Байдужість. Продовження.

Котики, ви залайкали мою роботу “Байдужість” і написали коментарі, за що я дякую вам.

Ця робота — продовження, і читати її варто після першої частини.

Насалоджуйтесь.

Час йшов до пізнього вечора. Позаду чулися чужі кроки, наче хтось швидко наближався до Спартака. Він повернувся, перевіряючи, чи хтось стежить за ним, аж раптом у роті з’явився присмак заліза та почали текти теплі червоні краплі. Гостре лезо ножа порвало чорне худі, зачепило живіт. Незапланована зустріч з нападником зірвала усі плани. Той перехопив Спартака біля його дому, прямо під під’їздом. Спартак навіть не встиг дати відсіч – невідомий чоловік з усієї сили вдарив його по щелепі, той повалився на землю, кров потекла з рани, що відкрилася. У цей момент задзвонив телефон Спартака, і це явно відлякнуло нападника. Той втік, лишаючи Субботу лежати на брудному асфальті, та перед тим крикнув:

— Клятий брехун.

Телефон продовжував дзвонити. Зволікати не можна було. Спартак підняв слухавку, хоча ще не встиг усвідомити, що відбувалося.

У телефоні він почув голос Жені:

— Я лишив у тебе вдома гаманець, можеш повернути? — в голосі його хлопчика був відчай, сум по їх стосункам та горе втрати.

Спартак спробував підвестися, зробив різкий та болісний ривок. Він встав та, тримаючись за живіт, покульгав до лавки. Він буквально упав на неї і сильніше стиснув губи від різкого болю по всьому тілу. Перед очима все попливло від чергової спроби вдихнути.

— Женька… Подзвони у швидку. Я біля дому. Поранений, — Спартак говорив короткими фразами, в голосі його було чути справжній фізичний біль.

Здається, він не тільки взяв всю провину на себе, але і фізично захистив Женю від недоброзичливих людей. Так, нехай його сонечко залишиться невинним в очах інших. А Спартак… Спартак сильний, він зможе це пережити.

В голові запаморочилось, сили його покидали, він навіть більше не міг тримати телефон. Рука розслабилася.

Женя приїхав трохи раніше за швидку та разом зі Спартаком відправився до лікарні.

Там, очікуючи в палаті, доки Спартаку зашиють рану, він ходив туди і назад уздовж кімнати і зупинився біля дзеркала. Провів долонею по щоках, розмазав кров, що лишилася на його долонях, коли він намагався врятувати коханого до приїзду швидкої, коли затискав рани відірваним шматком від футболки, яка миттєво вбирала кров.

Червона смужка запеклою кров’ю лишилася на обличчі.

Було складно думати про те, чи боляче зараз Спартаку, чи не втратив він забагато крові. Женя ніяк не очікував, що просидить на самоті годину, вкотре прокручуючи в голові думку про те, що напад на Спартака — частково його провина. Не потрібно було перекладати всю відповідальність на нього одного.

Женя дістав телефон — екран спалахнув, і тепер усі предмети в темній кімнаті відкидали величезні лякаючі тіні. Не було бажання навіть вмикати світло. Це було вперше, коли Женя почував себе настільки виснаженим. Чимала скорбота дратувала, душила, а повітря майже не вистачало.

Він почув звук колес в коридорі. Женя миттєво підвівся, швидко стираючи кров з обличчя. А коли медсестра відчинила двері, він відчув як почуття тривоги накриває його. Медсестра відвезла Спартака до палати у інвалідному кріслі, адже торс його перетинали шви, а сил йти самому не було.

Лікар зайшов в палату одразу за ними. Дав інструкції по догляду та розповів, які знеболювальні пити, коли припиниться дія місцевої анестезії. Коли він запевнив їх обох, що внутрішні органи не зачеплено, Женя видихнув із полегшенням.

Лікар дозволив Жені лишитися з другом (а чи другом тепер?) в палаті на ніч. Спартак потребував медичного нагляду, тому було прийнято рішення, що випишуть його тільки зранку, за умови, що не буде погіршень.

Женя почував себе непотрібним, і від цього ставало прикро. Він не був впевнений, що Спартак потребує його допомоги. Він ясно дав зрозуміти, що Женю до себе більше не підпустить, до того ж, будучи таким холодним та критичним, міг сам про себе попіклуватися. Тим більше, вночі на посту завжди є медсестра, а в ординаторській — черговий лікар.

— Я мабудь піду, — сказав Женя, заглядаючи в очі коханому, шукаючи там німий дозвіл залишитися.

— Йди, якщо хочеш.

Женя не хотів. Всім серцем не хотів.

