Божевільний Моріс

Таверна була центром життя містечка. Тут проводилися міські збори, обговорювали важливі питання, укладали угоди, святкували і просто відпочивали вечорами. У такому важливому місці Гастон мав власну “стіну слави”. Він любив сидіти у кріслі вистеленому шкурами і милуватися власним портретом, що висів над каміном в оточені різноманітних мисливських трофеїв.
Есмеральда всім серцем ненавиділа той куток. Адже саме їй доводилося дбати про збереження рогів і опудал, та постійно чистити шкури від попелу.
Цього вечора Гастона не тішило споглядання своїх перемог, адже найцінніший “трофей” він упустив.
– Ти лише поглянь на нього, – прошепотіла Розі Жоржеті, поки Есмеральда розносила напої. – Він же не через відмову засмучений, а томущо його зганьбили.
Відвідувачі таверни були вже добряче напідпитку. Лефу, що вже видудлив кілька кухлів пива вирішив втішити свого “друга”, звеличуванням його статі та сили.
– Дівчата, бойова готовність! – зкомандувала Есмеральда, що вже закінчила обносити столи. Білявки зобразили захват і з обожнюванням витріщилися на брюнета. Скоро всі у таверні почали славити Гастона. Той аби продемонструвати свою силу підняв лавку з верескнувшими дівчатами.
Звеличення продовжилося. Його буквально носили на руках. Надававши стусанів, знехтуваний наречений підняв свою самооцінку і перестав хмуритися.
– Бідолаха Лефу. Гастон його зовсім не цінує, – знову почала розмову Розі з Жоржетою. Есмеральда знову побігла розносити кухлі.
– Він дурник. З малолітства тягається з Гастоном, отримує удари по голові і тому…
Промову дівчини обірвав грюкіт дверей. До таверни зайшов Моріс. Змучений чоловік просив допомоги, благав врятувати його дочку від чудовиська. Багато жителів містечка вважали Моріса просто напросто божевільним і не сприйняли його слова всерйоз. Знайшлися жартівники, що просто посміялися і викинули старого у ніч. Жоржета запам’ятала хуліганів, і запитала у Есмеральди, що знову повернулася до подруг:
– Можна я наступного разу обслужу тих чотирьох?
На запитально підняту брову пояснила:
– Хочу плюнути у їх кухлі.
Есмеральда пошкодувала, що свого часу розповіла як у тавернах обходяться з клієнтами, що поводять себе не вельми гречно. Вона усілась по інший бік від подруги, щоб мати змогу її перехопити. Розі сама її не утримає від необдуманих вчинків. Буквально. З них трьох та була наймініатюрнішою. А Жоржета все-таки дочка коваля, з дитинства звикла всіляке залізяччя тягати.
Коли на твоїх очах ображають дорогу тобі людину – навіть найпокірніша овечка може перетворитися на розгнівану левицю.
Есмеральда подумала, а як би вона вчинила якби так штовхали Горобчика? О, вона б не тільки у кухлі наплювала, а все волосся повисмикувала і очі повидряпувала. Вона цілий рік витратила на приручення цього дикуна. Він лише перестав шарахатися від дотиків, почав брати їжу з рук, і навіть сам вийшов до людей!
Жоржета пихтіла і вигадувала плани розправи над жартівниками, тому подруги на давали їй встати. Розі шепотіла щось заспокійливе і гладила по голівці. І потроху розгнівана дівчина заспокоїлася.
Гастон кудись пішов. Наближалася північ, навіть найстійкіші втомилися веселитися і порозходилися. Дівчата, хоч як натомилися за день, все ж допомогли навести лад у залі. Трактирниця пожаліла їх, дозволила не мити посуд, а йти відпочивати.
У кімнаті Есмеральди, білявки переодягалися у нічні сорочки, і втрьох повалилися поперек ліжка.
– Як же я втомилася. – простогнала Есмеральда підгрібаючи під себе подушку.
– І не кажи. День видався насиченим. – погодилася з нею Розі, що перевернулася на спину і смачно потягнулася.
– Чур я сплю на ліжку. – заявила Жоржета міцно схопившись за ковдру. Розі піймала благальний погляд власниці кімнати.
– Добре, добре. Я посплю на підлозі. – обрадувана Есмеральда взялася організовувати спальне місце для гості.
Дівчата часто так збиралися разом. Гомоніли всю ніч, намагалися повтори чудернацькі зачіски з журналів мод. Також робили різноманітні маски для обличчя. Нажаль миш’яку (основного інгредієнту косметичних засобів) у них не було. Зате у великій кількості було молоко з медом, та огірки з яйцями. Жоржета якось сказала, що вони як египетська цариця Клеопатра, що купалася в молоці.
Сьогодні не було сил на косметичні процедури, тому дівчата просто заплели волосся і вляглися.
Тишу порушила Жоржета:
– А куди подався Гастон?
Відповідь долинула з підлоги:
– Я чула як він сказав, щось на кшталт “божевільний Моріс”. І маю деякі припущення до кого він міг звернутися по допомогу.
Повисла тиша.
– Та не тягни!
– Він ганьби не пробачив. І за будь-що хоче отримати Бель за дружину. Та дуже любить свого батька, і ладна заради нього пожертвувати собою. Припускаю, що Гастон пішов домовитися з мосьє Д’Арком, щоб упекти Моріса до божевільні.
