки її зарозовіли вже далеко не від жару.

– Я в душ, ви закінчили Хіната-сама? – холодно поцікавився старший брат не звертаючи ні найменшої уваги на соромязливість дівчини навпроти.

– Ти можеш скористатись душем на першому поверсі… – з ледь замітною усмішкою виговорила вона -Після мене вода не надто гаряча.

– Мені підходить. – байдуже виговорив Неджи і покрокував дальше.

Його увагу привернуло щось надто яскраве для цих ніжних ,однотонних стін і він обернувся. На плечі все ще заклякшої на місці дівчини виднілася червона пляма яка яро просочувалась крізь халат. “Оце так. З раною під гарячу воду. Що за неуміха! – подумки хмикнув хлопець“.

– Хіната сама!

– Що таке?- неочікувано обернула голову Хюга.

– Ваше плече, потрібно обробити рану! – сказав він підійшовши ближче.

Дівчина мовчки, намагаючись розгледіти що там побачив її брат схватилася рукою за плече і ахнула. Неджи відсікся назад, спостерігаючи на відстані.

– Думаю нічого серйозного… – зосереджено сказала Хіната приспускаючи з плеча край почервонівшого халату.

Серце Неджи забилось частіше, він проковтнув слину і зжавши в руці рушник зробив крок ближче. Дівчині завжди було важко прочитати думки брата. Хоч він із нижчих гілок їхнього клану, він був генієм і завжди був на крок попереду. Їй часто згадувались їхні битви, коли ще вони лише стали чунінами. Жорстокі і безжалісні. Він здається ненавидів її тоді. Зараз ситуація на її погляд не надто змінилась, але Неджи помужнів і його вчинки здавались не такими жорстокими по відношеню до сестри.

На плечі виднілась невелика багрова ранка.

– Хіната-сама!!- неочікувано гукнув хтось у іншому кінці коридора і дівчина швидко натягнула халат назад на окровавлене плече.

Напротів кімнати Неджи була ще одна, гостьова кімната, але там частенько поселявся Ко.

– Що тут відбувається?- насторожливо глянув він на Неджи очікуючи пояснень.

– Хіната-сама, отримала поранення на тренуванні, потрібно обробити рану.- як завжди без емоцій сказав Неджи вставши перед сестрою закриваючи її собою.

Хіната стояла сама не своя. Їй було страшно ніяково, але вона не наважилась заговорити, лише трималася за білосніжний халат, жестом прикриваючись і опустивши голову.

Через хвилину з кімнати Ко вийшов високий, як і Неджи довговолосий парубок у білій рубашці і сірих з чорним поясом штанах. Навідмінно від Ко і Неджи, він був без пов’язки на лобі, що могло означати лише одне – один із головної гілки клану.

– Хатецу, незнав що ти тут. – видавив Неджи.

– Ох, – посміхнувся безтурботно Ко, взявшись за затилок – я хотів попросити в нього записи з попередньої місії от він і приніс.

В коридорі нависла злогнітюча тишина.

– Я подивлюсь що у вас з плечем Хіната. – сказав Хатецу Хюга і пройшовся вперід залишаючи Ко одного .

Хіната, сама того не помітивши ступила крок назад,все так же червоніючи.

– Ні. – холодно вимовив Неджи – Нацу з Ханабі ось ось прийдуть. Я не думаю що ти медик, хіба ні?

– Я навчився більше ніж достатньо, не заважай. – вперто вимовив Хатецу зупинившись навпроти суперника. Хінату здавив сором і вона відчувала себе винною в суперечціі, хоча це явно було не так. В погляді Хатецу, такого впевненого, рішучого і вольового, дівчина завжди бачила нестримну жагу до лідерства і першості. І хоча майбутнім лідером клану без вагань мала бути Хіната, Хатецу вдосконалювався і тренувався, що б колись і йому сказали – О, це дійсно хлопець з головної вітки! Геній!…, але місце генія вже було зайняте кимось більш нижчого походження і це Неджи. Ні, сказати що між ними ворожнеча, це прямо збрехати бо її не було, але деяка неприязнь залишалась і це тяготило Хатецу.