Але знав, що Спартак його тепер зневажає, ненавидить, а можливо і того гірше — не відчуває до Жені нічого. Але коли Женя у повному відчаї підійшов до дверей, Спартак промовив:

— Ти дійсно лишиш мене після того, як я буквально фізично прикриваю тебе від нападників? Блять, Женя, ти граєш жертву, поки я ледь не помираю за нас двох!

З однієї сторони Женя був вдячний всесвіту за те, що Спартак все ще хоче бачити його поруч. З іншої – його коханий психолог сам наказав йому назавжди лишити його у спокої ще вчора.

— Спартак, милий, я не хочу йти від тебе, але боюся, що ти злишся і ніколи не дозволиш мені бути з тобою.

Спартак підвівся, встав з краю кушетки і підійшов впритул до Жені. Навіть маючи поранення і купу швів, він залишався сильним і доводив це Жені знову.

— Я відштовхую тебе тільки для того, щоб врятувати. Щоб ти ненавидів мене і розповідав усім, який я виродок, розумієш? Я не хочу, аби ти відчув і краплину того хейту, що ллється на мене з усіх боків. Так краще розповідай усім, що я один знав правду, що все приховував, що ти не винний ні в чому, — Спартак підходив все ближче і вже притиснув Женю до стіни. — Женька…

— Так що, ти і життя віддав би?! — Янович підвищив голос, стримуючись, аби слова не пролилися слізьми.

Чорт забирай, я б усе віддав — пронеслося в голові у Спартака.

Замість відповіді вголос, психолог поставив руки по обидві сторони від голови Жені та накрив його губи своїми. І Янович знову відчув тепло, що розлилося по усьому тілу. І стало так приємно, адже ще нещодавно він був впевнений, що втратив коханого назавжди.

Він відповів на поцілунок, доводячи Спартаку, що нікуди від нього не подінеться, навіть якщо той знову робитиме вигляд, що не хоче його бачити.

— Ходи до мене, — Суббота розірвав поцілунок і потягнув Женю до кушетки. Він змусив його лягти, а сам сів поруч і нахилився за ще одним поцілунком. — Я хочу тебе.

— Але, Спартак, — Женя затримав його, впираючись руками йому у груди, – ти після операції.

— Жень… — Спартак, здавалося Жені, втрачав голову. Його дихання збилося, тіло стало по-справжньому гарячим. Звичайно, він також хотів свого коханого, але в той же час сильно переймався його станом.

Коли Спартак проявив наполегливість, Женя здався і запропонував:

— Мені важливо, щоб не було ускладнень, тому лягай, я сам.

І коли Спартак ліг на спину, в пам’яті Жені наче блискавка спалахнула та ніч, коли його улюблений психолог силою змушував ковтати член. Від цього Женя, на своє власне здивування, збуджувався. І хотів зробити це знову, але без примусу. За власним бажанням.

Янович переконався, що його коханий зайняв зручне положення. Він поцілував його в шию, в ключиці, в живіт, спускаючись донизу. Він обережно обвів пальцями края рани, віддаючи лікарям належне: шви були накладені обережно, красиво, дбало.

Женя заглянув йому в очі ще раз. Чи то від темряви, чи то він збудження, але зіниці Спартака були розширені. Він дивився на Женю, а в очах читалося щире бажання. І цей погляд переконав Женю остаточно: Спартак його кохає, хоче. Сильно.

Янович божеволів від того, який насправді його Спартак: чуйний, добрий, дбайливий та вірний. Навіть після такої зради, необдуманої та необережної, він захищав Женю, хоч і ціною власного життя.

Женя взяв член коханого в руку, провів великим пальцем по голівці і цим викликав стогін. І, не маючи сил тримати почуття у собі, губами охопив твердий ерогований член.

— Я кохаю тебе, чуєш? Кохаю, — Спартак стогнав та шаленів від губ та язика коханої людини. Водночас, йому було так шкода, що перший мінет відбувся примусово, його Женя не заслуговував на таке поводження.

Женя розслабився і через декілька рухів зміг взяти член Спартака ще глибше, до того ж звуки блаженства, що йшли від коханого, розкріпачували. Коли стогін став сильнішим, Женя додатково охопив член рукою, плавними рухами допомагаючи Спартаку закінчити. І коли Суббота досяг оргазму, Женя взяв ще глибше, проковтуючи гіркувату сперму.

Він ліг на груди до свого коханого Спартака і заплющив очі, вслухаючись у серцебиття.

— Можливо, розкажемо журналістам правду про те, що мені все було відомо про твою освіту?

— Ні в якому разі, — промовив Спартак крізь збите дихання.

Він дав собі обіцянку зажди оберігати Женю.