Батьківська рука зцілить рани….

Нью-Йорк.

Квартира Грубера.

Грубер:  Люба?

Міріам: У мене майже все готова.

Грубер: Ти якась знервована. Все гаразд.

Міріам: Сьогодні важливий день.

Грубер, посміхнувшись: Сьогодні чудовий день!

Міріам: Так, день  твоєї довгоочікуваної зустрічі з донькою.

Грубер: Я дуже нею пишаюся. Не дивлячись на молодість, вона вже дуже багато досягла.

Міріам, тремтячим голосом: Ти радієш, а я хвилююся.

Грубер, підходить до Міріам, обіймає за плечі: Чому, люба?

Міріам: А ти не розумієш? Твоя донька- вже доросла дівчина, жінка. А якщо ми не знайдемо спільної мови?

Грубер, цілуючи Міріам: Міріам, рідна, навіть не думай про це! Ти знайдеш спільну мову будь з ким! – посміхнувся.- Навіть з моєю донькою.

Міріам, важко зітхнувши: Дякую, заспокоїв.- бере до рук тарілки, її руки тремтять, тарілки мало не падають додолу.- Та що ж це таке?!- мало не плачучи.

Грубер: Так. Тихо-тихо-тихо.- бере тарілку з руки Міріам, ставить їх на стіл, садовить Міріам на стілець, бере за руки.- Заспокойся, благаю тебе.

Міріам, винувато: Пробач мені, пробач мені, Грубере. Виходить, я своїми переживаннями псую тобі мить зустрічі з донькою.

Грубер: Нічого ти не псуєш!

Міріам, зі слізьми в голосі: А я тебе попереджала.. Попереджала… Що не створена для родинного життя… Що не знаю, як це і…

Грубер: Все з нами колись трапляється вперше, люба. – стискає долоні Міріам у своїх.- Я знаю, що ти мріяла про родину. І ось твоя мрія здійснюється.

Міріам: А чи здійснюється?

Грубер, похмуро: Ти шкодуєш про все? Шкодуєш, що прийняла пропозицію стати моєю дружиною?

Міріам, вражено: Що ти? Ні! Ні! Ні в якому разі! Ніколи в світі! В тому-то і справа! Я… Я дуже сильно ціную те, що сталося поміж нами, що все склалося так. Ти чудова людина, ти кохаєш мене, турбуєшся, як ніхто інший і тому я…- зітхає. – Я дуже боюся це втратити. Цей наш маленький, казковий світ.

Грубер, вражено: Моя люба! Міріам! –цілує руки коханої. – Навіть не думай про це! Не смій думати! Ти – найкраща жінка, яку я зустрічав і я ніколи і ні за що не відмовлюся від своїх почуттів до тебе!

Міріам: Навіть, якщо  ціною стосунків з донькою? Із твоєю найріднішою людиною?

Грубер, закотивши очі: Ну знову за рибу гроші, як каже Естебан Сан Брано! Ми ж з тобою неодноразово вже говорили про це!

Міріам, злегка посміхнувшись: Ніколи не подумала, що ти цитуватимеш Естебана Сан Брано! Наскільки я пам’ятаю, тобі не особливо подобався вибір Вівіан.

Грубер: Так, я і зараз від нього, власне кажучи, не в захваті. Але якщо Вівіан щаслива з ним, я не маю права втручатися.

Міріам, скептично: Справді? Наскільки я пам’ятаю, раніше ти вважав трохи інакше?

Грубер: Так, було і таке, не сперечаюся. Однак, коли я побачив, як він ставиться до Вівіан та Алонсо і скільки зробив для них і він сам, і  його донька, яка фактично врятувала життя нашому Алонсіто, я, здається, змінив свою думку, хоч і не завжди схвалюю його манер поведінки, мови та всього іншого. Вони щасливі разом і мають на це повне право. Кожен має право на щастя та кохання і ми з тобою не виключення!- поцілував руку Міріам, притулив до своєї щоки.