Тишину перебили торопливі кроки на сходах і кузен подумки видихнув з полегшенням розуміючи яких проблем для сестри уникнув. В коридор влетіла Нацу. Активувавши Бякуган, 28 річна дівчина, з коротким, по вуха, волоссям несамовите глянула на всіх по одному і зупинивши свій погляд на переляканій подіями Хінаті яка ще трохи і звалиться з ніг від ніяковості.

– Шо ви тут всі стовбичите біля шановної Хінати-сама!?

– Тут таке діло… – почав пояснювати Ко невпевнено усміхаючись.

Хатецу і Неджи все так же само стояли на своїх місцях і сверлили поглядами то Хінату то один одного. Вони були приблизно одного росту, і хоча Неджи було 19, а Ко з Хатецу по 22, всі троє вже гордо носили звання джоуніна. Ко приглядував за Хінатою, особистим порученям Хіаши, поки того немає дома, але Неджи завірив що йому теж можна довіряти, тому охоронець проводив біля Хінати менше часу і вирішував свої проблеми. Нацу ж була нянькою Ханабі і до сьогодні помагає їй і наставляє молодшу дочку Хіаши.

Нацу швиденько підбігла до зніяковівшої дівчини і взявши ту за руку швидко спустилась по сходах на перший поверх обробляти рану.

Ще хвилину постоявши і дивлячись в слід йшовшої геть Хінати ,хлопці мовчки пішли по своїх справах. Неджи у душ, а Ко пішов проводити Хатецу до виходу, дякуючи за допомогу з документами.

Тим часом Нацу вже оглядала хазяйку в своїй кімнаті. Ханабі слухняно сиділа на веранді дивлячись як сідає сонце. Старша сестра бачила її через вікно і відчувши чиїсь погляд на собі, Ханабі оглянулась і усміхнулась.

– Дякую, ти мене дійсно виручила. – невпевнено подякувала дівчина своїй рятівниці.

– Ох, Хіната-сама…- перемотуючи плече виговорила жінка – Ви маєте розуміти що вже не діти… Ви так виросли, стали справжньою красунею – усміхнулась вона – Хатецу буде частіше появлятися у нас,так як він із головної гілки, йому потрібно багато вчитися.

– Я…я розумію, – робко опустила голову дівчина.

– Непереживайте, вам всього 17, ви ще така молода. Та і до того я впевнена що ви найдете в собі силу в разі чого поставити тих забіяк на місце! – радісно хлопнула в долоні Нацу і Хіната задумчиво ,подякувала і покрокувала до дверей.

З голови дівчини не виходили слова няні. Як це вона має ставити на місце забіяк, і яких саме забіяк, адже такого взагалі не буває. В силу обставин їй довелось перший раз стояти в одному намокшому халаті перед кимось крім самої Нацу, от вона і розгубилася. З другого боку Неджи. Вони росли разом від малечку і Хіната довіряла йому. Можливо він ще тримає на неї з Хіаши обіду, за смерть батька, і не вважає її за сестру, але вона відчувала що більшісь тих обід позаду і він відноситься до її гілки більше ніж достатньо добре. Він змирився, напевне, що бути не більше ні ж охоронцем його уділ, але як би там не було Неджи лишався генієм свого роду і не збирався нікому уступати бодай по найменших успіхах, навіть якщо це був Хатецу – один із головної гілки якій Неджу прислужує і береже.

Дівчина швидко покрокувала у свою кімнату. Закривши за собою двері вона спокійно відкрила шафу біля ліжка і з нижньої полиці взяла бліду нічну сорочку без рукавів. Переодягалась вона швидко без лишніх рухів, ніндзя як не як. Здається ще рік назад сорочка була вільніша і довша, а тепер підкреслюючи всі привабливі форми дівчини вона ледь доставала до колін. Переодівшись і причесавшись, Хіната вімкнула лампу за столом і всілась на крісло поруч ,щось шукаючи в шухляді. Це був клубок червоних ниток. Вже яку ніч підряд вона вяже шарф для героя селища, для її коханого, для найкращого Наруто Удзумакі. Після війни їй так і не хватило духу сказати тих три омріяних слова – Я люблю тебе! Наруто був надто зайнятим відновленням селища, а Хінати кланом і тренуваннями які не відкладалися. Вона сиділа в самій лише нічній сорочці, босяком і з вогким волоссям і спокійно вязала час від часу піднімаючи голову любуючись вечірнім небом.

