Байдужість

Спартак продовжує Подкаст Терапію, тільки тепер без Жені. Які емоції ховаються за маскою байдужості?

Обіцяю вам багато болю та битого скла. Насолоджуйтеся.

Спартак не міг згадати, коли востаннє минулого тижня йому вдавалося заснути більше, ніж на три години. Він думав про Женю щодня, а іноді той йому снився, і в ті ночі Спартак розумів, що не хоче прокидатися.

Справжньою хвилею думки звалювалися на нього за кілька хвилин до сну, і він терпіти не міг безсоння після опівночі. В його болісних фантазіях між ним і Женею — його Женею — усе добре. Вранці він відчував колючий, гіркий присмак сну, перші хвилини не міг згадати, що його так турбувало, а коли розумів, коли реальність вимагала згадати те, що сталося, не міг повірити, що його хлопчик уникає кожної зустрічі з ним.

Спартак раніше й припустити не міг, що таке станеться. Невже він назавжди все зіпсував? Він відчував свою глибоку провину, ловив себе на думці, що потребує Женю як нову дозу. Це було боляче, тому що раніше Спартаку не доводилося шукати ключі і розбиратися в тому, як би заговорити з таким добрим, милим та люб’язним Женею і не обпектися його байдужістю. А тепер Женя його ненавидів, а Спартак майже буквально стікав кров’ю.

Женя не відповідав на дзвінки та повідомлення вже другий тиждень, і Спартак нічим не міг себе відволікти. Передчуття було справді паршивим. Він стільки разів повторював своїм глядачам ‘Ви — найважливіша людина в своєму житті’, проте сам цієї тези не дотримувався.

Женя. Ось хто найважливіша людина в житті Спартака.

Він намотував кола вулицями біля будинку і прокручував у голові до дрібниць те, що збирався йому сказати. Знав відповідь на кожне запитання, міг все пояснити, але одного разу так і не знайшов слів, не зміг їх просто підібрати, коли побачив Женю, з його розпатланим волоссям, коли той виходив на парковку з торгівельного центру. Хоча так сильно на нього чекав. Спартак відчув, ніби ступив з урвища.

Увечері почався дощ, і кришталеві краплі розбивалися об землю, змішуючись з пилом. Сорочка давно промокла, але чоловік не поспішав повертатися додому. Його почуття били в унісон із погодою.

Тієї ночі Спартак також не спав. Він спостерігав, як сріблясте світло Місяця розлилося дорогою. Спартак відкрив телеграм. Він завжди відкривав новини у месенджері, щоб відволіктися від нав’язливих думок.

Погляд зачепився за чат із Женею. Той був онлайн. Спартак не міг прогаяти шанс виправити те, що сам зруйнував.

Через секунду він усвідомив: можливо, Женя не спав тому що проводив ночі з кимось іншим, чи вів переписку. Його Женька з кимось іншим. Він однієї думки серце Спартака падало у п’яти. Женя занадто милий для того, щоб лишатися на самоті, він притягував людей своєю щирістю, добротою та довірою до людей.

Спартак заблокував телефон та відклав його подалі. Більше він не турбував Женю, даючи йому повну свободу. Сам Спартак не міг заснути до світанку.

А ще через два тижні він продовжив Подкаст Терапію. Тільки вже без Жені. Він і надалі вів цей проєкт як подкаст про психологію та науку, запрошуючи гостей.

Був максимально байдужим, холодним, розважливим. Тези, які він доносив до глядача, завжди були сповнені сенсу, здорового глузду і холодного розуму. Спартак старався зі всіх сил, намагаючись реанімувати те, що вже вмерло. Подкаст Терапія ніколи — чуєш, Женя, без тебе більше ніколи — не буде як раніше. Спартак здавався таким апатичним, відстороненим, хоча всередині все кричало про те, як йому не вистачає Жені, як боляче йому тепер.

А через декілька годин, бездумно скролячи Ютуб, він натрапив на новий проєкт Жені — 20:23. Щось всередині завмерло, а потім так різко обірвалося, що Спартак відчув крижаний холод.

Розум шукав підказки, але його невиразне занепокоєння відбивалося в тремтячих руках. Спартак придушив в собі бажання написати Жені, чи подзвонити йому, сказати, як він ним пишається, як він сумує за ним та як би він хотів усе повернути. Сил вистачило лише на те, щоб здригнутися в страху бути посланим до біса. Спартаку здалося, що все, що він встиг побудувати, раптово завалилося. І наступної миті він знайшов підкріплення своїй тривозі. Усміхнений Женя спілкувався та жартував зі своїми друзями, обговорюючи речі, на які Спартак вже не звертав уваги. У вухах шуміло, голова розболілася.

Його Женя живе далі, як ні в чому не бувало, а значить далі житиме і Спартак.