Грубер, посміхнувшись: І ми з тобою не виключення! Чи не так?

Міріам: Так… Так… Мені… Мені дуже хочеться тобі вірити.

Грубер: А ти вір. Вір мені люба. Я ніколи тебе не підведу.- цілує Міріам.

Міріам: Знаєш, Грубере, я дякую тобі. Щиро дякую.

Грубер, дивовано: Мені? За що?

Міріам: За те, що ти такий. За те, що навчив мене кохати.

Грубер, не розуміючи: Але ж ти завжди кохала. Багато років. І ще й одного і того ж чоловіка.

Міріам: Так, звісно, я багато років кохала Крістопаля, але лишень зараз зрозуміла, що почуття бувають різні. Що кохати можна по-різному. Що можна кохати недосяжний образ чоловіка, знаючи, що він ніколи не належатиме тобі. Можна мріяти про нього та бути щасливою від побудови повітряних замків. А можна.. Можна відчувати опору, вдячність – та що там? – навіть щастя від того, що маєш опору під ногами. Що в похилому віці ти не лишишся одна. Можна бачити не лише слова, а й і вчинки. І кохати. Кохати, відчуваючи вдячність і опору.- зітхнула.- Колись ти казав мені, що не романтик і навряд чи змінишся, а я… Я вовк-одиначка. Я звикла жити сама і, хоч і мріяла завжди про родину, але тепер мені буває страшно…

Грубер, здивовано: Страшно? Чому, люба?- стискає долоні Міріам.

Міріам, видихнувши: Страшно, що я не виправдаю тих надій, які ти поклав на мене, розумієш?

Грубер, заперечно похитавши головою: Ні. Не розумію. Бо ти вже зробила мене щасливим. Тим, що прийняла мою пропозицію. Тим, що поруч. Тим, що відповіла на мої почуття, навіть якщо і іншим чином. Дякую тобі, Міріам. Уже дякую. І я хочу, щоб ти знала.. Знала, що я ніколи не відмовлюся від тебе і не покину тебе. Я завжди буду з тобою і за тебе. Знай це. Просто знай.

Міріам, видихнувши: О, Грубере… Дякую тобі. Дякую за ці слова.

Грубер: А я, в свою чергу, дякую тобі за те, що ти поруч. За те, що з дня в день робиш мене щасливим чоловіком… І я обіцяю, присягаюся, що зроблю тебе найщасливішою жінкою на всьому білому світі.

Міріам, зі сльозами в очах: Отже, я прийняла  правильне рішення.

Грубер: Про що ти, рідна? Пробач, я не розумію тебе.

Міріам: Просто… Лусіана в мене запитувала, чи повернуся я в компанію і взагалі… що робитиму після заміжжя.. А я…- тихо засміялась.- Я зрозуміла раптом, що поруч з тобою я наче остепенилась, заспокоїлась. Тепер мене не цікавить гонитва ко кар’єрних сходах. Тепер мені просто хочеться домашнього затишку. Готувати сніданки, обіди, вечері, чекати тебе з роботи, обговорювати, як минув день і що в ньому було цікавого для кожного з нас, ділити навпіл і радощі, і переживання. Я віддала компанії Лусіани найкращі роки і ні про що ні в якому разі не шкодую, це були найкращі роки, але… Тепер я розумію, що готова відкрити для себе нову сторінку. Нашу з тобою спільну сторінку, Грубере.- пильно дивиться йому у вічі.

Грубер, повними щастя очима і тремтячим голосом: О, Міріам…. Моя Міріам, ти.. Ти зробила мене найщасливішим чоловіком на всьому білому світі. Дякую тобі…

Грубер і Міріам цілуються.

 

Готель Хілтон.

Номер Альми.

Альма збирається на зустріч з батьком, щось наспівуючи собі під  ніс.

Дзвінок телефону.

