Будь Більше Ніж Другом

“Так… ви можете ще раз описати ваші почуття у той момент?” 

Спартак поглянув на тьмяний квадратик на своєму планшеті, де його пацієнтка уже вдруге намагалася розповісти йому про свою нагальну проблему. Він був страшенно розсіяний, це було так не схоже на нього, що він мимоволі доторкнувся до власного чола і поміряв пульс. Та ні, застуди наче не було. 

Але тоді якого біса він уже всоте повертався до того вечора в Івано-Франківській філармонії, до пилу із великої бордової куліси, який сипався на них, наче сніг та до їхнього по-підлітковому жадібного поцілунку. Йому ж тридцятка, він давним давно не малий прищавий курсант, то чому ж він продовжує жити цим спогадом. 

Напевно тому що, після того як Женя просто таки признався у тому що він, дослівно “втюхався” у нього,  зник з радарів на 5 днів. Ані запрошення поснідати, ані грізні повідомлення від їх тренера у качалці, навіть хитрий план по використанню Антона як засланого козачка який би мав витягнути його кудись пограти в настолки, не вдався. Євген Янович був повністю поза зоною доступу. 

При цьому він з’являвся у сторіз на Інстаграмі, зі смішком спростовуючи їхнє компрометуюче фото, посилаючись на майстрів фотошопу. Він був де завгодно, але не коло Спартака.

Можливо, Женя таки усвідомив що ляпнув зайвого піддавшись моменту або йому було соромно за те що він сказав. Спартак добре знав, що намагатися аналізувати здогадки було марною справою і їм би варто було просто-напросто про все по-людськи поговорити, але як це можна, трясця, зробити якщо Янович як той вуж постійно вислизав від нього.

Не може ж він просто взяти і припертися до того додому на бозна-який поверх, без електрики для ліфта?

“Спартак, ви мене чуєте? Якийсь зв’язок поганий… Спартак?!” пані по той бік екрану починала уже нервувати, коли психолог знову поринув у роздуми не по темі.

Ні, так діло не піде, або він розбирається із цією ситуацією раз і назавжди або це переросте у якесь зациклення. Не можна мріяти посеред роботи, чорт забирай!

Але, наче deus ex machina, ДТЕК вирішив за нього чи продовжувати йому сеанс: світло вимкнули не за графіком, дзвінок у Zoom-i обірвався і Спартак кілька секунд просто по-ідіотськи завис втупившись у порожній екран свого планшету. 

Це було однозначно поганою ідеєю залишитися проводити зустрічі вдома замість коворкінга. 

Кляті москалі, щоби вони повиздихали. Спартак хмикнув своїм думкам, теоретично він би теж підпадав під категорію “москаль”, якби це не було соціальним конструктом більше аніж словом на позначення усіх тих хто народився за парєбріком. 

Москалем не народжувалися, ним ставали. 

Тепер точно доведеться щось робити із ситуацією з Яновичем. Спартак безцеремонно наче той сталкер передивився його останні дописи у сторіз та з подивом помітив, що той був у його районі. Паперовий стаканчик у його руці мав емблему їхньої місцевої кав’ярні, де вони часто купували каву в останній момент перед записом. 

Якого біса він тут робить, якщо перед цим уникав їхніх зустрічей?

Світла не було, а отже не працював і домофон і Спартак здригнувся від різкого, нетерплячого стуку в двері. Він підвівся обережно, не роблячи зайвих звуків, подався до вічка аби побачити невиразні обриси чоловіка у темному коридорі.

“Спартачок? Це я!” Женин голос змусив його трохи заспокоїтися, він уже боявся що це один із тих невгамовних сусідів із будинкового чату який погрожував усім хто надмірно користується електроенергією жорстокою розправою. Спартак глянув на свою багатостраждальну ігрову приставку, яку він примудрявся підключати до чого завгодно за час блекаутів. “Впустиш мене?”

“Та заходь” машинально промовив Спартак, відкриваючи двері. Навколо панувала майже моторошна напівтемрява, він не додумався навіть увімкнути ліхтарик на телефоні, коли Женя, освітлений екраном свого смартфону, наче привид, зайшов до його квартири.