Він опустив кришку ноутбука. В абсолютній тиші квартири його власне збите дихання здавалися штормом. Спартаку стало нестерпно шкода їхньої довіри, яка обвалилася наче сторічний будинок. Він у звичній манері провів рукою по відрослій щетині, сам цього не усвідомлював, але така проста дія видавала втому і внутрішню напругу. Криниця, з якої він черпав сили, остаточно спорожніла.

Кілька наступних ночей він прокидався і вмикав телефон. Кожного разу його Женя був онлайн, наче ніколи не спав. Раптом Спартак помітив, як телеграм сповістив його про те, що Женя набирає йому повідомлення. Він відчув глухі удари серця. Один. Два. Три.

— Спартак. Моє розбите серденько. Пробач мене, — повідомлення, надіслане Женею, було прочитане через секунду.

Спартак не знав, як переконатися, що він не спить. Прикрив очі, розплющив. Подивився на екран ще раз.

Повідомлення нікуди не зникло.

Є теорія про те, що у світі крім тепла та його відсутності нічого немає. Спартак, безперечно, не відчував ні того, ні іншого. Він на секунду подумав, що помер. Тремтіння — єдине, що тримало його в реальності. Вся його увага сконцентрувалася на ненависті до самого себе. За те, що він так облажався, за невміння виправити те, що трапилося, за те, що одного разу взяв всю провину на себе, дозволяючи Женьці рятувати свою кар’єру та репутацію.

Взагалі, вони не домовлялися про це, не проговорили, що робитимуть у разі, якщо правда про його освіту та кандидатську (якої, звичайно, не існувало) стане явною. Спартак ненавидів себе за те, що не змусив Женю побудувати план. У них був час. Був. Але Спартак ним не скористався.

Ще більше він злився на Женю за те, що той так підло покинув його, залишив одного розбиратися з проблемами.

— Після такого вчинку, Женя, ні за що, — відповідь була короткою. Він відразу відклав телефон, переборюючи бажання видалити таке грубе повідомлення і написати Женька, звичайно, тобі я готовий пробачити все на світі. Приїзди до мене.

Сказане Спартаком мало би вбити в Жені останню ілюзію про можливість отримати прощення, і він на секунду подумав про них, як про дві галактики, що віддаляються, в Всесвіті, що розширюється, охолоджується. У Всесвіті, що називається довірою.

Телефон завібрував, сповіщаючи про нове повідомлення. Спартак подивився на екран. Повідомлення від його Женьки:

— Час приглушить твій біль, обіцяю, — Женя зробив чергову спробу, сотий раз розбиваючись об холоднокровність Спартака. Невже йому все одно?

Спартак прикрив очі і уявив, що десь в іншому Всесвіті він чинить інакше: дзвонить Женьці, чує його голос, благає приїхати, і коли той опиняється на порозі його квартири, цілує, цілує його знову і знову, проговорюючи те, як сильно він його кохає.

Він пошепки сказав у темряву “Женька… От би ти опинився тут зі мною”.

Спартак відчув, як навколо його шиї починає зав’язуватися колючий дріт. Безвихідь.

***

Прочитавши смс від Спартака, спочатку Женя відчув порожнечу і боявся в неї провалитися, але згодом взяв себе в руки, думаючи, чи навчиться він коли-небудь жити без Спартака. Ніхто з його оточення не повинен був дізнатися про те, що їхній друг тоне з головою, і Женя тримав це в тіні.

Він змириться з думкою про те, що тепер така пригніченість — його константний стан, то навіщо звалювати це на плечі інших?

Женя подумав про те, що тепер Спартак буде уникати зустрічі з ним за будь-яку ціну. Хоча і без того у великому Києві зустріти його шанси були мізерними. Він дав можливість своєму серцю летіти прямо в яму, а що ще робити, коли втратив того, за чиєю спиною міг сховатися і забути про всі проблеми?

Спартак… Спартак, я припустився непоправної помилки.

Женя відкинувся на подушки і втомлено потер очі. Холодна ковдра обіймала його плечі, а сам він промерз. Женя остаточно прийняв те, що втрата Спартака обернеться для нього справжнім пеклом. І думка ця так його налякала, що він твердо вирішив приїхати і будь-якою ціною вимолювати вибачення у коханого Спартака.

Через пів години Женя вже був біля його квартири. Він подивився на екран телефону: 03:15. Чи це вдала ідея, приходити в такий час? Спартак тоді відповів на його смс, а значить не спав. Та хіба можна зібрати думки до купи так пізно вночі?

Женя подзвонив у дзвінок, прикручений до дверей. Серце почало вистукувати шалений ритм. Він не бачив Спартака більше місяця, не говорив з ним. Він не знає, як той змінився, наскільки зненавидів його.

Звук кроків поступово наростав, і Женя готовий був розвернутися і покинути це місце, настільки страшно йому було від невідомих наслідків. Коли Спартак відкрив двері, Женя зрозумів, що не може зробити і кроку.