Альма: Слухаю.

Гектор: Привіт.

Альма: Не сподівалася тебе почути.

Гектор: Чому ні? Я твій чоловік.

Альма: Вже лише тільки на паперах.

Гектор: Не очікував від тебе настільки холодного тону, чесно кажучи.

Альма: А чого ти хотів? Щоб я, як і раніше, кидалася тобі на шию після кожного «вибач, крихітко»? Тепер ти вибач мене, моя крихітко, але ці часи минули.

Гектор: Я думав, ми вирішили розійтися на хорошій ноті.

Альма: Пробач, палко дружити родинами бажання якось немає. Ви там коли одружуєтеся?

Гектор, тихо: Щойно закінчиться процес розлучення.- тихо.- Нам з Еліссою тягнути не можна.

Альма, присвиснувши: Ого, отже так? Що ж, я вітаю вас. Нарешті ти знайшов жінку, яка зробить тебе дійсно щасливим. Якщо я все правильно зрозуміла, звісно.

Гектор: Так, ти все правильно зрозуміла. Елісса вагітна. І, щоб вона зайвий раз не хвилювалася, я…

Альма, прикриваючи рот, щоб не заридати: Що ж, якщо так…. Тоді, звісно, тягнути не варто, я… -видихнула.- Я знайду юриста і процес розлучення увійде в активну фазу.

Гектор: Дякую. Справді, дякую тобі. За розуміння ситуації.

Альма: Не варто. Справді не варто. Я все вирішу найближчим часом і… І дам тобі знати. А зараз, пробач, мені час. Бувай.- вимикає телефон, відкидає убік, спирається на край комоду, – деякий час тихо плаче, потім переводить подих.- Так, все, досить. Баста.- видихає. – На мене чекають батько та його наречена. Не потрібно псувати їм настрій своєю кислою міною. Але поговорити також потрібно, бо приховувати таке від рідного батька – також не вихід, тому вперед.- рішуче видихає, поправляє макіяж, прямує до виходу.

 

Квартира Грубера.

Дзвінок у двері.

Грубер: Це Альма. Я відкрию.

Міріам: Удачі нам. – схрещує пальці.

 

Спогади Міріам.

Перший показ мод дому Лусіани Дюваль.

Міріам: Хвилюєшся?

Лусіана: Чесно кажучи, шалено.

Міріам: Там повна зала людей!  І всі прийшли дивитися на твою колекцію.

Лусіана: На нашу колекцію, подруго! І у нас неодмінно все вийде! Бо ми того заслужили! Бо ми найкращі!

Міріам: Ти маєш рацію, Лусіано! Як ніколи, маєш рацію.

Міріам та Лусіана обіймаються, впевнено йдуть на сцену.

 

Завершення спогадів.

Наш час.

Альма: Тату!

Грубер, зі сльозами на очах: Моя дівчинко! Ти приїхала! Як же ж я скучив!

Альма: Я теж скучила, татку!

Грубер, тримаючи доньку за руки: Змінилась.. Справжня красуня… Але так схудла… У тебе все добре, мила?

Альма, ховаючи очі: Так, тату.. Так, просто… Багато роботи…

Грубер, стривожено: Точно? Алонсіто свого часу також на запитання Вівіан відповідав подібним чином, а  вийшло…

Альма: Тату, припини, благаю! Я дійсно дуже добре себе почуваю і у мене дійсно багато роботи! Алонсо, до речі, також відчуває себе щасливим і повним сил!

Грубер, радісно: Ви зустрічалися?

Альма: Так, Алонсо запрошував мене на своє новосілля. Ми чудово провели час! І його дружина, Марія Хосе  дуже хороша і неймовірно цікава у спілкуванні.

Грубер, посміхнувшись: Чекають на малюка. Вівіан скоро стане бабусею.

Альма, посміхнувшись: Це чудово!

Грубер: Так, після того, що вони  пережили..

