Фанфіки українською мовою

    Коли Чонгук перетнув фінішну межу, він зупинився, захекавшись. Він дійшов до кінця і витратив на це всі свої сили. Але момент розслаблення тривав недовго. Не встиг він вдихнути на повні груди, як ззаду на нього навалилися. Чон сильно вдарився об землю. Він не відразу усвідомив це, все сталося надто швидко, але шок пройшов так само швидко, як і з’явився.

    – Пробач! Я не зміг вчасно зупинитись, з тобою все добре? – Вигукнув над ним стурбований голос. Він припустив, що це, мабуть, та людина, яка щойно врізалася в нього. Після того, як Чонгук зупинився на фінішній прямій, багато бігунів продовжували мчати на повній швидкості до самого кінця, і тому було неминуче, що хтось вріжеться в Чона, який стояв на їхньому шляху.

    Але при всьому цьому болю Чон не подавав виду. Він не збирався виставляти себе слабким.

    – Все добре, – сказав він і піднявся з землі. Майже відразу ж гострий біль пронизав його бік. Він здригнувся і скривився, але стримався.

    – Чонгук! – Першим до нього підбіг Хосок, а за ним і решта членів команди. Всі вони оточили його зі стурбованим виразом обличчя.

    – А, чорт! Не можу повірити, що ми поранили першокурсника в його перший же день, тренер нас уб’є! – Вигукнув один із членів команди.

    – Заткнися, – пробурмотів один із хлопців і вдарив його ліктем у груди. – Гей, Чонгук, що це було? Ти не постраждав? Ти нічого не зламав? – Питав він. Чон похитав головою. – Це добре, дякувати Богу, – старший зітхнув з полегшенням. Інші члени команди, здавалося, трохи розслабилися, але вираз обличчя Хосока залишався суворим.

    – Встань, – наказав він, змусивши Чонгука позадкувати. Хосок, схоже, зрозумів його, але Чон не хотів розкриватися, він не хотів здатися тягарем для команди. Якщо вони просто дадуть йому спокій, з ним все одно все буде гаразд, він не розумів, чому Хосок такий допитливий. Але він не міг просто залишитися на землі, це б одразу показало їм його справжній стан, тому, будучи сильним гордим хлопцем, Чонгук взяв себе до рук і піднявся з землі.

    І тут же, на свій подив, він упав назад, не зумівши простояти і секунди. Це виявилося болючішим, ніж він собі уявляв. Чонгук більше не міг приховувати свого обличчя, так було боляче. Його брови насупилися, і він видав невеликий шиплячий звук від болю. Всі завмерли і втупились в нього.

    – Тобі боляче? – Запитав один з хлопців. Чонгук швидко відмахнувся від нього.

    – Ні.

    – Чонгук, навіть не намагайся обдурити нас двічі. Очевидно, що це не “ні”, – сказав Хосок. Але він не використав свій звичайний веселий тон, його особистість ніби змінилася на 180. Його тон був серйозним, і по тому, як кривилися його губи, всі могли зрозуміти, що він у поганому настрої. Його звичайна яскрава усмішка зникла, і тепер його вираз обличчя виражав гнів.

    – В мене все гаразд, я просто спіткнувся об себе – я можу йти, – він почав сперечатися з Хосоком. Неправильний вибір. Хосок повернувся до своїх товаришів по команді і показав рукою, щоб вони йшли.

    – Ідіть. Я сам із цим розберуся, – сказав він їм. Вони всі виглядали блідими, коли повернулися, щоб іти в інший бік. Чонгук готовий присягнутися, що чув, як деякі з них шепотіли щось схоже на “удачі”. Щойно решта пішла, Хосок міцно схопив Чонгука за руку і обхопив за плечі, після чого підняв його на ноги.

    – Я сказав, що можу йти…

    – Не сперечайся зі мною, – огризнувся Хосок.

