Баночка Меду

Нікі справді важко. Коли навкруги весь світ перетворюється на одну величезну бурю, Хеммік думає, що його завдання – це бути промінчиком сонця у цьому вирі. Але кому, як не Нікі знати, що це чи не найскладніша робота в житті? Він боїться з нею не справитись, бо з ким тоді будуть сміятись лиси? Хто тоді буде мішати їм коктейлі чи брати на себе роль справжнісінького клоуна, коли комусь це буде потрібно? Тому Нікі Хеммік завжди має тримати планку. Це його обов’язок. 

Обов’язок, який межує з чимось, що важко зрозуміти. Ніхто не давав Нікі такого завдання і ніхто не просив його про це. І Рене дратувало, що цей хлопець досі робить вигляд, що все гаразд. Але той вперто не хотів про це говорити. А Вокер на те і Вокер, що вона не давить і дає можливість заговорити тоді, коли треба. Проте іноді стає тривожно, коли це «треба» наступає о третій годині ночі. 

Нікі з’являється на порозі кімнати з розмальованими дверима. Вір так часто зависав тут, що певно і з закритими очима і без пам‘яті прийде в цю кімнату, якщо буде потрібно. І от зараз йому справді дуже потрібно. Нікі відчуває, що він ніби трощиться на частинки, малесенькі малесенькі. І ще трохи і його буде не під силу зібрати до купи нікому. Тому він іде до тієї однієї особи, яка зробить це, що б там не було.

Двері тихо відчиняються і Рене тре очі долонею. Її погляд, як завжди спокійний, хоча тепер трохи  сонливий. 

-Нікі?

Вокер завжди бачить, коли комусь зле. Не тільки через свою професію, просто за всі роки вона навчилась розбиратись в людях. Рене робить крок назад, Нікі ввалюється в кімнату, тримаючись за одвірок рукою. Його руки трясуться, а ноги підгинаються. Рене обіймає хлопця за талію і веде до дивану. Тоді швидко зачиняє двері і зупиняється за кілька кроків від Нікі. Він сидить, низько схиливши голову. Кучері не чисті і охайні, як завжди, а весь його стан благає про допомогу.

-Рене, я…я більше не можу.

Рене важко видихає і присідає перед другом. Бере його долоню в свої руки і старається заглянути в очі. Його обличчя досі ховається, але раптом Нікі судомно здригається. Схлипує. Вокер заспокійливо гладить тильний бік долоні великим пальцем.

-Я розумію. Розумію.

Інші слова зараз не допоможуть. Це єдине, що треба Хеммікові – щоб його зрозуміли. Хоча б хтось. Кілька солоних крапель падають на переплетені руки. Нікі плаче і за кілька секунд це перетворюється в ридання. Рене сидить на колінах перед диваном і щось бурмоче, щось тихе і спокійне.

-Я так втомився, Рене..Я так втомився..

Рене підозрює, що до цього зриву привела якась подія, але зараз явно не варто запитувати. Зараз варто лише бути поруч.

***

Нікі солодко потягається. Але раптом розуміє, що не може встати, ніби щось його тримає у ліжку. Не власному ліжку. Що є дуже дивним, адже Нікі не ходив нікуди уже кілька днів. Хеммік підіймає лише голову і помічає білу маківку, яка спокійнісінько лежить в нього на грудях. Кілька разів кліпає і стискає долоню, яка лежить на талії Рене. Дівчина починає ворушитись і закидує на Нікі ногу.

По-тихенько спогади починають виринати і Нікі хмуриться. Злиться, сумує і все разом, це дратує. Згадує повідомлення Еріка, який вирішив обірвати все надто різко всього кілька тижнів тому. Нікі не говорив нікому, але підозрював що саме Рене здогадувалась. Саме вона завжди бачила, якщо хтось страждав. Нікі любив її за це. 

-Привіт.

Чується десь знизу і Нікі видавлює стомлену посмішку. Він прокинувся в одному ліжку з Рене Вокер. Скільки хлопців про це мріяли? Скільки дівчат? Нікі був впевнений, що ця кількість – незліченна.

-Привіт. – Відповідає Нікі не властиво тихо і задумується. Рене завжди поруч. Для кожного з них, для кожної зламаної душі. Більшість сприймають її, як сестру, але для Нікі таке порівняння точно не підходить. Він точно знав, що Вокер є кимось більшим для Хемміка. Поки він був у стосунках з Еріком – не розумів. Але тепер, коли думки лились вільним потоком у свіжій голові, Нікі починав розуміти. І не міг вирішити, як до цього ставитись.

-Як ти? – Обережно запитує Рене і піднімається, впираючись в широку грудну клітину Нікі. Заглядає в почервонілі очі і припухше після сліз та сну обличчя. Всміхається і посмішка та виходить теплою і рідною. Рене бачить, як НІкі вагається, тому повільно відвертається і лягає поруч.

-Краще. Справді краще. – Нарешті мовить Хеммік і Рене киває, хоча не впевнена чи Нікі бачить. Але він бачить, бо тихо спостерігає за нею. Дивиться так, ніби робить уявні фотографії в голові, аби точно не забути цю мить.

***

Наступних два тижні у Нікі було відчуття, ніби він щовечора помирав і щоранку народжувався знов. Він майже перестав відчувати. Проте незмінною поруч з ним завжди була компанія. Компанія Рене. Нікі проводив кожну ніч у неї в кімнаті. Вони грали в ігри, дивились фільми і спали катастрофічно мало. А ще дуже багато обіймались. 

Одного разу Нікі ввалився в кімнату без стуку. Рене підскочила з ліжка, тягнучи на себе плед і витріщилась на хлопця.

-Вибач, вибач, сонце! Просто я біжу в магазин, тому подумав, що ти б могла сходити зі мною!! Мені треба закупити попкорну і взяти кілька літрів пива, ну це про запас. До фільмів чи просто щоб було, бо все моє закінчилось, уявляєш! Ти чому так всміхаєшся.

Рене і справді всміхалась. Спокійно, але трошки по дурному. «Як закохана» – проноситься в голові Нікі і він тупо всміхається у відповідь.

-Ти проходиш в норму. – Видає Рене і встає. Бере зі стільчика кофту і накидає на плечі. Мовчки виходить за двері, а Нікі йде слідом, щось дуже жваво говорячи. Рене досі всміхається, бо бачить Нікі більш щасливим. 

Коли вони виходять на вулицю, одночасно вдихають свіже повітря і Нікі раптом бере Вокер за руку. Остання тільки стискає велику долоню сильніше і робить крок ближче до Нікі. Раптом він зупиняється і повертається до Рене, у вільній руці баночка. Вона прозора і тому Рене здогадується, що там. 

-Рене, це тобі. Якийсь мега смачний і дуууже елітний мед. Такий солодкий, як ти сама.

Рене ледь не червоніє і бере баночку. Тоді ледве стримується, аби посмішка не вийшла насмішливою. 

-Нікі. В мене алергія на мед.

Нікі істерично хихоче, але коли Рене підхоплює сміх – заливається ним. Щиро, весело. І ходять чутки, що з тих пір Нікі сміється щиро, тільки коли поруч є Рене Вокер.