БАЛКОН

Мітя – Басист, ПОВ
Андрій – Гітарист, “друг” басиста
Варя – Вокалістка, Топ / Вероніка – Вокалістка, друга
Віка – Барабанші, закохана

Преамбула: Того ранку Мітя прокинувся в прекрасному стані. Не зважаючи на вчорашні гулянки після концерту і афтерпаті в домі Варі, під час яких вони випили більше алкоголю, ніж за все життя , і, якщо вірити в реінкарнацію, ніж за всі попередні життя, він відчував себе надзвичайно добре. Його не мутило, зір не різало від світла, і голова практично не боліла. Але болів зад.

Мітя: Дідько. Ні, ні, ні, ні! Цього не може бути… Так, згадуй, згадуй, що вчора було…
Тут він зрозумів, що спав без одягу. Одягаючи труси, він думав, що сталося. Нажаль, його думки ніяк не хотіли йти в цьому напрямку, а сушняк давав про себе знати. Він був вимушений вийти з кімнати у пошуку води та відповіді на так хвилювавше його питання…

Акт 1 – Омана
Відповідь знайшлася швидше, ніж він того очікував. У коридорі, прямо під дверима, лежав у лужі блювоти Андрій. Попри ситуацію, виглядав він надзвичайно добре. Волосся, трохи мокре від поту, зібралося в прядку і спадало на його затулені довгими чорними зіницями очі, зневодження сушило шкіру і дозволяло рельєфу його пресу, біцепсів і глутеус максімуса краще проглядати, а відсутність одягу…

Мітя: Так, стоп – чого ти голий! – в голові Міті пронеслися тисячі думок, дві з яких були еротичні, і він зрозумів, що не хоче знати відповідь…
Андрій: Ай, довбобой, не кричи! Голова!

Андрій зажмурився від свого ж шопоту, зловивши внечергову пульсацію болю.

Мітя: Андрій, вставай нахрін!

Андрій розкрив праве око, тримаючись за голову.

Андрій: Ну чого тобі треба?! Не бачиш, людині погано!

Мітя: Те, що ти людина, Андрію, це ще довести треба! Вставай, я сказав!

Андрій: Ох, йоба, ну наблював трішки и шо..? Знаю, обіцяв не надиратись, вибач, я усе уберу! А тепер залиш мене. Мені погано!

Мітя: Та я не про це. Чого ж ти голий, Андрію, скажи мені, друже, чого?

Андрій: Не знаю… Я вчора пив багато, не помню… Слухай, будь другом, принеси щось попити, будь ласка, і труси.

Мітя: Ага… Басист пішов на кухню через зал, але не дійшовши, побачив те, що вибило всі переживання з його розуму і залишило слід в його психіці на все життя.

Акт 2 – Відьми

На дивані в залі лежали дві дівчини, прикриті однією простинею. Та, що с рудим волоссям, була прикрита від шиї до п’ят, а та, що з синім, лише до пояса. Нижня частина її тіла звисала з дивану так сильно, що Мітя дивувався, як вона ще не впала. Вона була одягнена у кожані штани, готичного виду чоботи та… Страпон!? Мітя не знав, що робити в таких ситуаціях – у школі басистів до такого не готували. З одного боку, він розумів, що не треба їх турбувати, а з іншого, він занадто сильно хотів отримати відповідь. Його дилему вирішала Варя, яка під гнітом сили тяготіння все-таки звалилася з дивану.

Варя: Ай! Мітя: Ти в порядку? – Мітя кинувся до неї на допомогу…

Варя: Так, я… Чорт… – Вона схопилася за голову і притулила очі.

Мітя: Ем…

Варя: Що?

Мітя: Ти б прикрила себе?

Варя: Ой! – Тут вона зрозуміла, що окрім штанів на ній нічого немає і потягнула на себе простиню, тим самим зтягнувши її з Вероніки, від чого та проснулася.

Вероніка: Ще п’ять хвилиночок…

Андрій з коридору: Ну ти довго там?! Мітя і Варя дивилися один на одного, не розуміючи, що робити.

