Багряні плями

  — Сер, схоже люди Девіда викрали Фіону. — пролунало в телефоні Алекса. 

  — Прийнято. Джо, повідом інших, щоб не переставали слідкувати за ними й повідомляли мені про деталі. — відповів він. 

  — Прийнято, сер.

  «Значить Девід вирішив діяти згідно з нашим планом Б. Що ж, сподіваюсь, що Фіона не забула, що має робити.» — подумав хлопець. 

  У той самий час машина з дівчиною всередині рухалася в напрямку будинку Меркіна на Knolly’s Road. Підлеглі Алекса обережно прямували вслід, а холодна ніч наближалась до світанку.. 

                                  *****

  Фіона опритомніла вже в великій кімнаті на ліжку. «Де я? А де моя сумка? Схоже забрав.» — пролунало в її голові.

  Озирнувшись навколо, вона помітила, що знаходиться в кімнаті зі свіжим ремонтом у стилі бароко: золоті шпалери, світла підлога та дорогий килим, кришталева люстра, панорамне вікно збоку, — судячи з рівня дерева це був другий поверх —, велике ліжко, на якому вона лежала, диванчик у протилежному кінці з невеликим столиком. У кімнаті вона була одна. Не встигла дівчина й подумати про подальший план дій, як двері почали відчинятись. 

  В них перед нею постав високий, худорлявий чоловік в чорному костюмі та з її сумочкою в руках. Це був Девід. 

  — Ось ми й зустрілись, Фіоно. — з єхидною посмішкою відповів чоловік. 

  «Здогадався або знав. Нехай навіть так, я буду грати в Лауру до кінця.» — подумала дівчина. 

  — Вибачте, сер, хто це? — зробивши здивоване обличчя, відповіла Фіона. 

  — Не придурюйся. Я шукав тебе давно, після того, як ти безжалісно вбила мого брата два роки тому. — зі злістю відповів Девід. — Не знаю, що ти забула в моєму офісі, можливо тебе кинув напризволяще твій Алекс, але ти вже звільнена. Тому що згодом я покінчу з тобою, хвойдо.

  «Знає про Алекса? Значить шукав про мене інформацію. Схоже саме через це Бос і вирішив його прибрати, як варіант. Проте Девід або блискуче тупий, що не здогадується про те «Чому мафіозниця Фіона влаштувалась в його офіс?», або удає тупого. Твій брат і те був розумнішим.» — подумала вона. 

  Усміхнене обличчя чоловіка виглядало наче він от-от зійде з розуму від злості, яка брала верх над ним. 

  «Занадто він самовпевнений, так і хочеться вирізати цю посмішку.» — промайнуло в думках Фіони. 

  — Про..про що ви говорите? Хто.. хто такий Алекс? 

  — Мені смішно дивитись на твою жалюгідну гру. Ти — погана актриса. Напевне ти задаєшся питанням, чому я тебе не зв‘язував, а так просто залишив тут? А я з радістю відповім. Тому що без Алекса ти нічого не варта. Навіть витраченого часу моїх хлопців. 

  «Дідько, знахабнілий чолов‘яга. Як я тоді вбила твого братика без Алекса? Коли-небудь в цьому світі зникне мізогінія? Хоча недооцінюєш мене, а це й на краще.» — міркувала дівчина. 

  — Сер.. я.. я справді не розумію про що і про кого ви.. Я — Лаура Кемп, мені 24 роки і я поняття не маю про яку Фіону ви говорите. — зі слізьми на очах проговорила вона. 

  — Я перевірив твою сумочку та телефон. Підозрілих номерів та зброї немає. Але.. я точно знаю, що ти ,«Лауро», брешиш. Це все Алекс, він точно щось придумав. — говорив чоловік близьким до божевілля голосом. — Так.. так.. це все цей проклятий Алекс! Ще б пак! Він точно залучений в смерті Паула! Сама б вона цього не зробила.. Потрібно буде і цього бовдура Алекса прибрати! 

  «Скільки разів ти вже сказав ім‘я «Алекс»? І, взагалі-то, я покінчила з твоїм братцем сама. Бачу ти божеволієш, Меркін-молодший.» — подумала Фіона. 