Коли Спартак побачив Женю, він не міг повірити, що його бажання здійснилося. Йому ледь вдалося приховати посмішку. А коли він уважніше придивився, у погляді Жені побачив виснаженість, біль та горе. Це зовсім не той погляд, що він бачив на Ютубі.

— Чому ти тут?

— Щоб попросити пробачення та дізнатися, як ти.

Спартак відійшов від дверей, пропонуючи Жені зайти у квартиру. Той погодився.

Тоді Спартак закрив двері на ключ та притиснув до них Женю.

— Як бачиш, я в порядку. А вибачити тобі зраду я не можу.

Запах коханого був Жені такий милий, такий приємний. Гаряче тіло Спартака він відчував крізь одяг. Як він був вдячний йому за те, що Спартак дозволив рятувати свою кар’єру і ні разу, на жодному інтерв’ю не проговорився про те, що Женя з самого початку все знав.

— Будь ласочка, Спартачок, поцілуй мене, — благав Женя, обіймаючи Спартака.

Він знав, що Спартак злий на нього, і це було приємніше, ніж бачити ту байдужість, що проявляв його коханий, записуючи подкаст без нього. Женя чув збите дихання, бачив, як Спартак закусив губу, відчував, як коханий притиснув його до дверей ще сильніше.

— Ти сам прийшов, і втекти від мене так просто тобі не вдастся, — Спартак втягнув запах Жені. — Цілий місяць без тебе, ти хоч уявляєш, що я відчуваю? — він провів руками по спині свого Женьки. — Ти пожалкуєш про те, що зрадив мені.

Спартак схопив Женю за руку та повів до ліжка. Як же приємно було тримати його за руку знову, через місяць повного кошмару та самотності.

Женя був згодний на все, тільки б Спартак не ігнорував його, не відштовхував.

Спартак сів на край ліжка.

— Ставай на коліна, мій солоденький хлопчик, — він швидше наказував, аніж лагідно просив Женю.

І коли Женя опинився перед ним на колінах та потягнувся за поцілунком, Спартак не дав йому цього зробити. Він взяв його за волосся, кайфуючи від того, наскільки воно м’яке, та нахилив до свого паху, а сам відкинувся на спину.

Женя відмітив, що йому не було боляче, Спартак хоч і злився, але не міг не бути ніжним.

Женя стягнув зі Спартака шорти, опускаючи їх до підлоги. Стало гаряче від того, що він бачив: Спартак, зі своїм рельєфним підтягнутим тілом, оголений та з ерогованим членом. Таке явище викликало сильне бажання і змусило Женю провести язиком по всій довжині члена і зупинитися, цілуючи вуздечку.

З вуст Спартака зірвався стогін.

Женя спробував охопити голівку губами, і коли він зробив це, Спартак сильно натиснув на нього, змушуючи буквально ковтати член.

Тепер стало по-справжньому неприємно. Член Спартака увійшов занадто глибоко, викликаючи рвоту, але в шлунку було порожньо. Женя задихався, намагався вирватися, але Спартак тримав сильно.

І лише тоді Женя зрозумів, що його коханий, добрий та дбайливий Спартак карає його.

Гірке почуття провини змішалося із бажанням прибрати з горла сторонній предмет. Женя намагався говорити, але Спартак відпустив не одразу. А коли він дав Жені можливість вдихнути, той простогнав:

— Пробач, пробач мене, Спартак, я більше ніколи не зраджу тобі.

— Так, не зрадиш, адже це останній раз, коли я підпускаю тебе до себе, — Спартак говорив впевнено, але у самого сльози підходили до очей та ком встав у горлі.

— Прошу, вибач, — Женя майже плакав. Він щиро насолоджувався близкістю з коханим, нехай і востаннє. В той же час, було нестерпно боляче усвідомлювати, що Спартак настільки ненавидить його за скоєне, що готовий назавжди спалити мости.

Спартак ще декілька разів грубо змусив Женю глибоко взяти член та досяг оргазму.

Дещо часу знадобилося на те, щоб перевести дихання. Женя ліг біля Спартака, поклав голову йому на груди.

— Жень, все скінчено. Нам не бути разом.

— Прошу тебе, Спартачок… — Женя ластився, проводив губами по щоках коханого, — я кохаю тебе.

— Я теж кохаю тебе, але моє життя без тебе не скінчиться. До того ж, після такої зради вже ніколи не буде як раніше. Прощавай, Женя. Можливість сховатися за мною та врятувати свою репутацію — мій прощальний подарунок тобі.

І Женя пішов, залишаючи Спартака у самотності.

А Спартак знав, що вчинив правильно. І навіть якби йому випав шанс повернутися в часі, все одно він рятував би Женю від тієї ганьби, що звалилася на нього самого.

Кінець.

***

Якщо будете писати коментарі і я побачу, що мої роботи знаходять відгук, я напишу продовження про те, як Спартак все-таки пробачає Женю.