Беззвучно

Запівніч у бункері зазвичай тихо: тільки Сем шуршить сторінками книг в бібліотеці.  Годинник відміряє час, який залишився. Затишшя здається таким заспокійливим.

   Кастієль відчиняє двері в гостьову кімнату, яку йому виділили декілька років тому. Він рідко тут затримується, тому в скудний інтер‘єр від себе нічого не додавав. Ліжко, тумбочка біля ліжка, стіл, стілець, лампа. Нічого особистого, нічого, що б вказувало на дивного гостя, який інколи навідується сюди в перервах між Апокаліпсисами.

Ангел знімає плащ, залишає його на спинці стільця, закатує рукава рубашки і важко зітхає. Черговий провал. Вони були так близько до того, щоб перемогти Чака і, врешті-решт, повернути собі свободу волі. Болючіше за все було спостерігати за Діном. Він так відчайдушно намагався перемогти в боротьбі з Богом. Так відчайдушно хотів свободи.

Кас намагався переконати його, що свобода вибору завжди була в його руках. Дін завжди робив те, що вввжав за потрібне, діяв так, як вважав правильним: жертвував собою, рятував невинних, боровся, катував чи убивав – завжди заради правильної, благородної мети. Але Діну було важко повірити в це. Особливо після їхнього розколу.

Сваркою чи конфліктом це назвати не можна. Сварка – це коли чоловік забув купити приправу в магазині чи винести сміття  і жінка розізлилась. А те, що сталось між ними, інакше як «розкол» не назвеш.

Дін втратив матір. Кастієль хотів як краще, але в своєму прагненні захистити Джека, захистити Діна, сім‘ю, яка у нього з‘явилась, він не спрогнозував, чим це може закінчитись. Дін мав право злитись, ігнорувати і виміщати на ньому свій біль.

Але Кастієлю було нелегко це прийняти. А він – ангел, який багато пережив за своє довге існування. Він бачив становлення світу, бачив, як створювались і розпадались імперії, бачив війни і втрати, бачив радість, бачив сльози і біль. Але ще ніколи він не відчував  такого болю, як в той вечір, коли Дін Вінчестер відмовився від нього.

«Ти для мене мертвий».

Після всього, через що вони пройшли.

Після всього, що між ними було.

Після всіх слів і вчинків, ось так просто «їх» не стало.

  Діна Вінчестера не дарма називали кращим учнем Аластара – в тортурах ніхто не міг зрівнятись з ним. Він знав, як зробити боляче Кастієлю: словами, поглядами, кричущою байдужістю.

Кастієль був готовий рухатись далі. Він був готовий залишити людину, яку кохав. Але вони потрапили до Чистилища і Дін – як і першого разу там – відкрився йому.

Мабуть, це їхнє особливе місце. Вони самі – незвичайна пара, і місце, яке для них особливе – теж незвичайне.

Після молитви Діна в Чистилищі, вони ніби прийшли до взаєморозуміння: пробачили одне одного. Кас почув те, що і не сподівався почути – «я пробачаю». Дін нарешті зміг вибачити і сказати те, що гризло зсередини.

  Кастієль відкриває старий потріпаний фоліант і починає вчитуватись. Слова даються важко. Він втомився. Єдина надія на перемогу себе не виправдала.

Роздався стукіт, і одразу ж двері відчинились. Дін Вінчестер не звик чекати. Імпульсивний. Завжди живий і яскравий, ніби всередині нього заховались тисячі сонць.

Кас здивовано піднімає брову.

— Дін?

Дін виглядає невпевнено. Переминається з ноги на ногу. Його щось турбує.

— Кас, я… мені потрібно дещо…— Дін підходить близько до Кастієля, який обертається до нього.

Вони стоять незвично близько. Така близькість  між ними була звичайною раніше, до того, що сталось.

  Зараз, вперше за довгий час, вони знову розділяють особистий простір. Стоять поруч, один навпроти одного. Зчепились поглядами. Дихають одним повітрям. Ведуть німий діалог.

Дін, не відриваючи погляду від синіх очей Кастієля, повільно опускається на коліна. Руки піднімаються до пояса штанів ангела. В очах німе питання: дозволиш?

Кастієль не заперечує. Але і не допомагає. Діну потрібно знати, що все як раніше, що «вони» є, що між ними знову все добре.

В тиші бункера шорох одягу і стук серця Діна здаються такими гучними. Кастієль не відриває пильного погляду від рук Діна, які справляються з його штанами.

  Дін вже витягнув ремінь, розстібує ширинку, зосереджено, ніби від цього залежить його майбутнє. І раптом, навіть для самого себе, Дін розуміє, що так, залежить.