  — Прошу.. будь ласка, сер, відпустіть мене додому. Ви.. лякаєте мене. — говорила дівчина хриплим від плачу голосом, помаленьку підходячи до чоловіка. 

  — Що, підходиш ближче? Благати про прощення? На жаль, його не буде. Але мені подобається дивитись, як ти принижуєшся, продовжуй. — посміхнувся Девід.

  «Чудово, він не бачить в мені загрози, залишилось лише впіймати момент.»

  — Ось, хочеш вина? Випий! — він вказував на маленький столик збоку, де стояла пляшка червоного вина та скляний келих. — Дозволяю випити та заспокоїти свій нікому не потрібний плач.

  — Якщо.. ви наполягаєте, сер.. тоді можете налити мені, будь ласка? — все ще хриплим голосом відповіла дівчина.   

  — Не боїшся, що там буде отрута?

  — Сер, я справді.. справді не знаю, хто така Фіона та Алекс, про яких ви говорите. Благаю, повірте мені. — відповіла Фіона та знову почала плакати. 

  — Так я тобі й повірив. Та не бійся, в вині немає отрути. В мене на тебе інші плани. 

  Чоловік підійшов до столу, взяв пляшку та почав відкривати. 

  «Саме час. Потрібно діяти.»

                              ****

  Днями раніше: 

  — План Б. Твоя зброя — ця заколка-крабик для волосся. Крабик має близько трьох дюймів. — простягаючи чорну заколку, говорив Алекс. — Всередині влаштований ніж. Він висувний, на кшталт канцелярського ножа, але надійніший. У крабику є ще фіксатор, для зручності. В момент знімеш заколку та приріжеш його. Якщо навіть буде оглядати тебе або забирати речі, то це навряд чи викличе підозру. Звісно, надія на твою спритність.

  — Досить недооцінювати мене.

  — Я навіть цього на думці не мав.

                                 *****

  Фіона підходила до нього ззаду, доки він порався з вином. Дзеркал в кімнаті не було, тому побачити її дій він не повинен був. Це була гра на час. 

  Дівчина різким рухом зняла заколку, висунула ніж та піднесла його до шиї жертви, в місці, де проходить сонна артерія, та, трохи надавивши, перерізала її в одну мить. Фонтан крові полився на стіни та Фіона встигла відвернутись, щоб на неї потрапила мінімальна кількість. Золотисті шпалери та білосніжні двері покрились багряними плямами. Чоловік, не встигнувши навіть закричати, впав на вишуканий килим. Сумно псувати цю красиву кімнату, та схоже, що Меркін заслужив. Не варто було переходити дорогу мафії, він зробив величезну помилку. 

  Фіона не чула квапливих кроків його дбайливої охорони, а це означає, що над нею вже попрацював Алекс. Поки Девід втрачав свідомість, вона встигла промовити йому декілька слів наостанок:

  — Ти мав рацію, але занадто недооцінював жінку, огидний мізогін. — посміхнувшись відповіла дівчина. — А ще ти дуже необачний, схоже, що жага до помсти затуманила твій розум, дорогий. 

  Фіона оглянула свій одяг. Декілька плям своєї брудної крові чоловік залишив на бермудах та кардигані дівчини, так сказати, на згадку. 

  Вона переступила через труп, що стікав кров‘ю, та налила собі вина, з яким так і не встиг впоратись Девід. Взяла телефон з сумочки й, набравши номер Алекса, підійшла до вікна. Надворі вже світало. Сонце лагідно освітлювало будинки та дерева в цій місцевості. Зробивши ковток холодного напою, по той бік телефону дівчина почула холодне «Ало» від хлопця, на що вона відповіла:

  — Діло зроблено, любий. 

  — Я й не сумнівався в тобі. — посміхнувшись, відповів Алекс. — Йди звідти, охорона знешкоджена, а Джо зустрінеш за лісом. 

  Дівчина, прийнявши укази, вирішила покидати місце злочину. Захопивши з собою свої речі, заколку, пляшку вина та келих вона збиралася покинути кімнату. Тільки швидко окинула беземоційним поглядом лежаче, нерухоме тіло і пошепки промовила: «А вино все ж непогане».