“Чого ти сидиш у пітьмі?” здивувався Янович і по-хазяйськи зайшов до кухні аби навпомацки відкрити один із буфетів і витягнути ще запаковану пачку свічок. “Ти навіть ними не користувався, я бачу.”

“Вони ароматичні… Мені таке не подобається,” пробурмотів Спартак, відчужено спостерігаючи як Женя клацає запальничкою аби скоро тепле світло прогнало похмуру мглу на його кухні, за столом, де вони записали уже десятки своїх подкастів.

“Я-а… цей, прийшов принести тобі кави…” пробелькотів комік, його обличчя було занадто розмитим у цій напівтемряві аби розгледіти що ж у нього було на думці. 

“Ти припхався у інший район щоби купити мені каву із ларька під моїм же домом?” хмикнув Спартак, він так і не міг позбутися цієї жорстокої риси дражнити Женю, коли той ніс маячню. 

“Ну, трясця, що ти хочеш від мене?” обурився Янович, надпиваючи із єдиного стаканчика котрий тримав у руці.

“Це ж моя кава…” Суббота єхидно посміхнувся, наближаючись до нього. 

“Курва,” вилаявся Женя та перелякано глянув на свого друга. “Гаразд, я прийшов поговорити. Просто, я не хотів писати “нам треба поговорити” бо це звучить супер стресово і взагалі якось по-дибільному, тому… е-е, перш за все вибач, що не виходив на зв’язок ці п’ять днів, мені треба було подумати.”

“І що? Ти подумав?” продовжував глумитися над ним Спартак. Це було страшенно непрофесійно, але він не міг чомусь стриматися. Та і ще це кляте інтимне освітлення не допомагало, він уже уявляв як запускає свої крижані долоні Жені під светр тільки аби відчути як його шкіра вкривається сиротами. 

“Так, подумав,” різко повторив за ним Янович. “І я не знаю… Я розумію що ти людина е-ем яка любить потрах… яка любить займатися сексом, але я… ну абсолютно не можу собі уявити як би це мало відбуватися між нами…”

Он воно що. Спартак міг зітхнути із полегшенням, то Женя страждав увесь цей тиждень та грав у мовчанку із зовсім іншої причини. 

“Ну, сам механізм тобі, я сподіваюся, відомий,” він відповів жартома проте переляканий вираз обличчя його друга якось не налаштовував до жартів. “Жень, розіжми булки, я не збираюся тебе ґвалтувати, не хочеш так, то можна по-іншому… якщо ти взагалі цього хочеш.”

Він прекрасно міг собі уявити, що насправді те, що Янович казав про нього могло виявитися просто платонічним. Він захоплювався ним як другом, можливо занадто сильно, проте напевно він не хотів таких тілесних стосунків, котрих жадав сам Спартак. 

“Тобто по-іншому?” закліпав очима комік, “Ти що пропонуєш щоб я тебе…”

“Боже збав,” нервово реготнув Спартак, “До твого відома, мій бідолашний друже, не обов’язково одразу ж трахатись в сраку…”

Слова які би мали заспокоїти Женю зробили його ще більш напруженим, він зайорзав на стільці і намагався дивитися на полум’я свічки а не у очі Спартакові.

“Хочеш, я тобі покажу?” швидко запитав Суббота, намагаючись аби це питання не звучало аж занадто як натяк. Звичайно він хотів цього, була б його воля, він би уже мав роздягненого Женю під собою прямо на цьому бісовому кухонному столі. 

“А давай,” пробурмотів Женя.

“Що-що?” перепитав Спартак, йому чомусь пересохло в роті. Це було якось аж занадто легко, він думав що такого поціновувача жінок доведеться доволі довго спокушати на щось у цьому дусі. Невже оцей кострубатий флірт на нього діяв? Виглядало це наче якась бізнес-угода а не пропозиція переспати.

“Давай, кажу, подивимося як буде…” більш виразно відповів Янович, даруючи йому трохи приречену посмішку, “Тільки цей… без ну-у ти зрозумів…”

“Не, трахати тебе в дупу?.. Так точно,” вишкірився психолог, як ніби це був ще один безневинний гейський жартик між ними.