    Після цього Чонгук нічого не відповів. Він дозволив старшому допомогти йому, спираючись на нього для підтримки. Його ліва нога була явно вивихнута, тому Чон трохи підстрибував, слідуючи за Хосоком. Поки вони йшли, молодший поглядав на старшого, який був явно не в кращому настрої. Він зрозумів, що Хосок на останньому подиху і ще одне його слово може змусити другорічку зірватися.

    Після деякого часу ходьби в незручному мовчанні вони зупинилися перед кімнатою, яка, на думку Чонгука, була лазаретом. Хосок посадив його на одне з ліжок, а потім почав ритися в шафах у пошуках необхідних речей. Чон просто сидів, не знаючи, що сказати. Він ніколи раніше не опинявся у такій ситуації.

    -Я не серджуся на тебе, – сказав Хосок, застав його зненацька, – мені просто не подобається, що ти намагаєшся впоратися з усім сам. Не все потрібно робити поодинці, не дарма в тебе є товариші по команді, і ми тут, щоб допомогти тобі. – Чонгук опустив очі, трохи соромлячись себе. – Я не знаю, що з тобою відбувається, чи ти соромишся, чи пишаєшся цим, але я не можу терпіти, коли ти брешеш мені і вважаєш, що мені все одно.

    Слова Хосока змусили його відчути себе винним. Можливо, йому не слід було намагатися бути таким незалежним, але що він міг вдіяти? Так було завжди.

    – Вибач, – промимрив Чонгук.

    – Не вибачайся, – Хосок поклав аптечку на ліжко. – Де болить? Будь чесним, добре? – Чонгук секунду вагався, перш ніж вказати на стопу та стегно.

    – Я впав на лівий бік, – промимрив він, дивлячись, як Хосок опускається на коліна і оглядає його ногу. Він узяв її в руки і обережно зняв із Чонгука черевики та шкарпетки.

    – Уже синець, – сказав він, дивлячись на травму. Чонгук зазирнув туди, щоб подивитись, і був не в захваті від побаченого. Його нога була пофарбована в кілька відтінків фіолетового, і від цього ставало лише гірше. Щиколотка розпухла, і на ній виднілася помітна шишка.

    – Вона зламана? – Стурбовано спитав він. Хосок знизав плечима, теж невпевнено.

    – Тобі варто звернутися до професіонала, – запропонував він і дістав крем із марлею. – Я збираюся нанести трохи знеболювального крему і загорнути її, – пояснив той. Коли він закінчив, Чонгук відчув себе набагато краще, бо біль почала стихати. Закінчивши з ногою, Хосок оглянув його стегно. З ногою все було не так погано, але він більше не міг повертатись у різні боки без напруження. Хосок вирішив цю проблему, нанісши на стегно знеболювальний крем.

    – Дякую, що допоміг мені, – Чонгук щиро схилив голову.

    – Не хвилюйся про це, просто пам’ятай, що я твій хьон, і ти можеш на мене розраховувати, тож не намагайся нічого приховувати. Зрозумів? – Спитав він. Чонгук кивнув головою. – Добре, я піду в роздягальню та заберу наші речі. Почекай тут, я незабаром повернуся, а потім проведу тебе додому.

    Чонгук дивився, як він іде, його думки почали плутатися, поки він згадував усю ситуацію. Принаймні вони виграли естафету, і в його розумінні це було все, що мало значення. Але, незважаючи на те, що Чонгук був радий перемозі, він не міг позбутися почуття жалю. Дивно, він ніколи ні про що не жалкував, але не міг позбутися відчуття, що зачаїлося, яке оселилося в ньому.

    Він знав, що це через його провину. Чонгук брехав їм і поводився добре, хоча насправді це було не так. Раніше для нього це не було великою проблемою – тримати у собі свої справжні почуття, але після слів Хосока він почав розуміти, наскільки це було неправильно.

    Можливо, йому не варто бути таким незалежним, можливо, варто хоч раз покластися на інших.

     

    ***

     

    – Цією вулицею? – Спитав Хосок.