Виходить Міріам. Грубер підходить до неї, обіймає за талію.

Міріам: Привіт, Альмо. Батько багато про тебе розповідав і виключно хорошого. Я Міріам Аранго.

Альма: Дуже приємно, я Альма Вальтер.

Міріам: Навзаєм.

Грубер, сміючись: Моя дівчинка так розхвилювалася, що назвала своє дівоче прізвище.

Альма, сховавши очі: Вибачте…- йде на балкон.

Грубер, здивовано: Доню?

Міріам: Алексе, дозволь, я сама поговорю з нею. Я зараз. Одну хвилину.- стиснувши руку чоловіка та поцілувавши його в щоку, йде за Альмою.

 

Балкон.

Заплакана Альма дивиться на вечірнє місто.

До неї приєднується Міріам.

Міріам: Кхм?

Альма: Сеньйоро Аранго, Ви… Ви пробачте… Я… Я просто…

Міріам, видихнувши: Альміто, люба, я ні в якому разі не хочу лізти до тебе в душу чи з перших хвилин знайомства пропонувати міцну дружбу, розумію, що, напевно, важко довіряти людині, з якою знайома всього мить, однак… Можливо, ти розповіси мені, що трапилося?

Альма: Ви… Ви пробачте мене, будь ласка, за те, що Вам довелося побачити, просто… Просто я все ще не можу знайти слів для того, аби сказати батькові про те.. Про те що…- плаче. Міріам пригортає її до себе, трепетно і по-материнськи гладить її по голові.

Міріам: Поплач, моя люба.. Поплач, якщо важко. Тобі стане легше.

Альма, гірко посміхаючись: Легше? Не думаю, що мені стане легше. Не думаю. Моє життя зруйновано, сеньйоро Аранго. А з ним і всі надії батька на мене.

Міріам: Тобто? Я не розумію тебе.

Альма: Батько так пишається мною, моїм шлюбом з Гектором, нашою з ним спільною парфумерно-косметичною компанією, а насправді… А насправді стався крах.

Міріам: Ви…

Альма, важко зітхнувши: Так, ми подали на розлучення. Все в процесі. Компанію вирішено ділити навпіл, але я і того не хочу… Нічого не хочу… Просто, щоб це якомога скоріше закінчилось і  ця людина, з якою я прожила в шлюбі одинадцять років, просто зникла з мого життя. В одну мить.

Міріам, вражено: Моя люба… Він ображав тебе?

Альма, гірко посміхнулася, знизала плечима: Ні… Не він… Це я його образила, це я не виправдала його надій… Його і батькових… Гектор хотів дитину, а я… Я, як виявилось, на те не спроможна… Я.. Я вісім років тому втратила дитя… На доволі-таки пізньому терміні… Потім почалися проблеми, ми… Ми лікувалися, однак.. Однак, більше завагітніти я не могла…

Міріам, вражено, мало не плачучи: Моя хороша… Бідолашна дівчинко..

Альма: Гектор старався… Справді, старався… Він підтримував мене, але… Ми лікувалися, я лікувалася, проходила безліч процедур… Болючих, принизливих, неприємних… І він був поруч, він тримав мене за руку і говорив, що все буде гаразд… Але час ішов, дива не сталося… У підсумку,  ми втомилися обоє, все виявилось дарма… І ось він не витримав.. Знайшов ту, яка втішала його після наших сварок… Яка зігрівала його в ліжку, поки я була на симпозіумах і конференціях… І ту, яка у підсумку тепер готується подарувати йому довгоочікуваного наступника великої бізнес імперії…

Міріам: Моя бідолашна дівчинко.. Що ж тобі довелося пережити..

