Близкість

Як вони заснули в обіймах під шум «Сам удома», ніхто з них не помітив. Коли Женя відкрив очі й побачив перед собою телевізор, що блимав, чужу вітальню, мандаринові шкірки на підлозі та відчув чиюсь руку на своїй талії, то не одразу здогадався де він і хто з ним. Але окрім похмілля неприємним було те, що заснувши на незручному дивані, він відлежав свої кінцівки, а тому намагаючись повернутися і подивитися на власника руки, з шипінням впав на паркет, не контролюючи своє тіло. Разом з болем прийшло усвідомлення.

Спартак спав. З одягу на ньому була тільки тонка ковдра. Також голий Євген нашвидкуруч змушував себе пригадувати, що відбувалося вночі. В момент, коли в памʼяті промайнув танець, пʼяний поцілунок та продовження, він охнув. Коли згадав нічний обмін подарунками — покосився на свою руку. Браслет був. В подіях, що були після, він орієнтувався гірше. Начебто вони пішли випити шампанського чи щось ще, під новорічний концерт пили на брудершафт, цілувались на підлозі, потім на дивані, потім… Янович скривився. Голова тріщала. Випили багато. Але, начебто, як такого сексу не було. Від цього він полегшено зітхнув.

Перетерпівши біль від кровообігу, що відновлювався, він із зусиллям піднявся з підлоги, намагаючись якнайменше шуміти, та, шкутильгаючи, навмання почав шукати вбиральню. Спершу фізичні потреби, а вже після він буде рефлексувати та думати над тим, що робити далі. Він одночасно хотів, щоб Суббота не просинався ще довго, бо зараз дивитися йому в очі було якось ніяково, а з іншого боку Женя сподівався, що якщо все ж той прокинеться, він зможе випросити у Спартака ліки проти головного болю. Доля розпорядилася виконати його друге бажання.

В момент, коли Янович вийшов з ванної кімнати з вологим після вмивання обличчям, він почув звук кавоварки з кухні. Господар — мінімально одягнений — вже сидів на барному стільці та, хворобливо поклавши голову на стійку, не блимаючи дивився на те, як з диво-машини кава дзюрила тонкими струменями одразу в дві філіжанки. Перший ранок нового року для обох парубків був важкий.

— У тебе є знеболювальне? — Спартак на питання Жені підняв руку та пальцем вказав на одну з кухонних поличок.

Лише після того, як ліки були випиті, Євген також одягнувся, а кави залишилося на денці, вони почали комунікувати. Розмову почав Суббота:

— Ти жалкуєш?

Женя здивовано подивився на нього:

— Ні, звісно. Я ж сам хотів дуже. Просто… — перервався він, обдумуючи, — мені дивно це трохи. Незвично. Не погано, а просто незвично. Я думаю, мені потрібен час для прийняття.

— Тобто, ти не залишишся сьогодні?

— У тебе? — Євген замʼявся. — Вибач. Але… Я думаю, що ні. Тільки не подумай поганого.

Суббота трохи посміхнувся та піднявся зі стільця.

— Все нормально, я розумію. Take your time. Але хоча б поцілувати можу?

Янович ствердно кивнув. Пальці Спартака підтягнули його підборіддя вище. У мить поцілунку, який поширився по всьому тілу Євгена електричними імпульсами та змусив серце забитися набагато частіше, Женя майже пожалкував щодо своєї попередньої відповіді.

***

Прийшовши додому, Євген зачинився у своїй кімнаті та весь вечір крокував по периметру, роздумуючи про Спартака, ситуацію, що склалася, і про свої реакції, страхи та бажання. Він намагався бути щирим із собою, а тому усвідомлення деяких стало для нього повноцінним стресом, з яким наразі він впоратися не міг. Одне Янович розумів точно: бачити Субботу він хотів, і цілуватися з ним кортіло, а тому, відкинувши тимчасово інші турботи, він нарешті дозволив собі присісти на ліжко та написати йому.

Я: «Ти не образився на мене?»

Не дивлячись на те, що вже майже було опівночі, Спартак відповів миттєво:

С: «Ні, як я вже казав. Все нормально»

Я: «Ти не проти, якщо я прийду до тебе завтра?»

А потім, завагавшись трохи, дописав:

Я: «Скучив»

С: «Я завжди радий тебе бачити, звичайно»

С: «І я скучив»

С: «Буду чекати»

Читаючи останні повідомлення Женя відчув щасливу усмішку на обличчі. Трохи змішавшийся, але все ж задоволений, він ліг на ліжко, обійняв подушку та почав думати про завтрашній день зі Спартаком. Так у мріях він і заснув.

***

Майже увесь наступний тиждень дні копіювали самі себе. Зранку Євген приїздив до Субботи та залишався до останнього автобуса додому, пояснюючи своїм батькам, що їздить до дівчини. Дозвілля хлопців було різноманітним: то Спартак показував які навички краще використовувати в стрілянках, то Євген намагався пояснити чого так сильно реагує на дії гравця на тлі футбольного матчу. Вони удвох дивилися аніме, удвох готували, та навіть виходили в найближчий супермаркет за ласощами до чаю. Заради єднання з природою було декілька відвідувань парку, але після того, як їх доторки помітила незнайома старенька та почала репетувати, на цьому прогулянки закінчилися.