***

Вони за звичкою сіли на диван у вітальні Спартака, де часто грали у приставку або теревенили за життя, попиваючи пуер, але цього разу плазмовий телевізор був вимкнений, а вода для чаю нагрівалася у маленькій кастрюльці на полум’ї кількох свічок.

Сам Спартак сидів занадто осторонь, схрестивши руки на грудях, та спостерігав за тим як бульбашки повітря повільно з’являються на поверхні води у посудині. Увесь їхній романтичний настрій вивітрився разом із голосним пчихом Жені. Тепер Янович був закутаний у плед на іншому краю дивану в очікуванні теплого чаю.

“Спартачок,” обережно почав він, глянувши на друга, “Може я, цей, іншим разом зайду тоді, коли буде світло.”

“Сиди смирно,” буркнув йому Спартак. “Хочеш я грілку принесу, у мене десь мала бути така, радянська ще.”

“Не треба,” відмовив Янович. Він собі думав що раз він уже прийшов до Субботи додому із такими пропозиціями, то щось таки між ними відбудеться, але режим мами-квочки пересилив будь-які інші бажання і тепер Жені нічого більше не залишалося робити як кутатися у цьому пледі наче застуджена дитина. 

Він подивився на серйозне обличчя Спартака, його стомлені очі за скельцями окулярів, і подумав, може воно і на краще, може і справді сьогодні був важкий день. І взагалі ці відключення світла рідко у кого викликали бажання займатися сексом, спати як лівнивці по 20 годин на день можливо і так, але точно не роздягатися у напів холодній кімнаті. 

“Нарешті,” переможно вигукнув його друг, коли вода у кастрюльці поволеньки почала кипіти. “Це якийсь кам’яний вік, їй-богу… Жень, дай свою чашку.”

Вони знову сиділи мовчки, по черзі сьорбаючи чай. І ця тиша була такою промовисто незручною, що хотілося просто залізти під той диван аби сховатися від цього відчуття.

“Я знову усе зіпсував,” зітхнув Женя, дивлячись на паруючу рідину у своїх руках. “Господи, нормально ж спілкувалися… нащо я те все наговорив?!”

“Буває…” хмикнув Спартак, “це ж нерви, тобі некомфортно бо по суті це буде твій перший раз… а я… я теж не знаю як ставитися до цього всього… я колись казав що не хотів би бути чиїмось першим.” 

“От, от!” вигукнув комік. “Точно, ти сам… точніше, ми самі створили цю незручну ситуацію! Плюс я тверезий, господи, я настільки тверезий що аж боляче!” 

“Тобі що здається що на п’яну голову тобі би вдалося краще?” запитально підняв брову Спартак. “Ти ж знаєш що алкоголь знижує лібідо і все у такому дусі. У тебе може просто на просто не встати.”

“У мене і зараз не те що би дуже стоїть…” ображено буркнув Женя. 

“Ну, говори за себе,” видихнув Спартак спіймавши його ошелешений погляд. “Не віриш?”

Янович нервово ковтнув і заперечливо похитав головою, коли раптом його друг вихопив його руку з-під пледа і спокійнісінько поклав її собі між ноги. Чудо із чудес, під цупким матеріалом чорних джинсів Спартака можна було намацати доволі таки відчутну ерекцію. Це що увесь цей час, поки Суббота возився із чаєм і таким іншим, він був ще й як збудженим?

“Ти колись почнеш поводитися як нормальна людина?!” роздратовано запитав Женя, скидаючи із себе плед та присуваючись ближче до цього чудернацького чоловіка. “Можна… я е-е… тебе поцілую?”

“Цілуй уже,” запропонував Спартак із смішком. “Навчив на свою голову про активну згоду, а тепер сидимо як два ідіоти… не можемо дібрати слів.”

Із першим дотиком губ Женя відчув полегшення. Це ж він, його найкращий друг, людина яка із допитливою посмішкою слухала його безкінечні розповіді про футбол і цю ж посмішку Янович бачив у своїх снах, коли той схилявся над ним перед тим як різко трахнути у матрас. 