Тим часом Неджи вже вмикав воду. Він не спішучи зняв з себе весь одяг, зтягнув атласну, темно сіру стрічку з волосся і став під холодну струю води.

Тіло напружилося, але він не відступав. Неджи закрив очі тонучи в своїх думках. Його тривожило що Хіаши останім часом часто відлучався, лишаючи Хінату і Ханабі без нагляду. Ну як без нагляду, Ко звичайно приглядав, але на нього надії мало було, він надто розслабився. Невже Хіаши таким чином готував Хінату до посади лідера. Невідомо. Лишалося догадуватись, але в хлопця були проблеми і по мимо цього. Через тиждень має бути місія в країні Хмар. Цунаде назначила Неджи капітаном. Це пошукова місія тому крім нього в команді буде Кіба з Акамару, Рок Лі, Інно, Наруто і Хіната. “Хіната-сама… – сумно видихнув хлопець і відкрив очі не відходячи від води.” Вона була його сенсом і його мукою, була всім і нічим. Він ненавидів себе за це, за свої думки які не могли покинути його розум, за погляди не притамані кузену. Він незнав коли це почалось, рік тому, п’ять…з дитинства чи з народження. Він всіма силами намагався її відштовхнути після смерті батька, начебто була причинна і це все природно, але після битви з Наруто на екзамені на чуніна він здався. Час від часу згадуючи слова власного тата в листі – ” НЕДЖИ ,ХІНАТА ДІЙСНО ОСОБЛИВА ДІВЧИНКА. ВОНА НЕ ТАКА ЯК МИ, АЛЕ ВОНА НАША. МЕНІ ДУЖЕ ШКОДА, ЩО Я ПОКАЗАВ ТОБІ ЛИШЕ СВОЮ ПОГАНУ СТОРОНУ. Я БАЧИВ ТВОЮ ЛЮБОВ ДО НЕЇ КОЛИ ТИ БУВ ЩЕ ДИТЯМ І НЕ РОЗУМІВ НАСКІЛЬКИ ЦЕ ЧИСТО І ЩИРО. БЕРЕЖИ ЇЇ І СВОЮ СІМ’Ю ЯК ЦЕ ЗРОБИВ Я.” Якби було все так просто.

Обернувшись в сторону пустої стіни, хлопець напружив погляд і активував Бякуган. Вмить стіна перестала бути перегородкою для нього і він побачив силуєт дівчини сидівшої за столом. З його губ зірвався тихий подих і Неджи сконцентровано приглядався весь закіпаючи від жару що потрохи охопило його тіло. На Хінаті не було нічого крім її спальної сорочки і нижньої білизни . “Безсовесна!- відалось в його голові і він опустив руку до пояса чуючи явне напруження там”. Вона була така беззахестна, така бажанна, така дорога для нього і він не міг просто так стримуватись. Не міг особливо коли ставав старшим .Всі їхні тренування, всі випадки колии вона так близько ,як випробування для нього і це було боляче і водночас так прекрасно коли він знав що вона поруч і з нею все гаразд. Але всеодно як би хлопець себе не втішав, це було неправильно. Вони занадто близькі родичі, занадто різного рангу ,занадто різні. Якби тільки Хіаши дізнався про думки і бажання свого племінника, це був би кінець.

Відкинувши в сторону лишні думки, хлопець нарешті обхватив рукою своє напруження явно не малого розміру. Погляд все так і зосередженно тримався дівчини десь там за стінами ,яка тихо сиділа за столом і перебирала пальцями червоні нитки. Румянець тихо підкрався до щік парубка і його серце раз через разу почало пропускати удари . Рука твердо скользнула по напруженому органу і ще раз, і знову. Холодна вода на його тілі ставала теплою. Спершись спиною в холодну плитку і відкинувши голову назад, Неджи пришвидшив темп. Знову і знову по його тілі струївся жар. Від задоволення він невольно прикусив губу і все… Біла густовата рідина обляпала руку і низ живота, проте вода швидко змила сором і хлопець задумчиво глянувши собі під ноги, зіжав руку в кулак і вимкнув воду.

“Що я роблю… – подумав він скривившись – Ні, що ти зі мною робиш, сестра!!?” Сором і повний відчай, ось що переповняло його в цей момент, але він не міг інакше. Не міг нічого з собою зробити.

Захід сонця був просто прекрасний цього вечора. Але всі очікували нового дня.*