Дін хоче, щоб все було як раніше, щоб у них з Кастієлем все владналось, щоб вони знову були один у одного. Там, в Чистилищі, Дін так і не сказав те, що гризло всередині, жило в ньому вже декілька років, хоча він був готовий сказати це, промовити вголос, у відчайдушній спробі повернути Каса, він був готовий сказати. Але час піджимав і Кастієль перебив його. У них ніколи не було підходящого момента. А тепер він не впевнений, що зможе взагалі коли-небудь  це вимовити, але він може показати, він уміє, він постарається, він…

  — Дін, — раптово, потік його думок перериває тихий голос і тепла рука торкається його щоки. Дін закриває очі, схиляє голову до долоні Каса, треться об неї.

— Діне, подивись на мене,— голос заспокоює. Це не наказ, це прохання.

  Дін піднімає погляд зелених очей на Каса. Зустрічає його серйозні сині очі, які бачать крізь нього, бачать його чорну душу, бачать всі його вчинки і все одно несуть спокій, прощення.

— Все добре, — рука Каса піднімається вище, погладжує його наїжачене волосся, заспокоює. Кас пропускає пасма між пальцями, опускає руку нижче, залишаючи на шиї Діна.

  — Я хочу, мені потрібно… — голос Діна тихий, але спокійний. Саме зараз потрібно, щоб Кас зрозумів його. Щоб вони знову стали цілими. Повноцінними.

  Кастієль киває. І Діну достатньо цього мовчазного дозволу. Він опускає голову на живіт Каса, який схований під рубашкою. Притуляється на мить, закриває очі. Дихає.

Кас зрозумів його. Кас прийняв.

  Дін піднімає голову і починає знімати штани і боксерки Каса, щоб добратись до його члена. Дихання Каса збивається, але він зосереджено спостерігає за діями Діна.

Коли член Каса опиняється в руці Діна, Дін піднімає очі на Кастієля. Дивиться лише секунду, перш ніж відкрити рот і, дивлячись в очі, облизати головку.

В очах Кастієля на мить спалахує щось вже знайоме.

  — Руки, — голос хриплий, але твердий.

Дін радий підкоритись. Радий зробити все, що захоче від нього Кас. Руки за спиною зчеплені «в замок».

Ліва рука Кастієля повертається Діну на шию, сині очі пронизують, права рука тримає збуджений член.

Дін дивиться в очі Каса, не може не дивитись. Кастієль проводить членом по губах Діна, залишає вологий слід на губах, щоці. Раз, другий. Дін опускає погляд на губи Каса, на секунду, потім знову піднімає погляд до очей Каса – ангельська синь зараз з особливим відтінком.

Кастієль збуджений. І це як спостерігати за стихією, за штормом в морі, за хвилею, яка накриє і погубить. Але Дін вірить, що зможе приручити стихію. Вірить, що йому під силу це.

Він привідкриває рот, дивлячись Касу в очі, пропускає головку члена. Кас видихає. Дін відкриває рот ширше, бере глибше, намагається взяти все. Кастієль заворожено дивиться, як губи Діна, мокрі від слини і змазки, ковзають по члену.

Дін починає рухати головою активніше, вперед-назад. Взяти все, що Кас пропонує. Зробити так, щоб у них все було, як раніше.

  Кастієль дивиться на Діна Вінчестера – такого сильного і слабкого, відвертого і вразливого, прекрасного. Діна, який так щиро віддається йому, Діна, якого кохає, якого зробить своїм. Знову. Дін хоче цього. Він прийшов за цим. І він це отримає.

— Відкрий рота, — хриплий голос Каса змушує коритись і Дін випускає член, і облизавши губи, відкриває рот, висовуючи язик.

  В зелених очах очікування. Бажання.

Кастієль декілька разів проводить по члену рукою і білі краплини сперми потрапляють на язик і щоки. Дін повільно моргає, облизується. Дивиться Касу в очі. На щоках проступає рум‘янець.

Пальці лівої руки Кастієля пестять ніжні волосинки на шиї Діна, перебирають їх, дякуючи. Кастієль дивиться на краплі сперми на щоці Діна і двома пальцями підбирає  їх, підносить до рота Діна.

Дін переводить погляд на дарунок. Зелень очей затуманена, він піднімає погляд на Каса, і, дивлячись тому в очі, облизує пальці.

Губи Кастієля розпливаються в легкій посмішці. Він опускається до Діна і цілує його. Дін нарешті розмикає руки і обіймає Каса. Поцілунок мокрий, брудний, жорсткий. Під кінець вони відпускають одне одного і дивляться одне одному в очі, посміхаючись.

У них вийде спробувати ще раз.