Булочкопад

Always said I was a good kid

Always said I had a way with words

Never knew I could be speechless

Don’t know how I’ll ever break this curse

Daughter “Burn It Down” 

Вівторок починався непогано. Драко був виважений та спокійний, незважаючи на вчорашні події. Асторія перестала розказувати про права чарівників і необхідність скаржитись в Міністерство, більше переймаючись харчуванням Драко. За сніданком вони обговорювали перший квідичний матч, у якому слизеринці за недобором не зможуть взяти участь.

— Ще одна тотальна несправедливість! — критикувала вона.

— Чого несправедливість, Асторія? У нас 12 учнів, з яких 4 — першокурсники. Ти — яка не любить квідич, я — якого ніхто не хоче бачити. А інші банально не зацікавлені.

— Це тупо, Драко! Ти прекрасно літаєш! Інші могли б зібратися навколо тебе.

— Мені це не цікаво.

— А Поттер з дівчиною літатимуть!

— Поттер і Візлі не смертежери. Скільки тобі повторювати?

— Окей, продовжуй ці самопринизливі практики, якщо хочеш, — вона відкусила плюшку з заварним кремом. — О, можна глянути? — вказала вона на паличку, що виглядала з кармана його мантії.

— Так, тримай.

Вчора Драко відправив листа мамі і сьогодні чекав відповіді. Хоча хтозна чи можна їй писати. Азкабан не дозволяв листів. Він боявся, що його сову може перехопити міністерство, але водночас не міг їй не написати:

“Мамо!

Прочитав у свіжому випуску “Віщуна”, що тебе відпускають. Якщо це так, то я за тебе радий. У мене все добре. У Гоґвортсі до мене добре ставляться. Є товариші. Я маю паличку і можливість чаклувати, хоча і з обмеженнями. Чекаю твоєї відповіді.

Драко”

Щодо “добре” та “товаришів” він дещо перебільшив, однак і не збрехав же. Усе не так погано, як можна було очікувати. Можливо, варто було б додати “я люблю тебе” чи написати “дорога мамо”, але він не мав такої звички.

Драко здалеку угледів чорну сову, яка нагадувала сімейного філина. Це міг бути знак лише від мами. Сова скинула сірий конверт, вхопила з руки Драко шмат тосту і порхнула геть. Він нетерпляче розкрив листа, радіючи, що отримав відповідь так швидко, навіть не помітивши штампу від Азкабану.

“Дорогий Драко,

Я невимовно радий, що ти впорядку. Проте вчора я прочитав номер “Щоденного Віщуна” і був здивований. Вони пишуть гидливі речі про тебе і нашу родину. Але ще більше я здивувався, прочитавши про твоє повернення до Гоґвортсу.  У цей розсадник ненависті до чистокровних! Прошу тебе, негайно збиратись і їхати, поки це не стало небезпечно. Поттер та подібні йому будуть намагатися тебе знищити, Драко! Будуть казати тобі про почесть до маґлів, принижувати і зневажати. Але ти знаєш, хто ти! Ти — Мелфой! Ти не зрадник роду чи руйнівник цінностей, встановлених задовго до твоєї появи. Пам’ятай це! Я допоможу тобі виїхати з країни якнайшвидше — у мене тут є знайомі. Пиши мені інколи. У мене все добре. 

Твій батько”

Драко тримав листа в руках і не міг дихати. Рядки лунали громогласним батьковим голосом: “Розсадник ненависті… Будуть намагатися тебе знищити… Ти — Мелфой”. Його захлеснув гнів, однак обличчя залишалось незворушним.

Драко почув як крізь товщу води крик Асторії. Бах!!! Таця, уставлена плюшками з заварним кремом перед ним, вибухнула. Булки розлетілись на крихти, заляпавши сусідній стіл. Таця гучно гепнула на підлогу. Бах!!! Рвонув томатний соус у сосуді поруч. За ним взлетіли вафлі, таця з беконом, яєчня на тарілці перед Драко. Стеля, яка зазвичай показувала небо в реальному часі, стала чорна, від чого Зала поринула у напівтьму. Обляпані їжею рейвенкловці за сусіднім столом тремтіли, дивлячись на Драко. Хтось засвистів, хтось крикнув “псих”, але більшість дивилась зі злобою і перешіптувались: 

— Навіщо його повернули? 

— Він же небезпечний. 

— Вбивця!

— Кажу вам, він цілився тією соусницею в мене! Знає, що я маґлороджений! 

— Заткнись, Оскаре, ти напівкровний! 

— Смертежерська кровожерлива наволоч!

Наостанок лист у його рукав розлетівся на шмаття.

— Що тут відбувається? — підбігла директорка зі вчительського столу. — Мелфой! Віддайте негайно паличку! 

Драко глянув на директорку розгубленим поглядом.

— Пані директорко, — втрутилася Асторія, — його паличка в мене. Він не робив ніяких заклинань. Скажи, Драко?

