План дій

 Hounslow. Штаб-квартира. 06.05.2015.

   — Бос, ви хотіли мене бачити? — увійшовши,  запитав молодий чоловік.

  — Так, Алекс, заходь, — з серйозним обличчям відповіла людина, сидяча в шкіряному кріслі. — У мене до тебе і твоєї напарниці є одна справа. 

  — Яке наше завдання?

  — Візьми, — простягаючи фото, сказав чоловік, — на цій фотографії Девід Меркін. Мерзотника потрібно прибрати, але до нього важко підібратись. Усі дані я надішлю тобі електронною поштою. Девід любить приводити до себе молодих дівчат. Найчастіше це повії або працівниці його офісу у Southwark. У Фіони головна роль. Про все детальніше описав у теці даних про нього. 

  — Тобто вона повинна заманити його і вбити?

  — Бачу, що суть ти зрозумів, тямущий. Розберетесь і продумаєте план разом, потім надішлете мені. Я узгоджу, після чого можете братись за роботу. Все як завжди, покладаюсь на вас. 

                                 *****

  Вечірній вітерець додавав прохолоди на кінець спекотного травневого дня. Наша героїня — Фіона, діяч злочинної організації, направлялась додому. Їй було 24, середній зріст, русяве волосся та глибокі зелені очі. 

  Чорне пальто здіймалося від кожного леготу, а чорні черевики влучно відстукували від тротуару. Вона проживала на Fentiman Road в невеличкій квартирці. Підходячи, дівчина почула, що на її телефон прийшло повідомлення. «Що ще комусь від мене потрібно?» — подумала вона. 

   Повідомлення було від її напарника Алекса. В ньому він запитав: «Ти вже вдома? Я під‘їду. Є справа». Фіона одразу зрозуміла, що її чекає нове, можливо навіть криваве завдання, та відповіла: «Майже. Чекаю».

  Дійшовши до оселі, вона хутко скинула з себе верхній одяг, взуття та стала чекати гостя у своїй маленькій темній кухні. 

                                 *****

  Алекс не змусив дівчину довго чекати та прибув вже за п‘ять хвилин. У двері пролунав стукіт. Три стуки з перервами у дві секунди — це точно він. Відкривши двері, Фіона зустріла вже знайомого білолицього брюнета в його улюбленому чорному костюмі. 

  — Заходь, ласкаво прошу. — з усмішкою запросила гостя дівчина. 

  — Не можу відмовитись. — серйозно відповів хлопець. 

  Пройшовши на кухню, Фіона запитала: 

  — Отже, що у нас на цей раз?

  — Обережний бізнесмен, який підпускає до себе лише блондинок з його офісу або повій. Ким побажаєш стати на цей раз? 

  — Ніби ти колись даєш мені вибір. — закотивши очі, відповіла вона.

  — Так і є.

  — І яка у нас мета? 

  — Вбити.

  — Моє шосте чуття знову мене не підвело. Хто наша ціль?

  Повертаючи екран в сторону дівчини, Алекс відповів:

  — Девід Меркін.

  — Хм, Меркін.. Знайоме прізвище. 

  — Ти вбила його брата Паула два роки тому в Торонто.

  — А, точно! Стоп, а ти звідки знаєш? Ми ще не були напарниками.

  — Я читав про твої справи.

  — Гаразд… Що цей бідолага накоїв? 

  — Бос не повідомив, але зрозуміло, що цей чоловік якось та й заважає йому. 

  — Тобто нам це не так важливо, тоді що нам про нього відомо? 

  — Девід Ендрюс Меркін. Власник компанії  «One Choice», що виготовляє цигарки. Народився 02.08.1986.

  — Лев, ніколи з ними не ладнала. — перебивши, відповіла Фіона.

  — Я продовжу, — холодно відповів хлопець, — сім‘ї немає, одружений не був. Високий, приблизно 73 дюйми, смагляволиций брюнет з карими очима. Худорлявий та надає перевагу світлим відтінкам у виборі одягу. Обережно ставиться до свого кола спілкування та завжди ходить з охороною. Підступитись до нього важко, але він часто приводить до своєї оселі, яких, до речі, декілька, молодих блондинок зі свого офісу, або повій. Ось чому завдання саме для нашого дуету. Бос у захваті від твоїх акторських здібностей. 

  — Нарешті їх оцінили. 

  — Та не жалійся вже так,  — посміхнувшись, відповів Алекс, — а ось щодо осель, то у нього є будинок на Knolly’s Road та декілька квартир: на Swan St, Qeenstown Road та Botolph St. 

  — Нащо вони всі йому?

  — Можливо зберігає там своїх коханок? Якщо постараєшся, то і сама там побуваєш. 

  — Ніби для мене це важливо. — фиркнула Фіона.   

  — Це твоє завдання, моя люба. Наша ціль полюбляє світловолосих, тендітних, милих, недоторканих та не надто кмітливих дівчин. 

  — Моя протилежність, так? 

  — З останнім я б посперечався. 

  — А Бос так не вважає, слухай його, «хороший хлопчик». — з нотками іронії промовила дівчина. — Так що, містере геній, є план? 

  — Звісно що є, для нього тобі потрібно змінити імідж і влаштуватись на роботу в офіс Меркіна. Я проглядав, там якраз звільнилось місце, і шукають працівника. Цей план повинен ще утвердити Бос, і як тільки він це зробить, одразу ж беремося до виконання. Я напишу тобі що, коли і як. 

  — Дай вгадаю, ти вже вигадав мені нову особистість?

  — Саме так! Тепер ти — Лаура Кемп. 24 роки, дата народження 02.12.1991, також надаєш перевагу світлим відтінкам в одязі, легкі зачіски, до речі тут, гадаю, буде перука та легкий макіяж. Образ я тобі вже майже створив, а документи підроблюю. Ось ще твій тимчасовий телефон з фейковими даними. — простягаючи телефон, швидко проговорив хлопець. — Миленько, хіба ні?

  — Якщо я скажу, що мені не подобається, ти зміниш свій грандіозний план? 

  — Ні, вже пізно. — лукаво відповів він.

  — Я й не сподівалась. Так, а які подальші дії згідно зі сценарієм?

  — Взагалі я продумав різні розвитки подій, які можуть трапитись. Гадаю, після офісу він домовиться з тобою про зустріч чи щось типу цього, звісно, якщо ти постараєшся і привернеш його увагу, і відправить тебе в одну зі своїх осель. Зараз розповім тобі усі розвитки подій. Запам‘ятовуй. 

  Просидівши так удвох ще години дві під шум ночі за вікном та запах цигарок у кімнаті, вони про все домовились, і хлопець покинув квартиру Фіони. 

  На щастя, сусідів у дівчини не було. Вона обирала будинок, у якому майже немає мешканців. Лише старенька бабуся на першому поверсі тимчасом як Фіона проживала на третьому. 

  Дівчина відкрила вікно для того, щоб провітрити кімнату від надокучливого запаху вишневого Chapman, який вона так не любила. Їй більше до вподоби були з ментолом, котрі обирала сама, але Алекс, як завжди, на зло палив свої у присутності дівчини, тому й, знаючи наступну відповідь, Фіона не нагадувала йому про це. 

  Дивлячись у вікно на нічне місто, вона часто думала: «Чому ж її життя таке?»..Наче вона й звикла вже жити у своїх кримінальних реаліях та підраховувати дні до свого кінця й іноді, у хвилини смутку, надокучливі думки заповнювали її голову, не даючи змоги заснути..