Бабусине печиво

Арт-завдання

Кажуть, якщо голуб постукає у вікно — чекай новин. Цікаво, які новини чекали на мене, якщо бідна пташка, не впоравшись із поривом вітру, врізалася в лобове скло моєї машини?

Голуб сумирно лежав поряд на сидінні і не рухався, розкривши забите крило. Напевно йому зараз неймовірно боляче! Але все, що я могла зробити — це прихистити бідолаху до ранку, а тоді — відвезти до ветеринара, чи що… 

Спантеличена пошуками підходящого житла для свого неочікуваного гостя, я висадила понурого голуба на стіл, а сама закопалася в комірці. Повернувшись, я побачила, як птах діловито розгулював по столу і навіть встиг “помітити” клавіатуру.

Що за дурна пташка?!

— Гадити будеш тут. — Підхвативши голуба, я посадила його у велику коробку з-під взуття. Тіснувато, звісно, але все ж…

Поміркувавши над тим, чим же нагодувати бідолаху, я згадала про печиво. Нарешті наважилася спекти за бабусиним рецептом. Нехай хоч голуб спробує!

Птах, почуявши випічку, зацікавлено глянув на мене то одним оком, то іншим, і, зістрибнувши з краю коробки, взявся клювати крихти. Вигляд він мав уже кращий: посміливішав, оговтався від удару. А я потроху засинала під гуркіт і стогін бурі, що розійшлася за вікном, та тихе воркування мого гостя.

— Вибач мені, я не хотіла, — прошепотіла я, дивлячись на все ще розкрите крило. Біле, як у янгола.

Та голуб продовжував із захопленням клювати печиво. А як же, зрозуміє він!

Під ранок буря вщухла, і сонце намагалося пробитися крізь закриті штори. Але розбудило мене зовсім не воно, а гучне воркування: мій гість залишив коробку і вичікувально дивився на мене.

— Доброго ранку, — посміхнулася я. — На волю хочеш?..

Те, что голубу вже значно краще, я зрозуміла, щойно спробувала спіймати жваву пташку і посадити на підвіконня відкритого вікна — відчувши тепло сонця і свіже повітря свободи, він напевно полетить геть. Але поки що птах і не збирався полишати мою скромну квартиру, облюбувавши книжкову полицю. Хай би й жив, але ж гадить усюди!

На мить замислившись, я вхопила одну із старих газет і, розстеливши її на підвіконні, насипала крихт печива. Може, спрацює? Сама ж пішла до вбиральні.

Через кілька хвилин я ошелешено заглянула до кімнати, почувши плескання крил: усюди літав пух і пір’я. Я ледь не випустила зубну щітку з рота, побачивши на своєму підвіконні чарівного, в усіх сенсах, молодика, що посміхався до мене на всі тридцять два. Тільки потім помітила за его спиною білосніжні крила. Наче в янгола…

— Чи немає ще печива? — проворкував він.

Я оторопіло кивнула, витріщившись на нього.

Оце так новина!