Андрій: Чорт з тобою, я сам підійду.

Тут Вероніка все-таки розтулила очі, оглянула ситуацію сонним оком, кинулася до Варі і сховала своє тіло від невинного погляду Міті та набагато більш винного погляду Андрія. Він тільки-но зайшов у кімнату і дивився на всю цю BDSM-паті так, ніби він був її керівником…

Акт 3 – А може…

Прийдя до тями, молоді люди почали розбиратися у ситуації.

Вероніка: Ітак, хтось із вас щось пам’ятає? Я вирубилась після сосання з Варею.

Андрій: Ні. Я всю ніч пив, потім блював, це й помню.

Варя: Тільки як ганялась за тобою пів вечора з пляшкою Ягермейстру. Сорі, я була не в собі.

Андрій: А в ній. – він кивнув на Вероніку…

Вероніка: Андрій!

Андрій: Вибач. Так, а ти, басик, щось пам’ятаєш?

Мітя: Ні, я від пива з самбукою та даїкірі зморився й пішов спати.
Вероніка: Чорт. Я приблизно розумію, що тут відбулося, Варя, і розумію як, але це залишиться тут, окей?

Варя: Так. Сорі. Я могила. Я все розумію.

Вероніка: Але чого я не розумію, так це того, чому страпон у Варі, а не у мене.

Варя: Та я сама в ахуї.

Андрій: Ну, не принижуйся, колего. Тепер ти офіційно наша топ-вокалістка.

Андрій похлопав її по плечу.

Вероніка: Дуже смішно.

Мітя: Я дуже вибачаюсь, але якщо ми розібралися в вашій лесбійській ієрархії, може перейдемо до питань гейства?

Андрій: Чого?

Мітя: Ти прокинувся голий, так?

Андрій: І?

Мітя: Я теж.

Андрій: І?

Мітя: У тебе нічого не болить?

Андрій: Болить. Але те, що в мене болить, болить не в твою користь…

Мітя: Дідько… А може це все-таки не пов’язано?

Андрій: Навряд чи… Нічого, хлопче… Ніч зі мною – це як подарунок. Так що радуйся, бо то тобі на новий рік.

Мітю дуже взбісили його слова. Він не знав як на це реагувати.

Міия : Піду подихати…

Акт 4 – Балкон

На балконі молодий хлопець зустрів ударницю, яка сумно сиділа в кріслі і курила червоно-чорні сигарети “Black Devil”. Чорні, як туш, яка стікала по її впалим щокам…

Віка: О, привітики, йог. – сказала Віка зі скривавленою в голосі печаллю.

Мітя: Чого йог?

Віка: Ти не пам’ятаєш, як намагався усидіти на пляшці?

Мітя: Ні… – з радістю в голосі промовив він. Так що, нічого не було, значить! Фух… Ну Андрій… Я йому дам!

Тепер, коли він знав, що нічого не трапилось, він почав жалкувати за втраченою можливістю.

Віка: А чого такий сумний?

Мітя: Та так… Андрій знову все облював…

Віка: А, це він може. Ну, нічого…

Мітя: Можна сигаретку?

Віка: Так, будь ласка. – тремтячими руками вона протягнула йому сигарету чорного, як її лице, відтіночку.

Мітя: Все в порядку?

Віка: Так… – її плечі затряслися.

Віка: *плаче*

Мітя: Ну, ну… Не переймайся. Що трапилось, киценько, скажи мені? – Говорив Мітя, не знаючи, як підступитися.

Віка: Киценько? Це я киценька? – це слово так її здивувало, що вона перестала плакати.

Мітя: Так? – він підійшов ближче і намагнувся її обняти. Вона не відпрянула, але знов залилась сльозами тяжкого горя.

Віка: Я так більше не можу! *плаче*

Міия: Все добре буде…

Віка: Чому вона а не я, Мітя? Чому Варя її вибрала? Чим я гріше?!

Продовження буде якщо хтось захоче