Брудне, паскудне чтиво

“Everybody play the game of love”

                   (c) Freddie Mercury  

     На годинку була майже 1-а ночі. 

В кімнаті з приглушеним теплим світлом, лицем до лиця, сиділи чоловік та жінка. Цілковито оголені, вони не зводили одне від одного очей. 

    Хижим поглядом вона плавно переходила з плечей на груди, живіт, і далі — нижче. Він це бачив і від того божеволів. 

– Про що ти зараз думаєш? — запитала вона, струшуючи попіл вишневої сигарили 

– Про твої бажання.

– Он як, — її обличчям промайнула ледь помітна диявольська усмішка 

– Які вони насправді? 

– А якими б ти хотів їх бачити? 

Йому знадобилось кілька секунд, аби пригадати слово, що крутилось на кінчику його язика. 

– Бунтарськими 

     Ця відповідь була не спроможна іі спантеличити, власне, як і будь – яка інша. Якоїсь миті, її погляд затримався у напрямку дальнього кута кімнати. Ніби темрява ось-ось мусила дати дозвіл на все, що буде відбуватись. Втім, оксамитова темрява продовжувала мовчати. 

– Я тебе за язика не тягнула, котику

     Після цих слів вона підійшла до вікна і різким рухом розкрила масивні штори навстіж. З цієї миті, щонайменше пів сотні квартир будинку навпроти могли бачити все що ми робимо у найдрібніших деталях. 

– Так краще? — не приховуючи задоволення, поцікавилась вона 

Він лише посміхнувся у відповідь. 

– Я сказала щось дотепне?!

Інтонація її голосу набула зверхності

– Дивись в очі! Гадаєш я з тобою жартую, йобаний покидьок? 

Пролунав дзвінкий ляпас. 

   Так і не почувши відповіді, вона почала свою гру. Власне, ця відповідь їй була не потрібна.