Саме через це Женя пропав на цілий тиждень, бо після їхнього рандеву у філармонії, він прокинувся у холодному поту та із отакенним стояком. Перше що він зробив –  це пішов на сонник ком юей у надії що побачене означало щось зовсім інше ніж “я хочу аби мені вставив мій найкращий друг”. На жаль, навіть настільки надійний вебсайт не зміг допомогти йому в його сексуальній кризі. Єдине що залишалося так це відкрити браузер на анонімній вкладці та, як то кажуть, вивчити матеріал на наглядних прикладах.

Тепер же він був зовсім не проти того, що Спартак перехопив ініціативу, і він був нещадно втиснутий в оббивку дивану, а холодні пальці заметушилися під його гольфом.

“Не будемо сильно роздягатися, тут зимно,” серйозно повідомив йому Суббота та трохи опустив комір аби припасти губами до його шиї. Жені здалося на мить, що той ставиться до нього наче до ще однієї пасії, проте йому все ж подобалося відчувати легкі покусування та вологі поцілунки на своїй шкірі, аж доки Спартак не прошепотів щось що повністю перевернуло його уявлення про психолога.

 “Хочеш… я тобі відсмокчу?” ці чотири слова обпалили його вухо.

“Що… що ти сказав?..” зашарівся Женя, споглядаючи на абсолютно безсоромну жорстоку посмішку його друга; він був ще той садюга і йому певно подобалося, що Яновичу було до усрачки ніяково.

“Не любиш, коли тобі це роблять?.. Я, звичайно, не мануальний терапевт… але можу і рукою,” його посмішка стала ще ширша, аж поки комік не відчув, як блискавка на його штанах поволеньки опускається, а та сама крижана долоня тепер була небезпечно близько до його ерегованого члена. “То що?” 

Очі Спартака були магнетичними у напівтемряві, із великими розширеними зіницями та якимось азартним блиском, котрий він рідко коли бачив до цього. Прямо зараз Женя би міг йому дозволити все що завгодно. 

“Господи, Спартак, роби вже хоч щось…” скрикнув Янович, абсолютно не готовий до такого допиту. Він думав, що вони мовчки собі перепихнуться, а не усе оце. Те, що його друг обіцяв не трахати його у дупу хіба означало що він повинен витрахати йому мозок говорячи такі безсоромні речі із спокійним виразом обличчя.

“Ну, Жень, якщо я буду робити що я хочу… тобі це може не сподобатись,” попередив Суббота, при цьому його рука продовжила пестити Женю через тканину його боксерів.

“Від… Відсмокчи мені… будь ласка,” його вуха горіли від сорому, проте нижче поясу явно сподобалася така ідея, адже його член здавалося просив більшого ніж просто ритмічні погладжування.

“Так би зразу,” промовив Спартак та швидко стягнув донизу його спіднє.

Якщо би хтось сказав Яновичу що оцей от татуйований чувак котрого він зустрів у Аспені буде через рік після цього займатися з ним оральним сексом, то він би розсміявся їм прямо в обличчя. Проте це таки було правдою, він був абсолютно зачарований тим, як чуттєво Спартак його торкався. Звичайно він не міг це робити так само майстерно як ті мужички із “пізнавальних відео”, що Женя їх перед цим переглянув, але все ж, він повністю віддавався процесу, час від часу спостерігаючи за реакцією Жені.

А комік не міг дібрати слів до того що відчував, усі думки у його голові абсолютно випарувалися, на їх місце прийшла непоборна хіть і бажання аби Спартак таки зробив з ним що хотів. 

“Спартак… я передумав,” промовив він захекано. Суббота одразу ж зупинився, дивлячись на нього налякано, майже скривджено. Боже, це ж зовсім не те, що він мав на увазі. “Пробач… Я не те мав сказати… я-а не проти якщо ти мене… дідько, трахни мене уже нарешті.”

“Ти точно цього хочеш,” низьким серйозним голосом запитав його друг. “Тобі може бути боляче…”

“Я не порцеляновий, не розсиплюся,” відважно мовив Женя, трохи ображений такою нерішучістю. Невже це не те чого він хотів?

“Ходи-но сюди, ти, камікадзе.” лагідно мовив Спартак, схопивши його за потилицю на палко цілуючи. 