– Що?! – підскочила Жоржета. – Моріс не божевільний!
– Не божевільний, не божевільний. – погодилася Есмеральда вкладаючи подругу. З під руки досвіченої подавальниці так просто не втекти. – От лише йому ти зараз ніяк не допоможеш. А якщо будеш бігати вулицею в одній сорочці – то просто загремиш до сусідньої з ним палати.
– Не переживай. Мосьє Д’Арк хоч і не високоморальна людина, проте свої пацієнтів не ображає. Вони вмиті, одягнені, нагодовані. Багато хто лишається там з власної волі. Їм страшний зовнішній світ, у якому доводиться брати відповідальність за власну долю. А за високими стінами лікарні вони почувають себе в безпеці, і навіть деякою мірою щасливі.
Не довіряти словам Розі не було жодних підстав. Її мати була повитухою, але так як містечко було маленьким їй доводилося займатися не лише породіллями. Кілька разів на тиждень вона навідувалася до душевнохворих, доглядала їх, розпитувала про життя. І дочку брала з собою. Та багато чому навчилася. Дивлячись на Розі мало хто міг повірити, що це дрібне дівча, не змигнувши оком, здатне скрутити ревучого від болю чоловіка і за кілька хвилин зашити розпоротий живіт.
Жоржета заспокоїлася і задумалася:
– А ви вірите?
– У що?
– У те, що говорив Моріс про чудовисько.
– Це може бути правдою. – подала голос Есмеральда. – Мені Горобчик казав, що у західному лісі є дивне місце. Там живе живе-неживе і звір. Щоправда він не дуже красномовний, тому подробиць я не знаю.
Помовчали.
– Знаєте, моя мама іноді подовгу дивиться у західному напрямку і ніби на когось чекає. – сказала Розі.
– Моя теж. А ще вона зберігає дитячі іграшки. Хлопчачі. Щоправда чиї вони вона сказати не може. – додала Есмеральда.
– Наше маленьке містечко має багато секретів, – подала голос Жоржета. – Днями я гортала метричну книгу, і виявила, що шість років тому кудись зникло мало не третина населення. Але ніхто не пам’ятає цих людей. Я питала. Есмеральдо, ось ти знаєш мадам Потц? Вона майже сім років тому народила хлопчика якого записали Чіпом Потцем, а адреса проживання – ваш трактир.
– Ні. Вибач. Хоч я тоді була вже досить доросла, але зовсім не пам’ятаю щоб у нас жила жінка з немовлям.
– Ось вам чергове підтвердження. А західний ліс? Чому туди заборонено ходити? Що в ньому такого незвичного?
– Не те, що заборонено. Просто небезпечно. – відповіла Розі. – Там оселилася вовча зграя. За словами очевидців то досить великі звірюги. Мені доводилося перв’язувати щасливчика якому вдалося втекти від них живим.
– Що ж. Це цілком логічно. Але куди поділися люди? Не могли ж їх всіх вовки з’їсти!
– Дівчата, прошу вас, давайте спати. – заблагала Есмеральда. – Мені рано вставати.
– Добре. – погодилася Жоржета і повернулася до подруги. – Облишимо загадки світу і перейдемо до справ сердечних. Отже Горобчик. – вона підперла голову рукою, готова уважно слухати. Розі теж припіднялася зі свого місця.
– Тьху на тебе. – пробормотіла Есмеральда і спробувала сховатися під ковдрою. Та подруга не збиралася лишити її у спокої. Вона почала тицяти її пальцем і обсипати питаннями. З підлоги чулися активне підтакування. Не витримавши катування лоскотанням дівчина все розповіла. Як вона помітила, що за нею у лісі спостерігають. Як марно намагалася вистежити підглядальника, доки той сам не впав до її ніг, бо обрав затонку гілку для сидіння (тому вона називає його Горобчиком). Та тоді він відразу втік. Як вона почала лишати їжу, намагалася розмовляти з ним. Як він нарешті почав до неї виходити. А тепер чекає не ховаючись, ще й приносить щось з лісу. Почав потроху розмовляти. А сьогодні взагалі сам вийшов до людей.
– А звідки він взагалі взявся у нашому лісі?
– Він сказав, що все життя прожив у лісі разом з батьком. Але одного разу той пішов на полювання і не повернувся. Прочекавши кілька тижнів він вирушив на пошуки. Та марно. Багато місяців блукав, доки не зустрів мене і вирішив залишитися у нас.
– Цікаво, що змусило чоловіка з маленькою дитиною оселитися у лісовій гущавині? – задумалася Розі.
– Скоріш за все причиною послужила трагічна історія кохання. Батьки були проти і нещасні закохані втекли в ліс. А тепер плід їхнього кохання волочиться за нашою Есмеральдочкою.
Вищеназвана зашарілася і сховала обличчя.
– Так. Напевно так і було. З милим добре і в курені. Та коли настає час пологів то без кваліфікованої допомоги не обійтися. Часом і вона не рятує.
Не зважаючи на весь досвід, у практиці матері Розі траплялися випадки коли помирали і породілля, і маля.
Помовчали.
Тишу знову порушила невгамовна Жоржета:
– А ви вже цілувалися?
– Ні! – зніяковіла Есмеральда стукнула подругу подушкою. Вони пововтузилися під хіхікання Розі. Потім ще погомоніли і нарешті заснули.