Альма: Я й сама не знаю, чесно кажучи, як пережила це… Як просто не з’їхала з глузду. Нікого не було поруч, щоб просто поділитися своїм болем, виплакатися… Батько був далеко, у нього свої справи, своє життя… Та й робити боляче йому не хотілося…

Міріам: І  дарма… Дарма ти не розповіла все батьку… Дарма не довірилася… Він – твоя найрідніша людина…

Альма: Так, найрідніша людина, яку я найменше за всіх хотіла засмучувати своїми проблемами. Мама покинула нас, коли мені було всього три роки, після того ми нічого про неї не чули, аж до того часу, поки не дізналися, що вона пішла з життя. Автокатастрофа.

Міріам, вражено: Який жах… Мені дуже шкода, люба моя…

Альма: Кажуть, кожен з нас вибирає свою долю. Я ж, в свою чергу, думаю інакше… Я думаю, що доля все ж написана кожному з нас і іноді проти неї не попреш, як то  кажуть. – зітхнула.- Отже, я в минулому житті десь дуже сильно провинилась, якщо зараз у мене все ось так… Гектор був єдиним коханням в моєму житті, я думала, що це раз і назавжди, однак…

Міріам: Моя люба.. Моя дівчинко..- гладить Альму по голові.- Ти не одна… Знай, ти не одна… Я тебе дуже розумію…. Дуже… Але знаєш…- стискає долоні Альми.- Навіть якщо сталося все так, не варто ставити на собі хрест і думати, що життя закінчилося…

Альма: Ви так кажете, наче самі це пережили…

Міріам, тремтячим голосом: Я все життя кохала одного чоловіка… Єдиного… Ми бачилися щодня, ми працювали разом, ми з’їли не один пуд солі, я з дня в день чекала, що ось-ось станеться диво і він нарешті зверне на мене увагу, однак…-видихнула. – Однак, цього не сталося…

Альма, вражено: Який жах…

Міріам, ствердно кивнувши: Так… Так, моя люба… Я знала, що він не відповість на мої почуття… Знала, що він кохає іншу – мою найкращу подругу…

Альма: Господи… Як це боляче…

Міріам: Так… Я кохала його, знаючи, що він ніколи не буде моїм, і продовжувала все ж таки на щось сподіватися. А він, в свою чергу, продовжував кохати Лусіану, не дивлячись на те, що вона заміжня за іншим, щаслива в шлюбі, кохає свого чоловіка..

Альма, вражено: Це жах…

Міріам: Я багато років кохала цей придуманий образ, жила цими почуттями, думала, що вже назавжди залишуся самотньою, однак..- посміхнулася.- Однак, потім я зустріла твого батька.- погладила Альму по голові.- Знаєш, він довго і вперто боровся за мою руку та серце, я відмовляла йому…. Відмовляла, бо була вірною тому самому великому коханню, яке жило в моєму серці багато років…

Альма: А потім?

Міріам: А потім… Спершу мені здалося, що я втомилася, що я просто хочу родинного затишку. Твій батько сказав, що чекатиме на мене. Чекатиме, скільки потрібно.

Альма, посміхнувшись крізь сльози: І він чекав би. Повірте, що чекав би. Я знаю батька. Якщо він кохає, то кохає. Він вірний. Можна сказати, що однолюб.

Міріам: Я знаю. Мені дуже пощастило з Алексом, ти маєш рацію, люба.- посміхнулась.- Я про те, що ніколи не потрібно ставити на собі хрест.- заправляє пасмо волосся Альмі за вухо.- Я також думала, що не пізнаю ніколи родинного щастя…

Альма, вражено: Тобто, Ви ніколи не…

Міріам: Так, я ніколи не була заміжня, ніколи не одягала білої сукні до вівтаря, ніколи не танцювала перший танець.

Альма, гірко посміхнувшись: У мене все це було, але, як бачите, безмежного щастя аж ніяк не принесло…

Міріам: Пробач, якщо зачепила за живе…

Альма: Нічого, все гаразд.- витерла сльози.

Міріам: Я це кажу для того, щоб ти не ставила на собі хрест, люба! Ти молода, красива, успішна, приваблива…

Альма, тремтячим голосом: Угу… А ще, порожня…

Міріам: Тобто?