Вони були наче двоє підлітків, голодні до доторків та ошаленілі від бажання. Було неважливо на холод у кімнаті чи що свічки на журнальному столику уже ледве тліли, кудись подівся плед і покотилися їх порожні чашки із чаєм, поки вони бездумно роздягали один одного, скидаючи до цього такі потрібні светри та теплі штани на підлогу.

“У спальню, хутко!” скомандував Спартак, тягнучи Женю за собою, необережно переступаючи через розгардіяж на підлозі. 

Янович не встиг оговтатися як був повалений на ліжко та ледь не придушений своїм занадто охочим коханцем, котрий прийнявся його палко цілувати. Він точно не очікував що цими своїми трохи імпульсивними словами перемикне якийсь важіль усередині Спартака, який уже зовсім забув про стриманість. Він хотів його усього і одразу і Женя лише міг безпорадно відповідати на його запаморочливі поцілунки та чуттєві доторки. 

Лише на мить Суббота відсторонився аби понишпорити у тумбочці коло ліжка а згодом він клацнув чимось і над ними замиготіла гірлянда. Та сама на батарейках з JYSKa, яку Женя купив ще бозна коли для нього і Спартак крутив носом що йому вона не потрібна бо не вписується у дизайн інтер’єра. Зараз вписалася значить. 

“Чого ти так дивно усміхаєшся?” здивувався його друг. Тепер Женя міг нормально його роздивитися, трохи розпатланого, повністю забитого чорно-сірими татуюваннями і такого привабливого. 

“Ти – красивий,” Янович подарував йому ще одну ідіотську посмішку і Спартак несхвально похитав головою, проте все ж трішки зніяковів від його компліменту. 

“Ти не уявляєш собі наскільки ти… наскільки я тебе хочу,” прошепотів він, пристрасно цілуючи Женю. 

Комік міг доволі буквально уявити наскільки, це “настільки” упиралося йому в живіт та було великим, твердим та гарячим. Він ніколи не думав собі що йому сподобається тримати чужий член в руках, пестити його та бачити схвальну реакцію від його партнера, але от зараз Женя не міг намилуватися чуттєвим виразом обличчя Спартака, його жарким поглядом, його напіввідкритими обцілованими губами. 

“Вирішив не дати мені можливості тебе таки трахнути?” хмикнув Спартак, трошки оговтавшись та обережно забираючи Женину руку. 

Янович зрозумів що таки приречений, коли помітив ємність із лубрикантом в руках психолога, той підставив йому подушку під його сідниці для кращого доступу. 

“У тебе все ще є час передумати…” мовив він і Женя закотив очі на це. 

“Ти так це кажеш ніби збираєшся мені рашпіль в дупу запихнути, це ж всього-навсього паль… ах… ці,” Янович вибрав невдалий час для жарту, бо саме тоді один із цих пальців проштовнувся досередини. 

“Ну як, окей?” стурбовано спитав Спартак, заспокійливо гладячи його бедро. 

Женя щось нерозбірливо промимрив і старався призвичаїтися, до цього абсолютно дивного досвіду. Трохи згодом уже два пальця повільно рухалися вперед і назад, зводячи його з розуму цим трохи незручним відчуттям, аж поки щось незвідане сталося. Спартакові вдалося торкнутися місця від якого вся ця процедура почала ставати набагато приємнішою, ще кілька разів і Женя сам почав допомагати йому, намагаючись прийняти його пальці глибше аби знову відчути те, що й до цього. 

“Молодець, Женька, витримав,“ похвалив його Спартак. “Ти мусиш бути зверху, так тобі буде легше.”

“Звідки це ти все знаєш?” ревниво огризнувся до нього Янович. Де вже він встиг переспати із якимось мужиком?

“Гравітація, вона так працює. Ти хіба із дівчатами ніколи цим не займався?” здивовано глянув на нього Суббота. 

“Не часто”, збрехав Женя. Йому траплялися в основному занадто консервативні жінки, які до такого виду сексу відносилися з відразою, тому він і справді відчував себе якимось недосвідченим юнаком у порівнянні із психологом.

“Я не хотів тебе образити, Жень,”  лагідно промовив Суббота,  “Просто… я не хочу аби тобі було неприємно.” 

