“бувай, я йду”

Женя приїздить у Київ стихійно. Тиждень у Львові, два – у Харкові, потім на два місяці у Київ. І так чи не завжди. Проєктна зайнятість – вона така.

Про свої приїзди у місто вона повідомляла лише двом людям: своєму шефу Ромі та сусідці по квартирі – Саші. Відмітитися у Роми – суха формальність типу «у Львові потребу закрила, з понеділка готова взяти проєкти у Києві». Саша ж отримувала більш лаконічне та приємне повідомлення: «Я купила пива у «Правді» і вже сіла у потяг».

Після всіх кіл пекла і доїзду додому, Женя приймала душ, швидко їла та пірнала у нетрі метро. До Контрактової, потім вийти на Хорива і декілька кварталів прямо Костянтинівською.

Невеликий двоповерховий будиночок розташовувався дуже вигідно. Він був на Подолі, проте, гучна музика, гомін киян та гостей столиці, шум машин та інших транспортних засобів сюди долинав дуже нечасто.

Перед тим, як зайти, Женя дістає телефон та набирає знайомий номер.

⁃ Сонечко, спиш? – без зайвих привітань питає Женя.

⁃ Ні, лише прокинувся, – по той бік слухавки смачно позіхнули.

⁃ Я біля входу, зустрічай.

Женя проходить темним коридором, минає різні перешкоди у вигляді великого крісла, яке хтось розмістив рівно посеред проходу. Вітається з сусідкою – Клавдією Георгіївною. І бачить відчинені двері та усміхнене обличчя власника помешкання.

Вони довго стоять в обіймах один одного на порозі. Було чути, як Клавдія Георгіївна по-своєму зачарувалася цією картиною. Усі свої емоції вона вклала в лаконічне: «Гля, приїхала».

Спартак проводить Женю вглиб свого помешкання. Квартирою, частиною будинку чи якось ще архітектурно це місце було важко назвати. Женя вдавалася до короткого «Спартакова землянка».

Зважаючи на те, що дім був старий, він помалу осідав. Перший поверх, де і мешкав Суббота, невпинно рухався до землі. У помешканні було темно, проте затишно. Невелика кухня, дві кімнати. Спартак лише спокійно заявляв: «Головне, що мені подобається».

Женя прибрала з дивану стосик книг і сіла скраєчку.

⁃ Як ти? Сумував?

Спартак дивиться на дівчину і ледве помітно посміхається.

⁃ Ти традиційно небагатослівний. Мене це радує, насправді.

⁃ Бо ти маєш більше простору для власних монологів? – сатирично запитує Суббота.

⁃ Бо це твоя фірмова риса, яка тебе прикрашає, – відповідає Женя.

Спартак мовчки крутить дві самокрутки.

⁃ Вишня чи просто? – не розвертаючись питає у Жені.

⁃ Вишня, – відповідає дівчина. – Ти поновив свою шкідливу звичку?

⁃ Я ще не досяг абсолютного балансу. Тому допомагаю собі всілякими плацебо.

Вони курять у кватирку. Клавдія Георгіївна мала проблеми з нюхом, тому такі речі її не хвилювали. Спартак курив рвучко, нервово. Декілька разів прикурював самокрутку, ламав сірники. Женя дістає свою запальничку і зі спокійним «тихенько, зараз прикурю» підходить до Спартака.

Женя відзначає, що той схуд, заробив ще більші синці під очима, не голився декілька днів. І він знову палить, хоча йому це протипоказано з медичних міркувань.

Спартак докурює, жбурляє недопалок у попільничку і дивиться на Женю.

⁃ Ти ще будеш?

⁃ Так, тут декілька тяг.

⁃ Я зроблю ще собі.

⁃ Не варто.

Спартак не сперечається. Насправді, лише з Женею він і не сперечався. Тому він сідає навпроти і дивиться за тим, як Женя докурює самокрутку.

⁃ Каву будеш? – питає Спартак між усім.

⁃ Якщо лише ти маєш вдома. У кав‘ярню не хочу іти.

⁃ Тоді сьогодні без кави.

Женя ходить помешканням і розглядає все, що змінилося за два місяці її відсутності.

⁃ Ти купив друкарську машинку?

⁃ Так, вирішив, що треба на ній друкувати свої книги.

⁃ Такі рукописи приймають?

⁃ А куди вони подінуться? Згідно з нормами, вони мають приймати.

⁃ А що пишеш зараз?

⁃ Насправді, поки нічого.

Спартак сідає у крісло і втомлено потирає перенісся. За два місяці він виходив з дому сумарно разів 5. Один з них – занести рукопис у редакцію. Це було десь на другий тиждень від’їзду Жені. Інші рази він виходив або в магазин, або занести оплату Клавдії. Благо, можна замовити доставку та оплатити оренду на місяці вперед.

Він повністю обмежив спілкування з усіма.

Лише зрідка до нього приходив Микола, вони разом спілкувалися про життя. Але за хвилин 20-30 Спартак казав: «Гарно посиділи, але мені треба писати книгу». Миколу випроваджував, книгу не писав. З початком другого місяця Спартак почав палити, тому Миколу запрошував частіше. Вони разом курили, знову ж говорили. А ще Спартак припахував Миколу, щоб той купував йому тютюн, фільтри та папіросний папір.

Останні дні Микола приходив рідше. Він мав якусь роботу у Франківську. А Спартак лише радів. Радів, палив і не писав книгу.

⁃ Чому відклав написання книги? – Женя виводить Спартака з роздумів.

⁃ Я неготовий до написання. Фокус змістився, розумієш. Більше присвячую себе наповненню інформацією. Треба більше знань.

Женя киває і вдивляється у Спартака.

⁃ Чуєш, а як ти взагалі? – зненацька і раптово питає.

⁃ Тобто? Що саме тебе цікавить?

⁃ Ти дуже схуд, видно, що мало спиш. Що сталося?

Спартак хотів розповісти про все, що його тривожило два місяці. Про страх втратити Женю у потоці життя. Про постійні думки, що Женя кине його, проміняє на щось чи когось. Але він того не скаже.

⁃ Нічого не сталося. Певне, тобі пора.

Женя мовчки збирається. Вона не дивувалася такій поведінці Субботи. Слава Богу, він взагалі її впустив.

⁃ Бувай, Спартак. Пиши, якщо щось треба буде.

Вона йде геть. Спартак вкотре розуміє: він клятий мудило. Він вкотре жене її від себе. І як тут не проміняти Спартака на когось більш стабільного (хоча б)? Але чуєш, клята підсвідомість, іди в сраку!

***

Другий фанф у цьому руслі. Є ще частини. Пишіть, чи варто продовжувати