    – Так, – Чонгук повів його своїм районом. Прогулянка була трохи незручною, ніхто з них не розмовляв один з одним, або, принаймні, більшу частину часу говорив Хосок. Старшокурсник був радий, що зміг допомогти Чонгуку повернутися додому, оскільки сам він не міг це зробити. Коли вони підіймалися сходами ганку, двері відчинилися.

    – Чонгук, де ти був… – Його мати зупинилася на півслові, а її обличчя змінилося з обуреного на стурбоване. – Що трапилося? – Спитала вона, кидаючись до сина.

    – Я впав, – відповів Чонгук, не обтяжуючи себе подальшими поясненнями. – Мені потрібно пройти обстеження щодо травм, ми можемо увійти? – Спитав він. Його мати, очевидно, була сповнена питань, але не розпитувала далі. – О, а це Чон Хосок, він мій однокласник, – представив Чонгук.

    – О, дякую, що допоміг моєму синові повернутися додому, – сказала вона, помітивши нове обличчя, що стоїть поруч з Чонгуком.

    – Я радий допомогти. Приємно познайомитись, у будь-якому випадку, я піду. Бережи себе, Чонгук, – він поспішно відповів, перш ніж попрямувати додому. Коли він відійшов на достатню відстань від будинку, Чонгукова мати обернулася до нього. – Поїхали до лікаря, поки вони не зачинилися, – сказала вона, беручи ключі від машини.

     

    ***

    Вівторок, 12 вересня 20ХХ року

    Виявилося, що Чонгук не зламав жодної кістки. Він просто вивихнув кісточку і забив стегно. У той момент все здавалося ще гіршим, але, можливо, це було пов’язано з тим, що Чонгук ніколи раніше не отримував серйозних травм, тому біль був для нього новинкою, і все здавалося в кілька раз страшніше. Лікар відправив його додому з перев’язаною ногою, милицями та інструкціями про те, що потрібно робити, щоб швидше одужати.

    Наступного ранку Чонгук і його мама прокинулися і одразу почали обговорювати, чи зможе він піти до школи.

    – Чому ти не можеш просто лишитися вдома? – Спитала його мати, засмучена впертістю сина. – Ти ж поранений, хіба не можна хоч один день відпочити? – Вона намагалася змусити Чонгука залишитися в ліжку, але він постійно вставав, не підкоряючись її бажанням.

    – Я не можу пропустити жодного дня, інакше я відставатиму по всіх предметах, – міркував Чонгук, шкутильгаючи на своїх милицях у ванну кімнату, сповнений рішучості підготуватися. Це була б серйозна проблема, якби не той факт, що Чонгук уже випереджав усіх з усіх предметів. Але навіть у цьому випадку він не хотів гаяти час у ліжку.

    – Це смішно, зазвичай школярі твого віку благають своїх мам дозволити їм залишитися вдома, – пробурмотіла його мати, масажуючи віскі. – Я завжди гадаю, де я помилилася з тобою. Невже я дуже добре тебе виховала?

    Чонгук розумів, до чого хилить його мати, але не міг погодитися з нею. У нього все ще була одна робоча нога, і цього було достатньо, щоб пересуватися, то в чому ж справа?

    – Зі мною все буде гаразд, ми просто сидимо в класі, тож я майже не буду ходити, – запевнив він її. Вона зітхнула, знаючи, що не зможе його переконати.

    – Я відвезу тебе до школи сьогодні, – сказала вона і спустилася вниз, переможена.

    – Дякую мамо! – Крикнув їй у відповідь Чонгук, ледве одягаючи шкільну форму. Йому було нелегко рухатися, тому що стегно все ще заважало повертатися, але врешті-решт він упорався. Одягаючи черевики, він постарався послабити лівий, щоб не було боляче, коли він його одягне. Швидко закінчивши, він пройшов через поріг і сів у машину. Сподіваюся, сьогодні я упораюся без проблем.

     

    0 Коментарів