Однак близький контакт між ними складався лише з поцілунків та обіймів й далі не заходило. Женя спеціально це уникав, а якщо Субботі це не подобалося, то він нічим це не показував. Єдине, що все ж таки змінювалося протягом часу, це збільшення ступеня збудження, з яким кожен з них вночі залишався наодинці. Вечір за вечором Євген ловив себе на думці продовжити обійми далі, дати волю усім прихованим жаданням, і, хвилюючись, відступав, самостійно знімаючи напругу у себе в ліжку чи в душі, пригадуючи деталі минулого дня. Але з кожним днем це допомагало все менше і менше. І все сильніше хотілося спробувати.

Непередбачувано для себе він зізнався у своїх бажаннях Спартаку, коли вони лежали в сутінках на ліжку, та нестримно цілувалися, намагаючись узяти максимум від кінця канікул. Замість того, щоб як зазвичай нагадати, що йому потрібно їхати додому, Женя, піддавшись імпульсу, прошепотів:

— Спартак, я хочу тебе.

Той ледве чутно усміхнувся, ніжно вкусив Євгена за мочку вуха й відповів тихо:

— Я чудово це відчуваю, Жене, як і ти мене. Я ж лежу на тобі. — Та продовжив цілувати шию Яновича, одночасно з цим запустивши теплі руки йому під футболку.

— Так, але… — Євген густо почервонів, усвідомлюючи, що хоче сказати, — але інакше, розумієш? Інакше.

Спартак нарешті припинив поцілунки та, спершись на передпліччя, подивився Яновичу прямо в очі, ставлячи німе питання, на що Женя тільки кивнув.

***

Євген Янович святенником не був. Вряди-годи він і сам змінював звичні методи самозадоволення на щось екзотичне, табуйоване, намагаючись краще дізнатися своє тіло та реакції, та ніколи він не зізнавався і навіть уявити не міг, що це буде робити з ним хтось інший. Але зараз, наперекір минулим переконанням, Женя оголений стояв на ліктях та колінах перед Спартаком та збуджено тремтів й нетерпляче очікував, допоки він зробить це з ним.

А Суббота, що заборонив Жені торкатися себе, не квапився вже довго, пестячи його тіло дотиками та поцілунками. Через те, що Янович нарешті залишився у нього на ніч, він наче вирішив відігратися на ньому за весь попередній тиждень солодких знущань. Знаходячи ерогенні зони він раз за разом майстерно використовував їх, через що кількість Женіного передеякулянта, що тік безперервно, можна було вимірювати в калюжах. То ж коли змащені пальці Спартака в решті решт досягли ануса Євгена та делікатно штовхнулися всередину, той не тільки не сіпнувся в напружені, а й сам подався назустріч, стогнучи й вже прагнучи більшого.

Увесь час, поки Суббота розтягував туге кільце мʼязів, не забуваючи про поцілунки та відвертальні дотики, Євген скиглив прохаючи почати зараз чи, хоча б, дозволити торкатися, на що отримував відмову. Янович відчував, як збуджувався і тонув від його нетерпіння Спартак, то ж не тільки не замовкав, але продовжував з подвоєними завзяттям, що повністю перекривало дискомфорт від руху пальців в середині нього. Суббота такої хтивої атаки не витримав. Враховуючи, як довго тривала підготовка, Женя був певен, що давно готовий до більшого, допоки гучно не застогнав та докорінно не змінив свою думку, коли Спартак одним рухом увійшов в нього, фіксуючи Євгена руками на талії. Янович навіть не уявляв, наскільки великим може бути член, особливо якщо він всередині його дупи.

Біль змішалася із задоволенням. Якби Суббота не завмер та не дав йому звикнути, Женя був готовий все це припинити, але під безперервними поцілунками, тихим заспокійливим шепотінням та погладжуваннями, здався. Через деякий час, коли Спартак знову почав рухатися, це вже відчувалося прийнятно, а ще пізніше — навіть приємно. Особливо приємно, коли Суббота, трохи змінивши кут входу, почав умисно зачіпати простату. Янович загубився. З кожним поштовхом по тілу його колами розходилося задоволення, він втрачав зв’язок з реальністю та здоровим глуздом. Єдине, що залишилося, це гарячі руки Субботи, його прутень, що так щільно заповнював його в русі, та неймовірне пристрасне сп’яніння, що накопичувалося перед оргазмом. Він не помітив, як почав стогнати імʼя Спартака, не помітив, як обхопив рукою свій член, щоб нарешті досягти бажаного. Йому знадобилося лише декілька рухів пальцями в такт стегнам Субботи, щоб, вигнувшись, з вигуком задоволення кінчити, потягнувши за собою і Спартака у прірву хтивості.

Сьогодні вони були один для одного цілим світом. Це завтра приїздили б батьки, а післязавтра починалося ненависне навчання, повне проблем та стресів, але то було б потім. Зараз про це можна було забути, зараз вони були тільки удвох.