Він мовчав. Асторія показала в якості доказу паличку Драко, яку все ще тримала в руках як коштовний скарб.

— Вставайте, пане Мелфою, ви йдете зі мною, — сказала Макґонеґел.

Він не пам’ятав, як йшов коридором, а йому щось казали, він прокручував слова батька: “Але ти знаєш, хто ти! Ти — Мелфой”.

— Сідайте, — наказала директорка в кабінеті.

Він сів.

— Ну?

— Що? — тупо спитав він ніби не розумів, що звернулись до нього.

— Давно маєте некеровані чари?

— Пару разів бувало влітку.

— Що саме?

— Наслав сверблячку на наглядачів і викликав сніг в кімнаті.

Макґонеґел взяла пергамент і стала записувати.

— Пане Мелфою, ви розумієте, що це небезпечно?

— Я не очікував, що це станеться. Вибачте, — видавив Драко нещирі вибачення.

— Добре, — подобрішала Макґонеґел. — Та з огляду на вчорашню статтю це проблема, яку треба вирішувати. Ви могли когось убити чи поранити. Чи самі постраждати. Що такого сталося?

— Я отримав листа.

— Листа? Від кого?

— Від батька.

— І?

Йому не подобались лещата, якими Макґонеґел намагалась розкрити його мушлю. Хто вона взагалі така, щоб питати у нього про особисте?

— Містере Мелфою, це відбувається знову, — суворого сказала Макґонеґел, впившись у Драко очима.

Свічки на столі директорки вже стали гаснути від тремтіння. Вона встала, повернувшись за мить з кухлем, наповненим чимось підозріливо схожим на маслопиво.

— Випийте.

Він зробив два ковтки і заговорив:

— Я думав, це лист від матері. Якби знав, що від батька, то не відкривав, — сказав він і випив одним ковтком увесь кухель. 

— З огляду на ситуацію, не раджу більше відкривати листи від батька у Великій Залі. А також не раджу писати листи, поки Міністерство та “Щоденний Віщун” прискіпуються до кожної вашої дії.

Хіба він цього не розумів? Знав. Він не думав, що може викликати салюти з їжі і нагнати туману лише від… Ох, чому його батько такий дурний?! Скельця окулярів Макґонеґел тріснули. Вона, ні краплі не здивувавшись, зняла їх і поклала.

— Драко. Я знаю, ти чудово володієш блокологією та виманологією, та іноді ці чари шкодять твоїм силам.

— Як шкодять?

— Блокологія допомагає утримувати свої справжні емоції і думки глибоко всередині від впливу і вторгнень недругів. Але тривале використання чарів блокології може зашкодити. Людина перестає розуміти власні почуття і справжні думки, і врешті-решт втрачає здатність їх проявляти. Надлишок невисловлених емоцій призводить до різних неприємних наслідків. У цьому випадку — до неконтрольованих чарів. І дуже сильних. Розумієш?

Драко кволо підвів погляд на директорку і нічого не відповів. Вона напонила його пустий келих свіжою порцією маслопива і сказала:

— Я маю повідомити про це Міністерство.

— Вони мене виженуть? — спокійно спитав він, очікуючи цього розвитку подій.

— Я не знаю, — видихнула директорка. — Однак, якщо закони щось значать, то навряд, оскільки ти не порушував їхніх прямих вказівок. Палички не було у руках. Тому є свідки. Я запропоную варіант, на який вони можуть пристати, і тебе не виключать. Але тобі доведеться зробити мені послугу.

— Яку?

— Заради Мерліна, зроби усе можливе, щоб це не повторилось. Будеш ходити на щотижневі заняття з контролю. Згоден?

— Думаєте, це допоможе?

— У мене немає вибору. А в тебе є. Обирай, чого ти хочеш — розбиратись з Міністерством чи спробувати контролювати себе, щоб залишитись тут?

— Другий варіант.

— Дякую. Я так і думала. Прийдеш у п’ятницю о 18 годині. І ще одне, — сказала вона і тихо додала: — Для всіх краще буде, якщо це залишиться між нами. І, на жаль, Міністерством. Можеш іти. До п’ятниці.

— До п’ятниці, — повторив він ехом.

Асторія вже чекала біля гаргуйля.

— То що? — готова до поганих новин, сумно спитала вона.

— Я залишаюсь.

Асторія обійняла його і бодро закрокувала поруч, не забуваючи вскрикувати від радості. 

— Це був найепічніший в моєму житті булочкопад! А як ти заплямував тих рейвенкловців. Дуже круто! Як ти це зробив? 

Драко, не вдаючись у деталі, пробурмотів щось про випадковість і забрав свою паличку. Нові перспективи відкривались перед ним — реальна зброя, здатна вбити і його, і інших з необережності, постійно була з ним, чатувала всередині. Він розумів, що це все погано, матиме неприємні наслідки і бла-бла-бла. Але це дуже незвично і могутньо. Таких чарів він ще ніде не зустрічав і ніколи не чув.