Блеф

Невеликий срібний годинник, який вміщався в її маленькій руці. На задній кришці були вигравіювані ініціали B.J.
Несподівано з палуби почувся шум. Хтось ішов сюди. Дівчина зі швидкістю блискавки почала запихати всі речі, які вона витягнула, назад у скриньку, ніби вона начиняла м’ясом великий пиріг. А годинник поклала у внутрішню кишеню свого плаща.
– Чи то щури так голосно бігають, чи хтось пробрався у мою каюту? – чоловічий голос бив відлунням об стіни, і на східцях чутно було важкі кроки.
Дівчина затамувала дихання. Вона підібрала підзорну трубу трохи більшого розміру і затиснула її за спиною.
– Ой! – писклявим смішним голосом вигукнула Емма! – Щурі? Щурі? Де щурі? Рятуууйте!!! Де я? Де щурі? – губи її і ще щось нерозбірлило белькотіли, а вона з важкістю балансувала і нахилася, під час того, як чергова хвиля похитувала кораблем – Де Джек? – вона підійшла до капітана впритик і, дивлячись його на підборіддя, замість очей, тицьнула своїм маленьким пальчиком йому в груди, – Ну от ти шо, не бачив Джека?
Капітан корабля, і сам не будучи повністю тверезим, не міг зрозуміти, що відбувається. Та коли дівчина підійшла достатньо близько, він упізнав її. Десь сьогодні він точно її бачив.
– Ви нетверезі, люба. І ви зараз у моїй каюті. Каюті капітана. Тому я…
Він не встиг договорити, як в той момент Емма відштовхнула його коліном, а потім боляче вдарила підзорною трубою по голові.
А тепер було найважливіше завдання: втікати що є сили і так, щоб ніхто тебе не помітив. Крадійка не була спеціалістом в бігу, та все ж таки вона була розумна, вона знала, як загубитися поміж людей, і вона вже ж виграла трохи часу, знеорієнтувавши пірата. Зараз її пунктом призначення був дім. Портібно було нагородити себе за цю успішну крадіжку кількома годинами сну, він їй не завадить.

••••••••••••••

Капітан Джонс, отямившись від удару, добре зрозумів, що сталося. Він обнишпорив всі свої речі, добре роздивляючись чи часом щось не зникло. Дерев’яна скринька. Вона лежала поміж перевернутих корабельних журналів. Чоловік похапцем відчинив скриньку, переглядаючи всі речі.
Та однієї речі там не було.
Якщо б зникло щось інше, він, можливо, б не дуже гарячкував. Але відсутність годинника викликала у пірата хвилю гніву і роздратування.
Я не дозволю цій хитрій, брехливій дівулі продати мій годинник за якусь пляшку чи дві алкоголю.
Можливо, це випитий раніше алкоголь затьмарив йому мізки, але, здавалося, кожну клітину його тіла трясло від роздратування, і не стільки через саму відсутність дорогої йому речі, скільки через розуміння, що якесь там мале і зелене дівчисько зуміло його обкрутити навколо пальця.
Чоловік піднявся на палубу.
– Сміііі, – його голос, мов грім відлунював у нічній темряві, – Смі! – ще раз голосно повторив капітан, дійшовши до місця, де мирно собі спав матрос, закинувши голову назад і голосно хропівши, і вдарив ногою відро, на якому він сидів, – Годі спати, тут крадії розгулюють, а він носом клює.
Матрос різко прокинувся і почав поправляту свою червону шапку.
– Крадії, капітане? Які ще крадії?
– Ти б чудово знав які, якщо б не спав на пості, – Гак чітко промовив, наголошуючи на останніх словах.
Чоловік на хвилину задумався, в потім знову підійшов до Смі.
– Тому, за покару ти підеш і дізнаєшся, куди втекла дівчина у темно-зеленому плащі.
– Але ж капітане, ви ж знаєте, скільки тут таких дівчат в темно-зелених плащах ходить? Він виглядав розгубленим, здавалося, Морфей ще не до кінця випустив його зі своїх обіймів.
– Містере Смі, ви маєте виконувати накази, а от яким чином ви їх робите, мене зовсім хвилює. Мені потрібні результати. Ви можете піти і опитати кожного безхатька і жебрака, моряків, що сьогодні вештались по набережній, з чого саме починати – вирішувати вам.
Смі піднявся з бочки і тепер мовчки стояв, не насмілюючись щось сказати. Капітан розвернувся, щоб піти, але додав:
– І раджу вам починати зараз же, містере Смі, поки це дівчисько ще недалеко відбігло.
– А що вона у вас такого вкрала, що так переймаєтеся?
Та Смі не отримав відповіді. Капітан Джонс зник у своїй каюті.

•••••••••••••••

Емма тим часом темною стежкою лісу добралася до своєї хатинки. Після того, як вона проминула місто, крок її трохи сповільнився. Її виснажила така невелика подорож, повіки злипалися, але розуміння ситуації, в якій вона була, допомагала тримати швиткість її ходьби у розумних межах. Зайшовши додому вона роздягнулася. І тільки зараз помітила, що її черевики були наскізь мокрі. Вона запалила камін і поставила взуття сохнути. Ще декілька годин до світанку, і воно їй знову знадобиться. Годинник вона дістала, а тепер потрібно тільки його позбутися. І якнайшвидше.
Дівчина застрибнула під ковдру і мимохідь здригнулася від її холодності, яка через декілька хвилин, завдяки теплу тіла Емми і запаленому каміну обабіч, стала найтеплішим і найзатишнішим місцем на світі.