Без півслова

УПА палець в рот не клади дай комусь шию намилити. Україна ж на дипломатичній арені завжди ладний кому завгодно носа втерти і в додаток хустинку подати. Та зараз жоден з них єдиного слова вимовити не може.

Мають невеличку перерву, тому Україна, опираючись на спинку ліжка, сидить, обійнявши за пояс УПА. А той лежить пригорнувшись до грудей парубка. Їхні руки неспішно вимальовують один на одному візерунки. Повстанець веде лінію від зап’ястя до ліктя, потім плеча. Повертає назад, проте рука завмирає. Тепла щока торкається його долоні та наче леститься. Лице УПА рум’яніє, безтурботно з’являється усмішка. Україна це помічає, і тіло в мить наповнює приємна млість. Синьо-жовтий піддається емоції та цілує кінчики пальців, відчуваючи як ті сильніше стискають його плече. Збирає до купи хаотичні думки та шепоче щось нерозбірливе.

— Що? — перепитує повстанець.

— Здається, шо ти мене гіпнотизуєш. Настільки приємно, навіть розмовляти не можу, — чесно повторює, а потім зніяковіло ховає обличчя десь угорі.

УПА відчуває, як на його маківку невагомо спирається чуже підборіддя. Згодом лоба торкаються вуста невагомі, мов пір’їнки. Червоно-чорний намагається щось сказати, але у легенях наче закінчилося повітря. Тому замість цього він заводить руку за чужу шию й повертається до України, зустрічаючись поглядами.

Один нахиляється нижче, інший витягується вище. Їхні губи зустрічаються у повному ніжності поцілунку.

В обох лунає думка: “І без півслова усе зрозуміло”.