“Мені… я не знаю, це якось…” пробелькотів у відповідь Женя, залившись густим рум’янцем. “Соромно.”

“Гаразд,” шумно видихнув Спартак, “Терпи тоді… Повертайся до мене спиною.”

І Женя не міг не послухатися, він чемно уткнувся носом в подушку, трохи припіднімаючи сідниці і уже потім подумав, що насправді соромно було просто усе життя вважати себе гетеро а тепер любісінько підставляти свою дупу для свого найкращого друга. Але його роздуми перервало те на що він абсолютно не очікував. Замість болісного проникнення від відчув гарячий вологий язик Спартака прямо біля його ануса. 

“Спартак! Що ти… Що ти витворяєш?” тремтячим голосом промовив Женя, але психолог і не мав наміру зупинятися. Господи Ісусе і всі святі Апостоли. Він вирішив його засоромити досмерті. “Ти ж… навіщо… ах… ти махнутий на всю голову…” 

Та це напевно сам Янович міг повністю попрощатися зі здоровим глуздом, бо йому це здавалося не огидним, а навпаки приємним. 

“Що далі соромно?” подражнив його Спартак, нарешті припинивши. “Жень, не думай про це занадто багато…”

Женя не міг зрозуміти чи йому страшенно пощастило із коханцем чи навпаки, проте коли його друг таки повільно увійшов у нього, це не те щоби було боляче, просто страшенно незвично. Він же думав, що це буде просто нестерпно. Спартак намагався бути обережним, але напевно це коштувало йому значних зусиль, Женя міг чути його важке дихання та відчувати як міцно він впився своїми пальцями у Женин поперек.  

“Господи… ти надзвичайний,” прошепотів Суббота, трохи пришвидшуючись.

Дуже скоро вони обоє віднайшли свій ритм, і Жені почало навіть подобатися. Це досі було найдивніше відчуття у світі, проте час від часу Спартак зачіпав щось, що змушувало задоволення розходитися по його тілу тисячами гарячих іскор. Він знав що швидше за все довго не витримає, його тіло було занадто збуджене від цього незвичного поєднання болю та задоволення. 

“Спартачок… я вже не… можу…” прохрипів Женя, але його друг не зупинявся, продовжуючи у тому самому неспішному темпі.

“Ще трохи… Жень, ще трошечки,” благально промовив психолог і Янович був готовий продовжувати хоч усю ніч, аби тільки відчувати його дуже тіло на собі та чути його тихі зойки. 

Оргазм накрив Женю так несподівано, наче раптова кучугура снігу як впала з даху, він був настільки сильним, що йому на мить запаморочилася голова. Спартак скрикнув від цього спазму м’язів та після кількох останніх конвульсивних поштовхів теж кінчив, безсило лягши на втомленого Женю.

“Спартачок, ти мене зараз розквасиш…” пожалівся комік, намаючись вибратися з-під розслабленого тіла, яке навалилося на нього. 

“Пробач,” пробурмотів психолог, перевалюючись на бік та вибачливо цілуючи його плече. “Ну, що непогано… для першого разу?” Він акуратно зав’язав презерватив та кинув його кудись убік.

“Не впевнений чи зможу я нормально їздити на велосипеді після цього, але так… жити можна,” пожартував Женя.

“Який велосипед, зима надворі,” засміявся Спартак. 

“Це жарт, Спартачок,” по-дружньому штовхнув його Янович, “У тебе уже все, казанок не варить?”

“Не-а,” погодився його друг, він спробував накрити їх обох ковдрою і смачно вилаявся коли вона заплуталася між ними. Справді, посторгазмічний Спартак був зовсім іншою людиною.

“Я-а цей, напевно буду іти… скоро,” пробелькотів Женя, та широко позіхнув, сам собі заперечуючи.

“Спи,” просто сказав Суббота, нарешті укутуючи їх у тепле покривало. 

Як на зло, саме в той момент, коли Янович уже блаженно закрив очі, готуючись задрімати у обіймах свого найкращого друга, ні, когось набагато важливішого ніж просто друг, ДТЕК вирішив подати “електрохарчування” і їх засліпило яскраве світло із люстри у спальні Спартака.

 

Тепер уже точно повний капе… тобто, кінець.