Буду з тобою, навіть якщо тонемо

Aurora – dangerous thing

SYML – fear of water

Kiki Rockwell – left for dead

Чужі зуби впиваються в плече омеги, хочуть заглибитися, роздерти до крові, позначити “своє”, щоб шкіра намертво пропахла евкаліптом, щоб не вимили, не забрали. Сльози течуть рікою – не зупиняються, стікають по щоках, по підборіддю і від того футболка стає волога.

– Будь ласка, не треба, я не хочу, – Юнґі благає, молиться Богу, прохає, якщо б міг би на колінах.

Та ноги застигли в одній позі, їх альфа умостив на собі, притулив до збудженого органа, який на щастя відчувається лише через одяг. Юнґі хоче вирватися з цих обіймів, задухи, та не виходить, страх застряг у горлі комом.

Ще трішки, ікла прокусять шкіру, потече кров і він буде помічений, не від великого кохання, не від турботи.

Омега бере себе в руки, але все ще страшно, все ще руки трусяться до болі в кістках. Мін чіпає хлопця за волосся, тягне сильно, кусає маленькими зубами шию, відтягує шкіру до болі – відповідь не з найкращих, але йому потрібна ця свобода.

Альфа відволікся, докладає сили, щоб спіймати руки Юнґі, кричить і злиться – йому завадили присвоїти те, що по праву його. Чому не дозволяють ? Чому не підкоряються ?

Мін вдаряє в пах, зумівши встати, на онімилих ногах, намагається дістатися виходу з кімнати і в нього це вдається.

Він зачиняє двері на замок, щоб силою не притягли знову, спокійно йде до ванни, не поспішаючи – знає, що альфа не стане вибивати двері в орендній квартирі.

Юнґі – закриється, прийме душ і піде зовсім скоро, але наяву – уві сні, на жаль, цього не вийшло. Сон жорстокий, розум омеги сповнений злості на свого власника, знущається над ним, мучає, радіє постійній задухи від евкаліпту.

Він продовжує кричати, думаючи, що кров насправді стікає, приносячи нестерпний біль. Це мабуть і не крики зовсім, це воплі, стогони від мук, наче твоє тіло ламається – змушує відчувати кожну кісточку, м’яз і вену.

Чімін розплющує очі, протирає долонями, роздивившись кімнату усвідомлює – ще ніч, до вух доноситься не сильно гучний звук, одразу розуміє – крик, прохання щось зробити.

– Юнґі, – пошепки кличе Пака, наче поблизу хтось є.

Омега швидко підводиться, сідає на ліжко. Тіло вологе від поту, сльози течуть, рука тягнеться до плеча – хоче відчути струмочки крові. Та долоня торкається лише м’якої тканини одягу.

– Юнґі,– Чімін ще раз просить звернути увагу на себе, вже не пошепки, а трохи гучніше.

Він сідає біля Міна, обіймає за талію, шепоче різні слова, щоб заспокоїти.

– Все добре, Юнґі, я з тобою, бачиш?– пальці ніжно відводять обличчя старшого за підборіддя, благаючи подивитися на нього.

Очі зустрічаються з іншими, котрі повні сліз. Чімін не хоче, щоб він плакав, альфа завжди хоче бачити усмішку на вустах. І в цьому бажання немає насилля. Пак бажає забрати його біль, кожен удар, поріз, кожну істерику, сльози, біль в голові, в горлі, що з’являється від криків. Чімін “стоїть на колінах”, благає Небеса, доносячи прохання.

– Що тобі наснилося?– він турботливо питає, прибираючи вологі пасма з коханого чола.

– Я…не хочу зараз говорити про це, – Юнґі схлипує, втикається в шию Пака.

Зараз пройде, зараз ще один вдих ванілі, зараз карамель “поллється” у легені і йому стане краще.

Мін схлипує знову, як маленька дитина – шукає турботи. Пальці стискають одяг альфи, навіщо це ? Омега не знає, думає, що ніби то альфа піде від нього. “Що ж можливо “,– проноситься в думках.

І все затихає. Лише чутно збите дихання Юнґі, та зовсім скоро прийде в норму: Чімін поруч.

– Щоб тобі не наснилося, це тільки кошмар,– альфа ніжно цілує старшого в верхівку голови, торкаючись рукою, зариваючись пальцями у чорне волосся.

“Нажаль, милий, це не кошмар і навіть не вигадка”, – думає Юнґі, подумки дякуючи Паку за допомогу (?)

Чімін старається вкласти омегу спати, накривши його частиною ковдри, а іншою себе, притягнувши до себе.

Він дивиться на нього всю ніч і місяць та зорі йому в цьому допомагають.

На обличчі альфи з’являється посмішка, коли бачить вже сплячого Юнґі, з трохи відкритими вустами – він розслабився, нарешті.

Очі помічають руку омеги, що лежала на плечі. На тому самому плечі, куди Мін торкається кожен раз, коли відчуває біль.

Пальці лагідно прибирають чужу руку і мимоволі розтягують край футболки, перед ним картина голого плеча з слідами зубів – шрами, що зробив Інший альфа.

Вдихаючи, Чімін розуміє, що запаху чужого нема, не встиг залишити, не встиг закінчити.

Юнґі не розповідав йому про це і він ображається. Але альфа поговорить з ним завтра. А зараз не дивлячись на образу, притискає до себе ближче, заринувшись носом у чорні пасма, вдихаючи його зелений чай.