Альма: Гектор мене так і називав – порожня. Через те, що не в змозі подарувати йому дитину.

Міріам: Маячня яка! Адже є безліч інших способів!

Альма: Ми лікувалися, ми обстежувалися, я ж казала..

Міріам: Я не про те… Є багато діток – сиріт, які мріють про родину і…

Альма, заперечно похитавши головою: Це не наш випадок. Гектор хотів свою дитину, свою рідну кров, наступника прізвища та родинної справи, а я… Я не могла йому цього дати.. Не змогла…-дивиться в одну точку.

Міріам: Моя люба…- обіймає.- Ми з батьком з тобою… Просто знай це.

Голос з вітальні: Де там дівчата мої зникли? Викликати Естебана Сан Брано і починати пошуки?

Альма: Тату, ми вже йдемо!- до Міріам.- Нам справді час. А мені час поговорити з батьком. Настав час істини. Він має право знати. А там – будь що буде!

Міріам: Це правильне рішення, доню!- погладила Альму по голові.- Я з тобою, все буде добре. Неодмінно.

Альма: Дякую Вам. Дуже дякую.

Міріам: Немає за що. Все буде добре. Ось побачиш.

 

Годиною пізніше.

У вітальні сидить заплакана Альма, Міріам, обіймає її.

Грубер, чорний, як ніч, дивиться в одну точку.

Альма: Такі ось справи.

Грубер: Покидьок. Який же покидьок.

Альма: Пробач, тату…

Грубер, вражено: За що, люба?

Альма: Що не казала тобі нічого… Що зруйнувала все…

Грубер, обіймаючи доньку: Господи… Моя дівчинко…

Альма, схлипуючи: Ти.. Ти покладав на мене такі надії… Ти пишався мною, а тепер.. Що тепер?

Грубер: Господи! Радосте моя! Моя зіронько! Скільки ж болю в тебе було на душі, а я нічого не знав, навіть не відчув!

Альма, плачучи: Пробач мені, тату… Пробач…

Грубер: Це ти мене, доню, пробач… Пробач, що не приділяв належної уваги… Що ніколи не мав часу… Коли був такий потрібний тобі…

Альма: Я була твоєю гордістю….

Грубер: Ти і залишаєшся моєю гордістю! Залишаєшся! Чуєш мене? – охопив обличчя доньки долонями.- Така розумна, добра, сильна! Ти найкраща донька на всьому білому світі!

Альма: Я так втомилася, тату… Так втомилася…

Грубер: Моя дівчинко!- поцілував Альму.- Я зроблю тепер все, щоб ти якомога скоріше повернулася о життя.

Альма: Для цього потрібно ще розлучення пережити!

Грубер: Переживемо! Разом!  Я знаю одного юриста, колишній військовий! Так ось, він такі справи витягував, що в мене слів немає! І твого покидька швидко поставить на місце! Все буде добре, доню! Все буде добре!

Альма: Не знаю… Не впевнена..

Грубер: Зате я знаю! І знаю, що тобі зараз потрібно! Змінити оточення!

Альма, втомлено: Тату…

Грубер: І я знаю, де ми це зробимо! Вівіан виходить заміж, ми запрошені на їхню з Естебаном Сан Брано церемонію у Ріо де Жанейро! Море, сонце, пісок…

Альма: …І ніяких турбот!- посміхнулася.- Давно хотіла на море!

Грубер: Ну ось в побуваємо! Все буде добре, моя дівчинко! Все у нас неодмінно буде добре!- цілує Альму.

Альма: Дякую, тату! Ти в мене найкращий!

Міріам: І ніяких готелів! Ти залишаєшся у нас! Тепер ти не будеш одна!

Альма: Дякую вам усім. Дуже дякую.

 

Заснули лише на світанку, довго розмовляючи.