Блищати серце (3)

Повільно розплющив я очі, боячись загибель свою побачити. Навколо простягалося поле пшениці. Приємно колихалися колоски, гладячи руки, десь вогонь мерехтів. Синє небо без жодної хмаринки. Неймовірний пейзаж, очей насолода. Руками я водив по вітру і йшов уперед не знаючи, який далі шлях мене чекає. Попереду виднівся дуб могутній, сів я біля нього і знов заграв на арфі. Тиша наповнилась піснями, заграло життя. 

На вітки дуба повернулись птиці різні: від ластівок до сильного орла. Помітив я ліс біля поля темний, грає там Смерть на скрипці. Гине все живе: деревця падають, гниють рослини. Упершись, встав я на ноги та заграв ще сильніше. Лунала моя гра до лісу, промені сонця освітили його. Зламалася скрипка Смерті — вона відступила. Біля дерева, де я грав, струмок з’явився і плинув.

Плинув і плинув, розмиваючи землю. Сильнішим й сильнішим ставав він, змиваючи на своєму шляху все. Поліз я на могутній дуб, на найвищу вітку. Все змив минулий струмок, і поля більше не було — залишилась тільки земля, багнюка. Витримав сильний дуб, але не залишилось більше в нього віток: тільки зламаний стовбур. 

По багнюці, ледь не втопившись, рушив я далі до воріт. А за воротами провалля, і не видно його кінця. Заплющивши очі, зробив я крок уперед. Темрява і крики, а після — холод одинокості.